Презентація · “Учений постає однаково привабливим та високошанованим у науковому світі як український європеєць і як європейський українець”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Українська демографія: високі сходження, круті обриви До сторіччя першого в світі Демографічного інституту (1919—2019)
Слово Просвіти, №23 за 2019 рік
Минуле століття (1918—2018) за масштабами руйнувань, масовістю народовигублення та грандіозністю суспільних потрясінь не має аналогів в усій Світовій історії. На біду українців, саме їхня Батьківщина ставала епіцентром планетарних катастроф (загибель Дніпра, Чорнобиль) та по! лігоном найтяжчих випробувань народу: світовими війнами, нескінченни! ми голодоморами!геноцидами, які за чисельністю жертв перевищують усі інші відомі в світі геноциди та холокости, разом узяті. Тільки між 1914 і 1922 роками з тіла українського народу було вийнято 9 мільйонів життів (УРЕ. — 1984. — Т. 11. — Кн. 2. — С. 22. — Таблиця 2). Тобто: 1913 року бу! ло 36,2 млн осіб, 1922 року — 27,2 млн осіб. Показово, що минуле століття (1918—2018) і почалося, й закінчилося (і триває!) агресією проти України тієї самої імперії!терористки, імперії! кілера — Російської Федерації. І коли за умов екстремальних, за обста! вин, абсолютно не сприятливих для творчості, засновується Українська Академія Наук (УАН), а в її структурі, зокрема, найгуманніший науковий підрозділ — перший у світі (!) Демографічний інститут, то вже сам цей факт свідчить про фізичний потенціал та інтелектуальну незнищенність українців як Нації. Справді, утворена 1918 року за часів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського Українська Академія Наук (УАН) стала твердинею духу, оплотом національної гідності українського народу.
Марина ІГНАТЕНКО, доктор історичних наук, професор, м. Переяслав Хмельницький Гідним пошануванням сторічного ювілею Національної академії наук України та сторіччя Демографічного інституту став вихід у світ монографії М. І. Шпиталь та Н. І. Коцур “Академік М. В. Птуха (1884—1961). Життєпис: вершини та обриви” (Житомир. – Вид. О. О. Євенок. — 2018. — 436 с.). Разом з тим це є виявом глибокої поваги до пам’яті ініціаторів та будівничих демографічної науки, завдяки яким ця галузь у першій третині ХХ століття посіла пріоритетні висоти в європейському науковому світі. Тріумфальні сходження українських демографів були обірвані тяжкими ударами сталінського тоталітаризму, наслідки яких даються взнаки й сьогодні. Це видання є єдиною нині монографічною працею, яка узагальнено аналітично відтворює особливості діяльності першого в світі Демографічного інституту, що в системі академічних знань став класичною науковою школою академіка М. Птухи. Від 1919 до 1938 року ця наукова школа була осередком з винайдення найуспішніших демографічних ідей, визначала найперспективніші напрями розвитку демографічних пошуків. Яка ж потреба покликала до наукового обігу працю такого змісту? Всебічне і науково глибоке обґрунтування теми цієї монографії бачимо вже в “Передмові” та “Вступі”. Потреба ця крайня: вона зумовлена катастрофічним характером демографічної ситуації в сьогочасній Україні. Як зазначає у “Передмові” Віктор Коцур, доктор історичних наук, професор, академік НАПН України, ректор Переяслав Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, “ця ситуація така тривожна, що вже загрожує самому існуванню українців як нації” (с. 9). Ми стоїмо над демографічною прірвою. Якщо 1919 року Україна за кількістю населення посідала 10 місце на планеті, то 2015 го — 32 ге. На початку 1993 року було зафіксовано 52244 млн осіб. А вже станом на 1 квітня 2016 року чисельність населення України, за даними Державної служби статистики України, становила 42708 млн осіб (без урахування тимчасово окупованої Республіки Крим та міста Севастополь). Отож збереження та кардинальне поліпшення фізичного й духовного здоров’я нації потребує посилення соціальної орієнтації економічного розвитку, першочергової уваги до соціальних аспектів. Сьогодні ці чинники мають бути найголовнішими орієнтирами демографічної політики. “Демографізація” суспільства, тобто виховання в суспільстві моральних принципів та людинолюбних ідеалів як повсякденних норм, якими перейнята вся наукова спадщина академіка М. В. Птухи і якими жив і керувався вчений та створений ним Демографічний інститут, є нині завданням надважливої державної та суспільної ваги. Має бути відроджена й покликана до втілення в повсякденне життя найгуманніша філософія, провідною ідеєю якої є, за визначенням М. В. Птухи, “людина як безконечна цінність”. Саме під кутом людиноцентризму досліджують і весь життєвий шлях М. В. Птухи, і всю його наукову, науково організаційну та педагогічну діяльність автори монографії. Серед найважливіших напрямів, на яких зосередили увагу дослідники, бачимо чотири: а) у галузі загальної теорії статистики; б) у галузі демографії теоретичної і прикладної; в) у спеціальних розробках загальної і вітчизняної історії статистики; г) у колективній роботі академічного Демографічного інституту. Вивчаючи наукові здобутки академіка М. Птухи, автори монографії роблять висновок, що в особі цього вченого Україна інтелектуальна має благородний приклад цілковитої відданості “святій і чистій науковій роботі”. Таке високе пошанування науки увінчалося видатними здобутками, які вивели українську економічну думку, зокрема демографічну галузь, не тільки на передові рубежі в усьому СРСР, а й утвердили українські пріоритети, українську першість на світовому економічному обширі. До визначальних здобутків академіка належать: 1) заснування та розвиток теоретичних і методичних напрямів у демографії. Головний творчий внесок у наукове демографічне знання та пізнання полягає у фундаментальному обґрунтуванні існування демографічної статистики як окремої галузі сучасних наук про гуманітарне, соціальне та суспільне. Михайло Васильович виробив таку дефініцію предмета демографічної статистики, точність якої не породжує питання: що реально ця наука вивчає. Він вважав: предмет демографічної статистики утворюють “конкретні масові явища соціального життя, що стосуються особистості людини або її вчинків”. Цінність визначення М. В. Птухи предмета (“матеріалу”) демографічної статистики полягає також у тому, що вона орієнтує на подальше та безперервне розширення її предмета. 2) Науковець удосконалив методику демографічного аналізу в частині побудови індексів шлюбності, розробки коротких таблиць смертності та показників смертності немовлят за місяцями року, вирішення методичних питань щодо перспективних обчислень населення, переписів населення тощо. 3) Масштабно та глибоко науково (досі ще найґрунтовніше) досліджено історію демографічної статистики країн Заходу, що увінчалося виходом у світ “Очерков по истории статистики XVII–XVIII веков” (1945) та двотомної фундаментальної праці “Очерки по истории статистики в СССР” (1955 і 1959). Перша праця засвідчує прихильність М. В. Птухи до західного вектора наукових досліджень, друга розкриває самобутній шлях розвитку вітчизняної економічної думки. Колектив першого в світі Демографічного інституту глибоко науково проаналізував демографічні процеси вивчення особливостей смертності населення України та європейської частини Росії, смертності 11 ти народностей європейської частини Росії наприкінці ХІХ ст.; еволюції смертності в Україні до початку першої п’ятирічки; здійснення перспективних обчислень населення України до 1960 року. У поданні М. І. Шпиталь та Н. І. Коцур наукова біографія академіка М. В. Птухи збагачена дорогоцінними рисами справжності, в якій учений постає однаково привабливим та високошанованим у науковому світі як український європеєць і як європейський українець. Уперше переконливо доказово виписано сторінки біографії М. В. Птухи як ученого, чітко й послідовно орієнтованого на кращі зразки європейської і світової науки. Цим засвідчено притаманну українській науці особливість: бути на висоті загальнолюдських інтересів, орієнтованих на гуманізм, високі духовні засади. Рецензоване нами дослідження спирається на потужну джерельну базу. Це передусім наукові праці академіка та сукупність унікальних документальних матеріалів, зосереджених в архівосховищах Інституту архівознавства (748 одиниць зберігання), Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського НАН України, Державному архіві міста Києва, Галузевому Державному архіві Служби безпеки України, Науковому архіві Президії Національної академії наук України. Орієнтація авторів монографії на пер винні документи дала можливість уникнути неточностей та помилок, а також спростування ненаукових трактувань деяких фактів із життя ученого, чого не уникнули деякі попередні дослідники. Багато сторінок монографії стають дорогоцінними з огляду на те, що вони реабілітують добрі імена багатьох учених, несправедливо зганьблених ідеологами більшовизму, зокрема наркомом освіти В. П. Затонським та іншими “чистими марксистами”. Дорогоцінна першість: нею позначено всі розділи книги; при цьому окремі підрозділи побудовано на матеріалах, які зовсім не потрапляли у поле уваги попередніх дослідників. Такими, наприклад, є підрозділи “Ідеологічний погром ВУАН в контексті програми “національно культурного будівництва та боротьби проти націоналізму”; “Наукова та науково організаційна робота академіка М. В. Птухи на посаді Голови Відділення Суспільних наук АН УРСР (1944—1950)” тощо. Уперше широко використано матеріали карної справи (“Дело №830”), заведеної на М. В. Птуху 1938 року як на “ворога народу”. Особливу цінність становлять “Додатки”, де згруповано різні документи з “Домашнього архіву”, а також із особових справ різних навчальних закладів, де працював Михайло Васильович. Дорогоцінною часткою “Додатків” є “Звіти” Птухи як завідувача кафедри статистики в Київському комерційному, потім Інституті народного господарства, а також лекційні програми з предметів, що їх розробляв особисто й читав професор М. В. Птуха. Уперше в “Додатках” опубліковано листи Михайла Васильовича до колишнього вченого секретаря Демографічного інституту М. М. Трацевського, засланого на п’ятнадцять років у Красноярський край. Ці листи передають стан душі та самопочуття вченого в останні роки його життя. Дбайливо збережені доктором економічних наук, професором В. С. Стешенко та її чоловіком, кандидатом економічних наук В. П. Піскуновим, ці унікальні документи передано на зберігання авторам монографії. До честі В. С. Стешенко, останньої аспірантки академіка М. В. Птухи, їй належить наполеглива ініціатива щодо нагальної потреби відновлення діяльності Демографічного інституту в системі Національної академії наук України та повної реабілітації співробітників, які постраждали в результаті розгрому цієї установи тоталітарним режимом 1938 року. Про це свідчить наукове обґрунтування необхідності відродження інституту під назвою Національний інститут демографії імені М. В. Птухи, опрацьоване завідувачем відділу демографії та відтворення трудових ресурсів Інституту економіки НАН України В. С. Стешенко 23 березня 2001 року. Валентина Сергіївна опрацювала навіть структуру найважливіших наукових під розділів, визначила зміст досліджень та кількість співробітників у них. Крім того, професор В. С. Стешенко, зазначають автори монографії, ініціювала також необхідність заснування премії імені академіка М. В. Птухи в системі НАН України.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
