Очевидець і літописець · “Війна – це річ неприродна, вона не може мати обличчя – ні жіночого, ні чоловічого”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Полтавці зустрілися з Євгенією Подобною – авторкою книги “Дівчата зрізають коси”
Слово Просвіти, №23 за 2021 рік
Видання Українського інституту національної пам’яті (УІНП) “Дівчата зрізають коси” – це спогади жінок, які бра" ли участь у російсько"українській війні. Книга опинилася серед переможців Всеукраїнського рейтингу “Книжка ро" ку”. Збірник підготовлено в рамках проєкту “Усна історія АТО”, координаторками якого є співробітниці УІНП Тетяна Ковтунович і Тетяна Привалко. До нього увійшли спогади 25"ти жінок, які брали участь в російсько"українській війні у складі Збройних сил і добровольчих підрозділів.
Воєнна кореспондентка, уродженка Полтави Євгенія Подобна як авторка цієї книги торік стала лавреаткою Шевченківської премії в номінації “Публіцистика, журналістика”. Днями полтавці зустрілися із землячкою. На творчу зустріч, яку влаштувала Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара, завітали студенти-журналісти, капелани ПЦУ, нацгвардійці, громадські діячі. Євгенія знає про війну не з чуток. У розпал російської агресії, у 2014 році, під час найактивнішої фази бойових дій, хотіла допомогти своїй країні. І вирішила робити те, що вміє найкраще, – писати. Поїхала працювати на передову. Там і написала книгу
“Дівчата зрізають коси”. Прагнула зафіксувати події для історії, передати емоції, описати побутові та життєві моменти. Героїні книги – снайперки, медики, кулеметниці – ті, хто був і лишається на передовій відсічі російській агресії. “Знайти їх було дуже легко, тому що під час роботи, коли я їздила знімати репортажі на війну, ми з ними швидко знайомилися і ти розумієш, що ставлення до жінок-військових абсолютно дике: якщо ти чоловік – то герой, якщо жінка – м’яко кажучи, ні. Я вирішила це виправити і дати їм голос – розповісти про себе, свою війну, свій побут. Це жінки, які захищали нас на Сході України, це жінки абсолютно різних професій: артилеристки, снайперки, є дівчата, які працювали з мінометів, є одна дівчина кухар. І це 25 історій про їхню війну. Про те, щоїх мотивувало туди піти, як складалися їх взаємини з чоловіками”, – каже авторка-упорядниця. “Війна – це річ неприродна, вона не може мати обличчя – ні жіночого, ні чоловічого. Цьогоріч підуть до шкіл діти, які народилися вже в час війни і не знають мирного життя в принципі. Деокупація наших територій має бути паралельною із деокупацією голів і мізків. Офіційні нагороди – штука відносна. Важливіше почути найсокровенніше: зізнання матері, син якої незабаром загине; вдячність Героїв, що про них не забудуть. Людяність, совість – те головне, що лишається після всіх випробувань у нашому земному житті”, – пояснила письменниця. У книзі йдеться про бойові операції різних років на Луганщині та Донеччині, про звільнення українських міст та сіл від окупантів, оповіді про побратимів, місцевих мешканців, воєнний побут, а також роздуми про становище жінки в українському війську в різні періоди російськоукраїнської війни. Розповіді доповнені фотографіями із зони бойових дій. “Історії ці записувалися по-різному: якісь історії ми писали в Києві, тому що дівчата були демобілізовані, ми з ними зустрічалися в столиці й відверто говорили. Найцікавіша історія записана у селищі Зайцеве. До бойовиків було метрів 200. Ми знайшли закинутий сарай і там писали два інтерв’ю”, – розповіла Євгенія Подобна. Регіональний представник УІНП у Полтавській області Олег Пустовгар на зустрічі зазначив: “Примірники книги передані до полтавських бібліотек, а в електронному вигляді розміщені на нашому офіційному сайті. Інститутом нацпам’яті профінансовано цілу низку видань про російсько-українську війну, але книга “Дівчата зрізають коси” – єдина з них, яка отримала Шевченківську премію. Для полтавців цікаво і почесно, що її написала полтавка. За назву для книги авторка взяла рядок відомого вірша, що став піснею “Дівчата” полтавської поетеси, волонтерки і громадської діячки Олени Задорожної, яка зараз мешкає в Києві. Прочитав книгу. Для мене найбільш виразні спогади снайперки, де в сконцентрованому вигляді показана роль жінок і їхній внесок у захист Вітчизни від ворога. Снайперка запитує: що відрізняє чоловіка-снайпера від жінки-снайперки? І відповідає: чоловік, коли вже видихся, каже “Мені треба відновитися, відпочити”, а у жінки виникає друге дихання”. Дві героїні книги загинули у цій війні за незалежність України – Яна Червона та уродженка Полтавщини Ольга Нікішина. Їхню пам’ять учасники просвітницького заходу вшанували хвилиною мовчання.
Північно-східний відділ УІНП
Євгенія Подобна разом зі студентами факультету журналістики Полтавського національного педагогічного університету
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
