9 Філософська світлиця Прем’єра рубрики: · с. 9сторінка оригіналу ↗
“Відхилися від зла, вчини добро, знайди мир, пожни і живи навіки-віків”, “Що вмієте, того не забувайте доброго, а що не вмієте, то тому навчіться” (Володимир Мономах. З твору “Повчання”)
Слово Просвіти, №23 за 2021 рік
В інших працях, серед яких проповіді Кирила Туровського (1130–1182), “Повчання” Володимира Мономаха (1053–1125), “Слова о полку Ігоревім”, “Житіє” Феодосія та ін., формувалися етично-естетичні ідеали української духовної культури. Філософсько-богословська проблематика утверджує себе, керуючись принципом софійності – можливості отримати істинне, Богоодкровенне і практично доцільне знання через “Софію-мудрість”. “Софія-мудрість” дозволяє отримати відповіді не лише на запитання про Бога, світ і людину в ньому, але й будучи дієвою “душею світу”, ставала чи не єдиним способом відновлення втраченої єдності між людиною і Богом. Софійна мудрість і любов до мудрості визнавалися не лише істинним знанням, вони були наслідком пізнанням Бога, який є першопричиною речей, предметів та явищ світу, зокрема й людей – сенсом і метою їхнього існування. Любов до софійної мудрості спрямовувала людське пізнання на розуміння оточуючого світу потім – добра і зла). Отже, кожна людина проходить власний життєвий шлях – праведність і доброчинність ведуть до єдності з Богом, натомість грішник, спокушений дияволом, віддаляється від Бога, про що свідчить конфлікт між його душею і тілом.
Історичні події також розглядалися філософами-богословами крізь призму неуникного конфлікту між добром і злом (Богом і лукавим). Складовими християнської морально-етичної поведінки були прояви патріотизму, ідея єднання всіх руських земель, зміцнення й централізація державного устрою, відсіч іноземним загарбникам, необхідність розвитку українського православ’я на користь вірних і кожного окремо взятого українця в найближчій перспективі.
Загалом за висновком
В. Горського, “філософську культуру Київської Русі можна охарактеризувати як своєрідний синкретичний релігійно-філософсько-етичний комплекс,
який спрямовується насамперед на осмислення актуальних проблем тогочасного суспільного життя”4.
—————————
1. Тут і далі афоризми цитуються за: Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ – поч. ХІХ ст. / Упорядник Валерій Шевчук. 2-ге вид. – К.: ТОВ “Видавництво “Кліо””, 2019. – 440 с.
2. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен. – Львів, 1995. – С. 27–155.
3. Горський В. С. Історія української філософії. Навчальний посібник. – К.: Наукова думка, 2001. – С. 24–27.
4. Горський В. С. Історія української філософії. Навчальний посібник. – К.: Наукова думка, 2001. – С. 50.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
