“Не можна буть напівпатріотичним, · Напівзвитяжним і напівстійким”. Поетичний автограф · с. 10сторінка оригіналу ↗
Михайло Пасічник: Бо напівправда – то й напівбрехня!
Слово Просвіти, №23 за 2021 рік
Від автора: Зверстаний і підготовлений до друку третій том моєї віршованої воєнної епопеї “ДВОВІЙНА”. Два попередніх томи включили в себе вірші, написані упродовж 2014–2018 років, окремими добірками вони друкувалися в “Літературній Україні”, “Українській літературній газеті”, “Слові Просвіти”, журналах “Соборність” (Ізраїль), “Світло спілкування” (Житомир) та ін.
Позначили цю об’ємну працю і літературні премії: імені Степана Руданського, імені Валер’яна Поліщука, імені Катерини Мандрик-Куйбіди (всеукраїнські), імені Івана Кошелівця (міжнародна).
Пропоную увазі читачів добірку віршів, які увійшли до третього тому цього видання.
Провідники й напівпровідники Боролися ми й ворога долали, Провідники вели нас крізь віки, Аж поки з волі нашої ж не стали Біля керма напівпровідники.
Козацький дух нас в світі возвеличив, Самодостатні ми і горді ним... Не можна буть напівпатріотичним, Напівзвитяжним і напівстійким.
В напівбажанні неможливо далі Іти й державність твердити щодня... Не ухиляймось від жорстких реалій, Бо напівправда – то й напівбрехня!
Дух наш попсований попсою... Втекти б від цього – та кудою? Летить ордою золотою Світ навперейми, як до бою, І що йому? Рід віддаси? Наш дух попсований попсою, Та ще – культурою чужою, Котра іржею (чи іржою...) Ікони вкрила й образИ...
Від язика всяк сущий мліє, Та ще й пишається – уміє! Задачку на чотири дії Не можуть вирішить уми... Про МалорОсію Росія Всім миром марить, впень дуріє, А їй підспівують малії Раби домашні – “ми не ми”...
Щоб не давитися ганьбою, Щоб честю сяять молодою, Не прогинаймось пред бідою, Забудьмо про тваринний страх... Ми – не вторинна масть ізгоїв, Ставаймо врешті-решт собою, Інакше винесуть нас з бою На поролонових щитах...
А чоловічки – з акцентом... Престоли – вони скрізь престоли... За них вмирають навіть... Бач – Капітулянти в Капітолій Ввірвались. А з чиїх подач?
Терор сповідуючи вічно, Заметушилися довкруг Зелено-чорні чоловічки З акцентом томськів і калуг...
Патріотизм декоративний... Й не владно вже, й не супротивно Ми постаємо в плині днів, – Патріотизм декоративний Дух провідництва заглушив.
На всьому в нас зужиті кальки, Кимось зварганені колись, Бандера в світову лякалку Із лицаря перетворивсь.
Не стуси в нас – пристосуванство, А це – пряма дорога в смерть. Держава є. Нема гетьманства, Щоб нечисті сказало: – Геть!
Наслідуючи Хайяма Нема таких, яких ти сам хотів Не так давно – але немов здурів: Народе, колективний калігуло, Навіщо ти у владу шкап завів?
Із Московії лунають гнівні заклики зупинити так звану “українізацію” (приведення етносу до природнього стану) Щоби повнокровно в світі жити – Ниць не падай знову, націє! “Українізацію” спинити – Це продовжити русифікацію!
Осанна українському прапору Полощеться він во славу – Просвітлений, жовто-синій, У прапора є держава І зветься вона Україна!
Сердечна і розумова, Позбавлена нот чужинських, В держави є власна мова, І звати її – українська!
Величний і благородний, Благословен Всевишнім, Із мовою і народ є, Без мови він нікудишній!
Коли нема в народу нації... Віками він спочатку й знову Усе на себе брати звик – Колонізаторської мови Всепроникаючий язик.
В нас – Україна, Федерація У них (мо, хто цього не зна?) ...Коли нема в народу нації – Він гра в інтернаціонал...
День рідної мови Мова народу – то батьківська кров, Код генетичний, сльоза материнська... Скільки народів – стільки і мов. Щастя – любити свою, українську!
Мовою ми і багаті, й живі, З мовою ми і високі, і дужі... З нас корчували слова родові, Корені інші втикаючи в душі.
Хай власні мови цінують світи, Бог їх створив і велів шанувати, – Наші ж спадково родючі грунти Будуть своє і ростить, і плекати!
Бо це – природно! Високий в цьому слові зміст І благородний... Чому я націоналіст? Бо це – природно!
Бо матір маю і мету Творити славу! Бо маю землю я святу Й на ній – державу!
В Україну йдіте, діти... До дня народження Тараса Шевченка
Дух Шевченків непідвладний Часу, Він – Кобзар наш, він – дороговказ. Хоч у день народження Тараса Усвідомте, ким він є для вас...
Позирає з неба незвисОка В ореолі світлих дум своїх. Хоч у день народження пророка Зрозумійте, хто для нас він всіх!
Він стоїть у бронзі серед світу, Світить нам письмо його нагЕ... В Україну йдіте, рідні діти, А нерідні – з України геть!
Часткова окупація? Не дурім себе, панове: В царині духовній Окупація часткова Рівноцінна повній...
Але Бог притягне до правди... А щО їм смерті, щО вселюдські біди, Коли вони за цей розбій взялись? Великої війни хотять сусіди – Малої крові ще не напились.
Погляньте ви й скажіть: з якого дива На нас уже націлено сто бомб?! ...Це буде щось страшне і щось жахливе, Але до правди всіх притягне Бог...
Дивитись в блудні очі їх... Як на душі мені погано Мерзотників відвертих знать, – До злодія звертатись “пане!” Й бандиту руку потискАть!
Ми – грабежів щоденних свідки, Вони щодня нам б’ють під дих, Вам теж, мабуть, противно й бридко Дивитись в блудні очі їх...
Чекаємо, що він настане, Той час, як скажемо “Ану!”, Та знов звертаємося – “пане!” І руку тиснемо брудну...
Ми – не додаток! Яке ганьбище нам із ними! Іуди сорому не знають, – Суди забороняють книги, Носи в правопис просувають.
Пора їм по ділах воздати, Ми ж бо держава оборонна, А не комп’ютерний додаток До прокремлівського смартфона!
Ложна “українізація” Ну яка іще в біса “українізація”? Наше в нас аніхто уже не відбере! До природнього стану повернеться нація І зросійщення врешті на ній відімре.
Наше нашим ламати – логістика ложна. Що нав’язано нації – тому кирдик... ...Українізувати Росію лиш можна – Це коли у ній мову засвоїть язик!
Кожен яр – Холодний! І світ, і місяць люті, Сумні – й народ, і рід... У день цей пом’янути Холодноярців слід.
Не скорених війною, Не вбитих тлумом лих, Не лицарів розбою, А Божих прав своїх...
І вчора, і сьогодні, І упродовж віків В нас кожен яр – Холодний Для хижих ворогів.
Читаю пісні українські... ДівчИна, мов чаєчка, плаче, І схлипує в зоряну ніч: Поклич мене заміж, козаче, В похід за собою поклич.
Мов чаєчка, плаче дівчИна, Відхлипує смуток і біль: Козаче, візьми у дружини, Я вірною буду тобі!
ДівчИна, на чаєчку схожа, Стоїть при гостинці щодня: Дай руку, хороший і гожий, Мені з молодого коня!
Козак поспішає за військом, ДівчИни козак не бере... ...Читаю пісні українські І гірко у горлі дере...
Сьогодні – День Українського Герба Гостре трикрилля у символ сплелося, Ми гордимося ним, славимо, бо Герб – не гербарій (хай навіть з колосся...), Герб – триєдиний (такий, як і Бог...).
Від мільйонів копійки моральніші... Отаке-то в Україні діється – Спритники додушують нас вже... Бідні – то синонім благодійництва, Ситі й пухлі – скнарості лише...
Я не бачив – та і ви не виділи, Хто з багатіїв нас пожалів, Хто лікарням з півмільйона виділив, Хто ковідні ліки закупив.
В них проблеми, вочевидь, нагальніші: Яхти, клуби, авта, злитки, хлам... ...Від мільйонів копійки моральніші – Йдуть на поміч іншим копійкам.
Січень – квітень 2021 року,
селище Гришківці
Бердичівського району
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
