Театральна прем’єра · “Коли ми дивимось по#новому на якісь речі, то відчуваємо себе дітьми”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Ч Чии ббууввааю юттьь ііддееааллььнніі ш шттооррммиии??
Слово Просвіти, №23 за 2021 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО
Продовжуємо розпочату в мину" лому числі “СП” розмову про ви" ставу “Ідеальний шторм”, яку Бог" дан Гнатюк поставив за власною п’єсою, на створення якої, у свою чергу, його надихнула однойменна книжка Віталія Скоцика.
– Ми познайомилися з Віталієм Скоциком у 2018 році на прем’єрі моєї вистави “Кафе республіка”, – згадує режисер. – А під час локдауну, на початку весни, коли майже все театральне життя завмерло, у моїй творчості раптом відкрилася нова сторінка. Почалася вона за філіжанкою кави, на яку запросив мене пан Віталій. “Богдане, виходить моя книга “Ідеальний шторм”, і я хотів би зробити її театралізовану мистецьку презентацію. Пропоную подумати”. Зазначу, що Віталій Скоцик за освітою економіст. До цього я вже читав деякі з його праць. Мені імпонує його бачення, зокрема, земельної реформи, і те, як він ґрунтовно роз’яснює і розписує свої думки. А оскільки його серце тяжіє до театру, то він захотів через сцену продемонструвати свою книгу. Я запропонував все робити поетапно: викладка, синопсис. Коли це затвердить, буду розписувати діалоги. Напевно, прагматична людина з цим погодилася б. Але був екстравагантний момент, який запам’ятається мені на все життя. Людина, яка замовляє і згодна фінансувати проєкт, каже: “Ні слова більше! Роби так, як ти хочеш”. Зізнаюся, у моєму житті траплялися різні пропозиції. Пропонували за книгою створити п’єсу чи написати про якусь конкретну людину. Переважно відмовлявся, бо не хочу на когось працювати. Прагну створювати своє. Цього ж разу зі мною відбулася якась магія. Здавалося б, аграрна тема, рекомендації щодо стратегії економічної поведінки в умовах світу, який змінюється, в умовах трансформації, ідеального шторму. Що тут може зацікавити рафіновану мистецьку людину? Але я знайшов у цьому комфорт і пішов “у ліс слів”. Краще про це скаже така метафора: “Ось ми бачимо ліс. Нам туди цікаво піти, бо там гарно, співають пташки. Десь можна присісти, десь помилуватися”. І я пішов у ліс слів, які написав Віталій Скоцик. Мені було так добре. Я знайшов для себе мотиви та ідеї, я по-новому себе відчув. Уже багато років я щось пишу, ставлю, намагаюся грати роль місцевого генія. А ось тут з’явилася можливість побути сценаристом, людиною ремесла. Я знайшов у цьому матеріалі якісь ниточки, за якими пішов далі. Працювати над виставою почали в березні. Часу мали обмаль, бо було завдання встигнути до кінця травня, коли книжка вийде з друку. Я не став спочатку писати п’єсу, а потім репетирувати, бо на це пішло б принаймні вдвічі більше часу. Я писав одну-дві сцени, роздруковував, приносив акторам, вони репетирували, потім працювали далі. При цьому нікому не було відомо, чим ця вистава закінчиться. Спочатку я не знав, де покажуть виставу, хоча для мене це було не дуже важливо. Більш важливим було написати п’єсу, згуртувати колектив. Згодом зайшли розмови про Камерну сцену імені Сергія Данченка Театру Франка. Я подумав: “Прекрасно”. Потім пішла мова про велику сцену цього театру. Пропозиція стала хвилюючою несподіванкою. Ставити на головній сцені країни дуже відповідально, але, зізнаюся, приємно. Ще дитиною я виходив на цю сцену в одній із вистав, а тепер сам став режисером. Олег Терновий, який грає Савелія, служить у Театрі Франка вже 14 років. За цей час зіграв багато різнопланових ролей. Олег – справжній професіонал, його не треба чомусь навчати, він знає як грати. Йому потрібно лише задати певний векторі тональність. Усе життя народного артиста України Володимира Ніколаєнка (Борис) пов’язане з театром. Він має величезний досвід. Дуже широкий спектр ролей у театрі і кіно від ультрамистецтва у виставі “Носороги” до поп-культури у серіалі “Великі вуйки”. Разом з тим у нього є акторська свіжість. А для мене важливо, аби виконавець, скільки б йому не було років, мав юнацький погляд, весняне почуття душі. Коли ми дивимось по-новому на якісь речі, то відчуваємо себе дітьми. Якщо ж бути в цій справі не дитиною, а циніком, то вона просто втрачає сенс. Маємо зберігати романтику у своїх серцях. Виступ народного артиста України Анатолія Гнатюка (Макарич) – немов невеликий концерт. Саме так я виписував образ цього персонажа з урахуванням можливостей мого батька. А в кінці вирішили додати трохи свята. Борис у виставі – це втілення агресивності, прагматизму, технологічності цього світу. Савелій – людина, яка живе в мирі й злагоді, прагне опанувати клаптик землі. Це два антиподи. Також у виставі грають Ірина Сопіт, яка задіяна у моїх попередніх проєктах “Кафе республіка” та “Украдена краса”, і молоді актриси Театру Франка Тетяна Кришталь й Марина Веремійчук. Образами дівчат хотів показати, що є ще й третя сила. Крім протистояння добра і зла, маємо щось ще незвідане, що живе в уяві українців. У сценографії мав, на вибір, два шляхи. Перший – реалістичний. Хотів звести декорації з рослин розміром 10х10 метрів, можливо, це були б копички. А потім вирішив, що хай буде по центру одна квіточка, а все інше невидиме. Одна рослина, а навколо сконцентровані прилади (на сцені софіти), які спрямовують свою увагу на життя. Що оточує рослину? Метал, світло. Добре це чи погано? Не можу сказати. Але
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
