Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Людина, її життя визнаються в Україні найвищою · соціальною цінністю”. Наука і «Просвіта» · с. 2сторінка оригіналу ↗

Мемуари ректора-галичанина Степан Костишин. Мелодія старої фісгармонії: Життя на зрізі століть. – Чернівці: Видавничий дім “Букрек”, 2021, 336 с., іл.

Слово Просвіти, №23 за 2021 рік

Давно відомо, що людські долі пишуться на Небесах, однак за деталі земного сценарію відповідає сама людина. Щиро зізнаюсь: прочитала мемуари колишнього ректора славетного вишу з великою цікавістю. Мені було розказано складну суперечливу історію формування українського інтелектуала, науковця, патріота, роль якого у створенні й збереженні наукової, культурної, національної спадщини важко переоцінити. німців у 1944 році – подальше навчання у середній школі сусіднього містечка Буданова. “Треба було і зимою, і літом іти через ліс, дві гори і невеличку річку Перейму… коли приходила осінь, зима, дощі, сніги, то часто мокрий приходив до школи. Біля пічки всі ставали довкруги спинами і підсушували одяг”. Відтак – студент Чернівецького державного університету: “У 1950 році з дерев’яним чемоданом на плечах… я приїхав сюди, щоб здобути вищу освіту…Тоді я ще не знав, що доля пов’яже мене з цим містом і з цим університетом на все життя і що мені доведеться бути ректором цього славетного вузу”. Фісгармонія та легенди старожилів Перший розділ книги – “Шкільні уроки та незабутні бурхливі роки” – це окремі кадри стрічки пам’яті, огорнуті ідилічним флером, тому автор справедливо називає їх “сходженням Божої благодаті”, адже мова про яскраві спогади раннього дитинства: ще зовсім молоді, файні й усміхнені тато і мама, благословення отця на навчання в першому класі. “Усі були в білому святковому одязі, мовби зібрання янголів… Я ніколи не забуду моменту, коли вперше почув звук фісгармонії… під час якоїсь дефіляди я раптом почув, що з костьолу лунають звуки незвичайної музики… я потім дізнався, що це фісгармонія. І завжди старався підійти ближче до костьолу, щоб послухати цю глибоку і складну музику, від якої я німів, а моє серце наповнювалося то тугою, то невимовною радістю… минули роки, а я не можу забути того потужного, насиченого та майже медіативного звучання звиняцької фісгармонії. Ніде і ніколи більше не чув і не бачив цього унікального інструмента. Тому фісгармонія, перш за все, асоціюється у мене з рідним селом і роками мого дитинства. Чи жива вона ще? Чи хтось на ній грає?” Про події австрійського періоду в рідному селі, що перетворилися на легенди, автор дізнався з розповідей старожилів. Наприклад, про історію дороги, що веде до села, яку облаштували дідичі і назвали Цісарською: “З обох сторін обабіч дороги росло багато різних черешень: з чорними, рожевими та жовтими плодами…черешні дозволено було рвати скільки хочеш, але заборонялося ламати гілля… рясно обсипані сніжно-білими квітами, черешневі дерева стояли, мов наречені, убрані у вишукані весільні сукні”. Вельми привабливі замальовки, що більше схожі на дослідження звиняцького ґрунту, на якому виросло гіллясте родинне дерево з показним та імпозантним його пагоном. Автор згадує діда Штефана – поляка, бабцю Настю – українку. У змішаній польсько-українській родині було багато дітей, і за традицією жіноча половина була хрещена по матері й сповідувала греко-католицьку віру, а чоловіча – римо-католицьку. І хоча жили десятеро в одній хаті, були дружньою і роботящою родиною, що дотримувалася християнських традицій. “Якусь неповторну духовну ауру, її домашній затишок у хаті створювали речі, прикрашені вишивкою… вервечка квітів, ланцюжок виноградних грон, складний геометричний орнамент… дивуєшься, скільки фантазії та витонченого смаку мали бабця, мама, усі мої цьотки та сестра Зоська”. З теплом згадує автор, як на Різдво робили павука, якого підвішували до сволока, що був центром уваги та шани, вважався родинним оберегом. Гасова лампа – неодмінний артефакт тих часів – забезпечувала світло, і для автора назавжди залишилася символом світла знань. Ще один незабутній запах дитинства – коли мама заготовляла сушеню, в хаті стояв сильний солодкувато-димчастий аромат! Самогонка і вишняк – традиційна “валюта” у сільському побуті; мак, як кулінарна смакота і коноплі, що слугували ткачам для виготовлення полотна; сільська толока – для виконання складних об’ємних робіт… “У 1941 році настали німецькі порядки. Очікували чогось ліпшого. Але вже с перших днів дуже швидко люди зрозуміли, що це не спаситель прийшов, а другий окупант”. 1944 рік – друге пришестя радянської влади. Церкви закрили, у колгоспну власність забрали поля, весь інвентар, значну частину худоби, почалося так зване колективне життя, так зване розкуркулення й примусове виселення родин до Сибіру. Автор згадує численних місцевих умільців: ковалів, столярів, кравців, шевців, мулярів, мельників, м’ясників, пасічників, цирульників, музикантів, віршувальників. “Часом я думаю: якби село не мало власних майстрів, як би воно могло вижити?”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин