«Київ Травневий» · с. 11сторінка оригіналу ↗
ТЕАТР, ЖИТТЯ, ЛЮБОВ...
Слово Просвіти, №24 за 2004 рік
ФЕСТИВАЛЬ
Події фестивалю розгорталися, майже як у п’єсі, — пролог, насичена основна частина та яскраве завершення (чим ближче до розв’язки — тим напруженіша дія, адже останні дні фестивалю містили по кілька вистав, та ще й припали на свято Києва). Програма дійства була схожою на весняний букет — скільки різноманітних театрів та їхніх вистав було представлено протягом другої половини травня! На фестиваль приїхало 23 колективи з 19 країн, серед яких — Росія, Білорусь, Литва, Польща, Чехія, Сербія, Грузія, Швейцарія, Швеція, Італія та ін. Напрямів і жанрів — теж велике розмаїття: нові інтерпретації класичних творів, постановки за сучасними п’єсами, лялькові спектаклі, імпровізаційний театр, вистави вуличних театральних колективів, традиційне виконавське мистецтво. Девіз фестивалю — “Театр, Життя, Любов”. У справжньому мистецтві ці поняття невіддільні одне від одного. Яскравим символом цього театрального свята можна назвати представлене на відкритті фес-
КЛАСИКА
Цьогорічний “Київ Травневий” відкрився класичним, хрестоматійно відомим твором. Білоруський національний академічний театр драми ім. Якуба Коласа з м. Вітебськ представив “Вишневий сад” А. Чехова. Вибір п’єси для показу — не випадковий, адже саме 100 років тому відбулася перша вистава за цим твором. Здавалося б, що ще нового можна вигадати, ставлячи відому, багато разів інтерпретовану п’єсу? Та ще один варіант чеховського “Вишневого саду” режисера Юрія Лізенгевича вважається однією з найцікавіших вистав постановника на сцені вітебського театру. Один із безперечних “плюсів” — те, що вистава йде білоруською мовою. І хоча слухати було дещо незвично, але радує, що білоруси не злякалися й зіграли російську класику рідною мовою. У виставі присутні дух декадансу і легкий натяк на символізм. Нев останню чергу така атмосфера спектаклю, а також розставлення певних акцентів відбувається зав-
ЕКСПЕРИМЕНТ тивалю полотно з кольоровими відбитками долонь усіх тих, хто доклав зусиль і натхнення до створення великого мистецького дійства — “Києва Травневого”.
Фото Г. Оборської
А як провести закриття такого фестивалю? Його організатори, замість влаштування гучного апофеозного завершення, запропонували всім спо-
Фото Г. Оборської глядати вечірнє київське небо. Такий нестандартний хід із присмаком романтики не випадковий — він органічно випливає з концепції фестивалю. За словами творців “Києва Травневого”, “велике мистецтво й справді універсальне. Театральний фестиваль дає нам шанс відчути себе не захланними провінціалами, а планетарними людьми. Впізнати себе в інших. Порівняти себе з іншими. Полюбити іншого. Зробити крок до іншого. Ми якраз намагаємося показати, який фантастичний діапазон має театр: від філософської притчі до пустотливої буфонади, від проповіді до баловства, від спокою академічної традиції до виклику експерименту. Люди мають право бачити різний театр, бо ми різні. Єдине, чого ми будемо прагнути, аби театри й актори, яких запрошуватимемо на наш Фестиваль, були справді еталонними у своєму жанрі. Тут буде що споглядати. Тож підведімо голови і подивімося в нічне небо!”
НОВИЙ ПОГЛЯД
Перехід від весни до літа традиційно відзначений уже шостим Міжнародним театральним фестивалем міст-побратимів “Київ Травневий”. Свято сценічного мистецтва недарма проходить у Києві — адже його можна назвати справжньою театральною столицею: має 22 театри. Крім того, в біографію фестивалю вписано багато яскравих імен і театрів, серед яких — М. Марсо, А. Жирардо, С. Чіаурелі, Театр на Таганці Ю. Любимова, Вільнюський малий театр Р. Тумінаса, Російський імперський балет М. Плісецької та ін.
Директор фестивалю, народний артист України Олексій Кужельний вітає учасників
Магія театру — в його умовності. Особливо вона відчувається нині, в добу неймовірної популярності кіно і телебачення. Споглядання задокументованої камерою реальності практично не вимагає ніяких мозкових зусиль. А театр залишається своєрідним ключиком, який відчиняє замкнену за дверима повсякденності уяву. Може, тому одні з найцікавіших театрів — ті, які дають простір для фантазії, коли глядач може в думках домалювати цілісну картину, натяк на яку дала вистава. Поетичність, лаконізм, оригінальність… Саме такі “родзинки” можна знайти в музичних мініатюрах “Я, Ти, Ми” (реж. Томаш Бжезінський) у постановці Театру Ляльки та Актора “Пінокіо”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
