Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Який це благословенний народ! Який він численний! Як ревно він береже православну віру!” · с. 5сторінка оригіналу ↗

НАЦІОНАЛЬНОГО ЖИТТЯ

Слово Просвіти, №24 за 2007 рік

МАНДРІВКИ ІСТОРІЄЮ З ВОЛОДИМИРОМ ЯВОРІВСЬКИМ Продовження. Початок у ч. 15, 16, 18, 20, 21, 23. Розумію, братове українці, що завинив перед вами, не оприлюд" нюючи на Національному радіо по" над місяць тисячі ваших листів до мене. Прошу вибачити мені цю від" сутність безпосереднього контакту з вами. Ваші листи я читав, вони ті" шили мене або єретували, мені притьмом хотілося дискутувати з вами чи солідаризуватися, думати колегіально і продукувати нові ідеї для України. Одначе я мусив виконати пре" красну повинність — донести до вас документальну правду про Ук" раїну та українців середини XVII століття. Правду не мою, а задоку" ментовану благочинним арабом із Сирії, сином антиохійського пра" вославного патріарха Макарія Тре" тього — Павла Халебського, який зі своїм батьком відвідав нашу Бать" ківщину через півроку після завер" шення славетної сторінки нашої іс" торії — національно"визвольного повстання українського національ" ного духу, що завершилося неспо" діваним і алогічним ганебством Переяславської ради. На ній, як виявилося зараз, нія" ка угода не приймалася, по суті, це був невеличкий мітинг, на якому зачитали рішення Земського Со" бору та царя Московії про те, що вони “беруть гетьмана Богдана Хмельницького, Військо Запорозь" ке та всі землі Малої Росії у під" данство Московського государя”. До того ж митрополит Київський Сильвестр Косів не лише не бла" гословив (тоді це було обов’язко" вим!) цю угоду, а й разом із україн" ським духовенством відмовився присягати цареві московитів. Коли присутні завимагали від царського боярина, московита Бутурліна пок" лястися на Євангелії на вірність, він одрізав тут"таки, на майдані: “Цар своїм холопам не присягає!” З українського ж боку цареві московитів присягнули з усіх при" сутніх лише близько трьох сотень козаків, серед яких полковники Ва" силь та Іван Золотаренки — брати третьої дружини Богдана Ганни, полковник Іван Нечай — зять Бог" дана, ще один зять Богдана пол" ковник Данило Виговський, пол" ковник, майбутній наказовий геть" ман Лівобережжя Яким Сомко, сестра якого була першою дружи" ною Хмельницького. Згодом май" же усі ці, сказати б, “любі друзі” гетьмана розпочнуть ганебну війну “за булаву”, вислужуватимуться перед московитськими царями і доведуть Україну до Великої Руїни й занепаду. Нагадаю, що справжні лицарі, які уславили свої імена в жорсто" ких битвах, для яких Україна, Гос" подь і Воля були найвищим сенсом життя, рішуче виступили проти со" юзу з Московією, не кажучи вже про шулерське “возз’єднання”. Це легендарний заступник гетьмана, ватаг усього козацького війська Іван Сірко. Його протест був яскра" вим і оригінальним — він склав із себе повноваження заступника гетьмана і повів свій полк на Запо" ріжжя. А чого вартий протест коза" ка, який за життя став народним героєм, живою легендою, — Івана Богуна. До речі, після цього поль" ська верхівка пропонувала Богуно" ві перейти на бік ляхів, щоб разом перемогти Богдана, і Богун стане гетьманом України. Навіть маючи нам і білорусам з іще кволої, етніч" но не зовсім сформованої, проте хворобливо амбітної Московії. То чому ж наш справді славетний і патріотичний (згадайте, як описує його араб Павло Халебський) Бог" дан — легендарний козацький ва" тажок, воїн, волелюбець, дозволив собі так примітивно лестити, при" нижувати себе і свій народ, перед царем московитів? З яких “страте" гічних” міркувань погодитися на те, що Олексій є “самодержець”, а Ук" раїна — “Малоросією”? Всього че" рез місяць після Переяслава!.. Я пояснень не маю. А тим часом, без офіційного дозволу Богдана чотири воєводи з московитським військом увійшли й розквартирувалися в Києві, Черні" гові, Ніжині, Переяславі. Так почи" налася окупація України. Чесний і прискіпливий історик Олена Апанович, твори якої трива" лий час перебували під радян" ською забороною, окреслила то" дішню ситуацію так. “Богдан Хмельницький зробив велику по" милку, уклавши договір з царем. Згодом він усвідомив це й захотів визволитися від Москви, відмови" тися від договору, але не встиг. Од" нак, мабуть, і в найстрашнішому сні не міг би він передбачити, в яку безодню нещастя, біди, страж" дань, наруги, рабського понево" лення, етноциду був кинутий на довгі століття український народ через цей договір…” Наступна агресія московитів — ліквідація самостійної, автоке" фальної Української Церкви. Не Антиохійський, а саме Константи" нопольський патріарх з його патрі" “розбагатіли” на “старшого брата”, значно… молодшого за нас. Дуже цікаву деталь наводить український історик, сучасник і друг Тараса Шевченка Микола Костомаров: українці, виявляєть" ся, дуже переживали, “що москалі стануть примушувати їх засвоюва" ти московські звичаї, заборонять носити чоботи і черевики, приму" сять взувати лапті”. По смерті Богдана номіналь" ним гетьманом вважався його син Юрась Хмельницький, хоч Гене" ральна Рада козацької старшини вручила булаву Іванові Виговсько" му, який мав антимосковські нас" трої. Так"от, Юрася силоміць ви" везли до Москви, і він пізніше зга" дував: “Два тижні мене тримали в’язнем у Москві; зі мною що хоті" ли, те й робили, я не мав до кого звернутися по допомогу.” Оце ставлення до сина свого союзника і до нового гетьмана. Всього через п’ять років після Переяслава… Павло Халебський відразу після України відвідав сусідню Московію. І разом із батьком зробив разючий і дуже важливий для українців по" рівняльний висновок. Ось він: “…Упродовж цих двох років у Московії замок висів на наших серцях, а розум до крайнощів пригнічено й скуто, бо в цій кра# їні ніхто не може відчувати себе хоча б трохи вільним і вдоволе# ним, крім хіба що корінних оби# вателів, а всяк, як#от ми, хоч би він став володарем цієї країни, ніколи не перестане ніяковіти духом і тривожитися серцем. Навпаки, країна козаків була для нас немовби нашою, рідною українських книг не друкувати на територіях, підлеглих Московії. І сьогодні, через три з полови" ною століття нашого колоніального буття, коли ми, наперекір старан" ням великої і жорстокої імперії, яка пожирала чи асимілювала цілі нації й народності, таки зберегли себе, відновили свою державу — ми все одно у нинішній політичній веремії відчуваємо наслідки Переяслав" ської ради. Наслідки, які може зду" жати лише кожен українець зосіб" на та всі ми разом. Саме переяславська капітуля" ція Богдана і його “любих друзів”, його родинної челяді призвела до “розрубування” України надвоє: Лівобережну і Правобережну, а та" кож на довгий час відлучення Гали" чини, Буковини, Закарпаття від ук" раїнського осердя. Здавалося, що в середині дев’яностих, коли за" вершувався демонтаж однієї з наймогутніших і найжорстокіших за всю історію людства імперії, ко" ли українці, нарешті, перевели по" дих, що все"таки закінчилося без крові, а “роздертість” України “за" шито” назавжди. Я тоді бував і на сході, й на за" ході, на півдні й півночі, в центрі й у східній діаспорі, в традиційно укра" їнськомовних і російськомовних українських землях — ніде (опріч, Криму, звичайно) не йшлося на серйозному, публічному, політич" ному рівні про антагонізм, про “москалів” і “бандерівців”, ба біль" ше — про “хохлів” і “кацапів”. Всі однаково хотіли свободи, люд" ських прав, нормального життя в мирі й достатку, майже однаково ненавиділи продажну комуністичну

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин