“Всі митці малюють одну велику картину, де прояснюється людська душа”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Анатолій ГАЙДАМАКА: КРЕАТИВНЕ У НАЦІОНАЛЬНОМУ РОЗУМІННІ КРАСИ
Слово Просвіти, №24 за 2007 рік
— Чим переймаєтеся сьо# годні? — Я написав 15 пропозицій до Президента — що ми повинні були зробити, чого ми не зробили і чому ми не зробили. Найбільша поразка — “Арсенал”. — Начебто ж було виділено мільйони гривень на реставра# цію “Арсеналу”. Засвоєні ті кошти чи ні? — Річ у тім, що я до коштів не маю жодного стосунку. Я даю твор" чі пропозиції, які сприймаються і сприйнялися. Були комісії Мініс" терства культури, збиралося бага" то людей, музейники, навіть із"за кордону були спеціалісти. Начебто ми прийняли таку концепцію, що в “Арсенал” із приміщення на Зам" ковій горі переїздить Державний історичний музей. Для такої дер" жави, як Україна, це ганебно — тримати музей у художній школі, там же всі експонати — фонд. Зра" зок — історичний музей у Москві на Червоній площі — має спеціаль" но збудоване приміщення. У складному стані музей декоратив" но"прикладного мистецтва в Лав" рі. Там теж усе загрожене, шашіль, міль у фондах, роботи Білокур і Приймаченко перебувають не в музейному оточенні. Тому той му" зей треба перевезти в достойне приміщення з нормальним темпе" ратурним режимом для дерева, тканини, живопису, акварелі й т. ін. Це два основні музеї, які віддзер" калюють історію і душу України. А перший поверх в “Арсеналі” я про" понував обладнати як зал поглиб" леного знайомства з Україною. Ту" ристи, яких цікавить наша історія, могли б за короткий час здійснити пізнавальну екскурсію, побачити історичне і художнє тло України за кілька сторіч. — Ви виступаєте в цьому проекті як радник? — Як громадянин України і ми" тець, який хоче, щоб його державу поважали, а її гостей гідно прийма" ли. Скажімо, приїхав високий гість, президент якоїсь країни, а ми за" водимо його у флігель Маріїнсько" го палацу. Це не Україна, це не масштаб. У “Арсеналі” все було б інакше, в іншому масштабі, на ін" шому рівні представництва. — Ви піклуєтеся про закордон# ного президента, та чи пам’ятаєте “маленького українця”? Чи поба# чить він свою Україну? — Звичайно. Головними відві" дувачами будуть мама з малень" ким українцем. Величезний зал — 160 м завдовжки, нижній поверх нижнього крила. Там показана вся історія, але це треба бачити про" ект. Переконаний, відвідувачів бу" де багато. — Скільки залів планується в “Арсеналі”? — Там 4 крила по 160—180 м завдовжки, два поверхи по 8 мет" рів заввишки, це 28 тис. кв. м, без добудови і підвалів. — Чи дозволяє теперішній стан будови сподіватися, що все можна швидко зробити? — Якщо нормально робити, то можна було б здійснити уже багато чого. Але ж якби була якась ціль і ідея, а то ми товчемося на одному місці. — А Ви сформулювали ідею? У чому вона полягає? — Вона полягає в тому, що у першому залі представлена історія України у символічних речах, ре" конструкціях експонатів. Наприк" лад, ми не маємо права ставити копію на експозицію, бо в музеї повинен бути оригінал. А тут маємо право відтворити всі клейноди ко" зацької доби, символи Богдана, Сірка, Богуна, все, що можна знай" ти в архівах Туреччини, Польщі, Москви і показати тут, в Україні. І це демонструється історія України: водному ярусі, на одному поверсі, на одному майданчику. Тут можна проводити урочисті заходи — зус" тріч президентів, вручення почес" них нагород. Це стає діючим пре" зидентським залом для урочистос" тей. Залом державних прийомів для іноземних гостей. Він не зак"
ритий, може функціонувати для ту" ристів. Лавра поруч, через дорогу перейшли і зайшли в “Арсенал”. У центрі “Арсеналу” пропонувалося збудувати Пантеон слави видатних українців. — Це не нагадуватиме Крем# лівську стіну? — Ні, можливо, це нагадувати" ме меморіал у Франції. Решта при" міщень “Арсеналу” — для пересув" них виставок. Наприклад, виставка зі Львова. Ніхто ж не бачив, що у Возницького у фондах, він міг би представити свою колекцію. Побою" ються, що позабирають експонати з музеїв і створюватимуть “Арсе" нал”. Це не так. Згідно з концепці" єю, просто будуть виставки різної тематики з різних музеїв — Черні" гівського, Дніпропетровського, Львівського... Сучасні й закордонні виставки теж можна робити. Там величезні простори, це діючий виставковий центр. Але все лиши" лося “добрими намірами”. “Арсе" нал” віддали в інші руки. Буде Вік" тор Пінчук відати фінансуванням, і ми побачимо на тлі Лаври модерн. Експозицію, про яку йшлося, уже не буде збудовано. Можна його списати, той масштабний націо" нальний проект нової України… Другим моїм проектом був парк світових культур. 2000 року я навіть конкурс виграв, отримав першу премію за ідею увічнення України на зламі тисячоліть. Я за" пропонував зробити парк світових культур — теж історія всієї України, через тисячоліття. На тій же Кам’яній могилі є протошумерські написи. Починаючи з Трипілля, всі народи і культури пройшли через Україну і залишили свій слід, усе це озивається в культурі України сьо" годні. Такий парк пропонувалося зробити у нижній частині ботаніч" ного саду, досить недоглянутій, хоч це й центр Києва. Засобами при" роди і паркового дизайну ми могли б показати культуру і природу. Така собі алея історії культури завдовж" ки 4 кілометри. Теж не склалося, просто через апатію. Треба з чо" гось починати, але я ні до кого не добився. Нікому цього не треба. — Третя тема. — Третя глобальна тема — За" поріжжя. Хортиця, музей, який як збудували 40 років тому, так більше і не ремонтували. Експозиція була з елементами, обов’язковими для радянського часу, ту частину прос" то “відкусили” і викинули, а треба було б уже зробити справжню істо" рію запорізького козацтва. Знов я ходжу, роблю проекти, розказую, як я бачу цю проблему. Було гро" мадське обговорення в Запоріжжі, кому тільки не показували проект! А результатів нуль. Будівля і сама те" риторія захаращуються. Загроже" ний сімсотлітній дуб. Комплекс теж не добудовано, там треба копійки якісь знайти, ми вже і свої гроші ки" дали туди. 100 тисяч доларів від спонсора, — я дав 30 тисяч дола" рів, не знаю, на що. Хотіли підняти національну ідею… Зараз цей об’єкт забрали і на тому кінець. — Продовжуємо козацьку те# му. Батурин. — 2003 року, в часи, коли “На" ша Україна” була в опозиції, вини" кали глобальніші ідеї. Скажімо, на" родилась ідея стіни пам’яті Бату" рина. Це кріпосна стіна, яка з’єд" нує два береги. Рельєф Батурина такий, що там цитадель, а потім рови, мабуть, оборонні, бо вони кругом ідуть. Зараз вони жахливо занехаяні, туди скидають сміття. Чому народилась така ідея — зро" бити стіну пам’яті Батурина? Ди" ректор музею показала мені ма" леньку ікону, яку розкопали архео" логи на кістках матері з дитиною. На іконі — Богородиця з дитям… Дуже символічно і дуже трагічно. Мене одразу прострілила ідея: зробити на кожну загиблу душу та" ку іконку. Це знакова ікона. — Це не просто знак, це вже символ. — А директорка мене попроси" ла допомогти у реставрації, бо у них немає грошей на реставрацію ікони. І так народилася ідея цієї сті" ни. Кому б я не показував цю ікону, не переповідав ідею, у всіх мороз по шкірі. Аналогій цьому задуму в світі немає. Цю ідею ми не мог" ли втілити в тих умо" вах, в яких була опози" ція, тому вирішили поставити хоча б хрест. Дякуючи гарній люди" ні, Сергію Олексійови" чу Антонову, що видобув камінь, на заводі Платонова зробили цей хрест, напівлегально. Коли вже ми змонтували той хрест і вночі їхали додому, місяць світив, холодно, я по" думав про тих неоплаканих і невідо" мих, кому судився той важкий хрест каральних смертей, і зрозумів, що потрібно перепоховати їхні кістки, зрушені при розкопках. Наступного дня привезли звичайну домовину з чорних дощок. Мені самому довело" ся кістки вкладати. Закрив той гріб, донесли на рушниках домовину до ями. Тоді й відбулося символічне пе" репоховання, і тепер цей хрест сто" їть не на порожньому постаменті, ана кістках безвинно загиблих. А стіна так і не зведена досі, хо" ча на неї потрібні невеликі гроші… Скільки разів реставрувався Палац Розумовського, і жодного разу не доводився до кінця. Над ним, мабуть, висить якийсь рок — то перебудова в державі, то влада змінюється і на тому кидають, роз" крадають те, що зроблено. Зараз Тарута дає гроші на це. — Сергій Тарута, який вхо# дить до числа європейських мільйонерів. — Стільки, скільки дає Тарута на розвиток української культури,
Фото Олександра Литвиненка здається Вам, що інтерес у сус# пільстві до Шевченка починають підігрівати тільки в день його на# родження, день смерті і 22 трав# ня? Чому б не зламати цю тра# дицію в незалежній Україні? До того ж, затяжна реконструкція в Каневі може відучити людей хо# дити до Шевченка… Іноді поба# чити краще, ніж почути. Що Ви думаєте про цю проблему: “Шевченко й музейна Україна”? — Про які милості ми благаємо у Бога, коли не цінуємо найдорож" чого? Я думаю, що історична пам’ять — це як здоров’я людини. Так і історична пам’ять для нації — не можна хотіти бути здоровим і ні" чого не робити для свого здоров’я, а систематично його нищити. Ду" маю, що стан музеїв і пам’яток, пов’язаних із іменем Шевченка, — це кардіограма здоров’я нації, тест на справжність для влади. Тарасо" ва Церква в Каневі — це наша пам’ять про Шевченка, і той, хто цього не розуміє, засягає на Коб" заря. Коли справи з найсвятішими пам’ятками невтішні, — значить, немає політичної волі у держави на національну ідею. Хто у нас керує країною? Яка наша ідеологія? Що
Лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Анатолія Гайдамаку знають в Україні: експозиції чи не всіх ві# домих і значних музеїв, пам’ятник у Кру# тах, пошук принципово нових історичних проектів з відновлення історичної спад# щини. Чому саме він і чому такий невси# пущий Анатолій Васильович ГАЙДАМАКА, чим він переймається сьогодні — про це розмова в редакційній вітальні.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
