Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Жити заради своєї Нації — чи не єдиний відомий спосіб жити вічно”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Від легендарного козацького отамана Фоки (Хоми) Покотила, як свідчить родинна легенда, походить рід Володимира Кіндратовича Покотила — скульп# тора, художника, письменника, провідника Київського крайового проводу ОУН, який 13 років життя провів у таборах ГУЛАГу.

Слово Просвіти, №24 за 2007 рік

Євген БУКЕТ В історію увійшло багато пред" ставників славного роду Покоти" лів. Зокрема як розповідає пан Во" лодимир, він є прямим нащадком Якова Покотила, який очолював Сердюцький полк у гетьмана Івана Мазепи і мав земельні володіння в Гельм’язівській сотні Переяслав" ського полку. Пізніше один із на" щадків Якова оселився в Пашківці Бишівської волості Київщини, де на хуторі Кірчик 25 жовтня 1922 ро" ку в сім’ї селянина"середняка Кін" драта Покотила народився син Во" лодимир. Із розвалом царської Росії де" моралізувалась і її армія. Українці, які були в її лавах, повернулися на рідну батьківщину. Ленін побачив, що Україна вислизає з"під контролю Росії, і кинув свою армію для придушення непо" кірних рабів. Тоді під Крутами армії Муравйова протистояли 300 київських студентів і 200 юнаків Військової школи. Во" ни стримували москалів про" тягом трьох діб 28"30 січня 1918 року. Ніхто ані на крок не відступив: усі герої загинули, захищаючи рідну землю, рід" ну Україну. Від Крутів і аж до Києва не було більше жодного заслону. Тодішні вожді України не здатні були захистити столи" цю. Увірвавшись до Києва, п’яні матроси Балтфлоту ви" різали три тисячі мирних мешканців. Така жорстокість гнівом сколихнула волелюб" ний народ. У Трипіллі сфор" мував десятитисячну армію і пов" став отаман Зелений. За Дніпром повстав отаман Струк, до нього долучилося двадцять тисяч стихій" них повстанців. На півдні вже діяли Григор’єв і Махно. У районах Він" ниччини й Житомирщини діяли Во" линець, Шепель і Соколовський. Київщина не лишилась осторонь у цьому великому протистоянні — тут, в околицях Бишева, Макарова, Фастова діяв отаман Голубенко, що був родом із Пашківки. Кіндрат Покотило під час гро" мадянської війни служив у війську Симона Петлюри. Повернувшись до рідного села, він приєднався до загону свого односельця й друга Опанаса Голубенка. Окрім Покоти" ла, найближчими поплічниками отамана були бандурист Кіндрат Шевченко, Семен Штонда і Пла" тон Каштан. Як згадує пан Воло" димир, “разом вони перебили більшовиків більше, ніж у мене во" лосся на голові”. 1921 року Голубенка разом із товаришами заарештували. Після виконання смертного вироку, ви" несеного судом отаману Голубен" ку, Покотила, Штонду і Каштана відправили на Соловки. Там роз" глядова комісія визнала їх вояками Петлюри, мобілізованими в резерв" ну частину. Того ж дня всіх трьох звільнили з"під арешту. Більшо" вицькій Феміді потрібні були су" часні законспіровані контрреволю" ціонери… На таких оповідках виховувався юний Володя. Отже, не дивно, що ще школярем він організував дру" зів"хлопчаків, які кочергами поби" ли портрети і скульптури “комуніс" тичних вождів” у Пашківській і Би" шівській школах. Про надзвичайні події згодом дізналися в Києві і Москві, але “вандалів” спецслужби так і не знайшли. Хлопчаків уберіг від чекістської розправи вчитель О. В. Коломієць, який тоді очолю" вав у Пашківці підпільну “Просвіту”. Коломійця, який до 1929 року жив у селі Грузькому, люди називали професором, хоча точно не відомо, мав він це вчене звання чи ні. Відо" мо, що його як “особу, яка не відпо" відає вимогам”, вислали з Києва на село більшовики. В 1929"му за ан" тирадянську агітацію Коломійця на кілька років ув’язнили, після чого він оселився в Пашківці. Малень" кий Володя Покотило часто читав своєму вчителю власноруч написа" ні новели про героїчне минуле рід" ного краю, але той казав, що “їх усе одно не надрукують”. А згодом діз" нався, що вчителя заарештували чекісти і вбили “без суду і слідства” під Бишевом. Це був 1937 рік… Селами району котилася хвиля сталінських репресій. Їхніми жер" твами були найкращі — вчителі, господарники, лікарі… Обурені свавіллям більшовиків, колишні члени “Просвіти”, а також колишні Володимир Покотило з дружиною побратими Опанаса Голубенка та екс"бійці регулярної армії Симона Петлюри 1938 року, приймають рі" шення про створення осередку Організації Українських Націона" лістів для визволення рідної землі з комуністичного рабства. Бишівський районний провід ОУН очолив письменник"критик Григорій Кайстренко з Бишева. У його власну “боївку” увійшли тоді ще зовсім юні Володя Покотило з Пашківки і Фрося Дрозд із Леонів" ки. Дізнавшись про членство в ор" ганізації, більшовицькі зайди заоч" но засудили їх на смерть. Викона" ти вирок завадила війна… Коли німці окупували наші се" ла, молодь, окрилена надією на незалежність України, пов’язавши на руки синьо"жовті стрічки, агіту" вала за “новий порядок” і вільну від більшовицького ярма Україну. Не" забаром у Бишеві на цвинтарі від" булися збори активу ОУН, участь у яких узяв провідник із Західної Ук" раїни Богдан Міко. Лави організа" ції поповнювалися новими людь" ми. Але вже за кілька місяців німці наказали всім познімати синьо" жовті пов’язки і почали пересліду" вати за агітацію вільної України. ОУН знову перейшла в підпілля й почала збирати зброю для майбут" нього повстання проти окупантів. Змалку Володимир мав талант до малювання. Німці дізналися про захоплення юнака після того, як він зголосився намалювати портрет німецького коменданта Форнд" гольдта. Бишівський комендант дав Володимиру рекомендаційно" го листа до Київського гебісткомі" сара Вінтера, який влаштував його на навчання до Київського худож" нього інституту. Там Покотило нав" чався живопису у відомого майс" тра, пізніше заслуженого художни" ка Юрія Киянченка. Після інституту німці навіть видали диплом, але документ цей, як і багато інших, пан Володимир знищив одразу після війни. Володимир Кіндратович зга" дує: “Ще за більшовицького пану" вання я розпочав збирати матеріа" ли про дії повстанців у довколиш" ніх Фастівському, Бишівському, Брусилівському та Макарівському повітах, збирав і систематизував. А тепер, коли прийшли німці, став творчо опрацьовувати. Саме за цим заняттям мене заскочив біль" шовицький агент Микола і доніс партизанам"більшовикам. “Гості” з лісу, з’явившись до мене, під ду" лом пістолета вимагали віддати написане їм. Якось я показав цей нарис Гри" горію Кайстренку. Той прочитав і порадив мені звернутися до редак" ції “Українського слова”. Я так і вчи" нив. На попутній машині дістався з села до Києва і розшукав ту редак" цію. Там насамперед поцікавилися, що я приніс. А потім мене поклика" ли. У кабінеті сидів повновидий кучерявий чоловік. — Це фактичний матеріал? Жива пам’ять про героїв? Я ствердно кивнув і поціка" вився в редактора: чи можли" во щось розшукати в архіві про отого отамана Голубенка, щоб підтвердити факти? Рогач ска" зав, що заглянути варто. Отож за протекцією пана Рогача я відвідав архів, що містився бі" ля Софійського собору. Але марні були мої пошуки. Жод" них записів про батькового друга. Повертався я до редакції не вельми веселий. Проте пан Рогач підняв мій настрій: — Ми надрукуємо ваш на" рис і без архівів, — сказав він. — Гаразд! — вже бадьорі" ше вигукнув я. Уже прощався з паном редак" тором, як до кабінету зайшла мо" лода гарна жінка. Це була Олена Теліга, геніальна поетеса, голова Спілки українських письменників та редактор часопису “Літаври”. Я зачаровано дивився на цю незем" ну дівчину з привабливими очима, над якими, повторюючи порухи якихось думок, гнучкими шнуроч" ками злітали брови. Прямий не" довгий ніс підкреслював незви" чайну волю поетеси"революціо" нерки. У короткому спілкуванні я завважив на її щоках сплески ледь помітної пломенистої барви. — Вас вабить доля героїв Укра" їни? — зненацька запитала мене поетеса. — Ви, певно, й самі за" знали лиха? Вона присунула до стола сті" лець і сіла. Я все розповів Олені Телізі. І вона сказала: — Неодмінно все"все опишіть, а я дам це у “Литаврах”. У людини зі здоровим глуздом не виникало жодних ілюзій: ні" мецькі окупанти принесли з собою в Україну голод, розруху та катор" жні роботи. Але важко було уявити, що буде щось ще гірше. Проте це Володимир Кіндратович з сином

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин