Читач продовжує розмову · “Ти не молися мовою чужою, бо, на колінах стоячи, умреш”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
ТАМАРА МАРУСИК:
Слово Просвіти, №24 за 2009 рік
— Тамаро Володимирівно, Ви досліджуєте формування та становлення національної еліти — інтелігенції. Чому? — У радянській історіографії історики, соціологи, філософи змушені були досліджувати процеси формування й розвитку інтелігенції відповідно до принципу партійності та класового підходу. Інтелігенцію ж вважали прошарком між робітничим класом і селянством. Ці два класи трактували як виробників матеріальних благ. І за цим принципом інтелігенція не вписувалася в аспект досліджень. Тому науковці зазвичай намагалися дослідити лише питання, пов’язані з виробниками, залишаючи за інтелігенцією другорядне місце. Перші теоретичні праці про інтелігенцію в радянській історіографії з’явилися лише у 80-х роках. У них акцентовано на тому, що в 20—30-ті роки у Східній Україні, а в 40—50-ті у Західній створювалася робітничо-селянська інтелігенція, тобто інтелігенція, яка потрібна радянському суспільству. І лише в 1990-ті з’явилися праці українських істориків, зокрема Г. Касьянова та Ю. Курносова, в яких висвітлено окремі аспекти життя і діяльності української інтелігенції. — У наукових дослідженнях Ви зацікавилися періодом 1940—50-х років? — Саме цей період випадав з поля зору дослідників. Однак основним аргументом мого зацікавлення проблемою було те, що у вітчизняній історіографії побутує думка, начебто все пов’язано з діяльністю інтелігенції в радянський період — це негативне явище, і його потрібно відкинути, а досліджувати варто лише те, що було пов’язане з національно-визвольною боротьбою. На мій погляд, таке твердження помилкове, адже історія залишається історією. І ми, щоб рухатись уперед і уникати помилок попередників, не повинні відкидати нехай і негативне, шукати в ньому раціональні зерна. Адже це також певний історичний досвід, і ми зобов’язані його вивчати, переосмислювати відповідно до сьогодення. — Відомо, що особлива жорстокість державного терору була щодо західноукраїнської інтелігенції. Чим вона пояснюється? — У Західній Україні діяли національно-патріотичні сили, які чинили опір тоталітарному режиму: ОУН і УПА. Політика ж радянської влади щодо західноукраїнської інтелігенції, як і діяльність її в повоєнний період, залежала від загальнополітичної ситуації в реґіоні. Тож інтеліеліти повернулася моральними каліками. І це цілком зрозуміло і закономірно. Адже те, що інтелігенти бачили в таборах, відчули і пережили там, впливало на їхню психіку і, відповідно, свідомість. Звичайно, коли йдеться про те, чи позначився шлях, який пройшла західноукраїнська інтелігенція в 40—50-х роках, на подальших поколіннях української еліти, можемо сказати однозначно: позначився, і суттєво. Можливо, саме тому спостерігаємо, як у сучасному українському суспільстві частина інтелігенції свідомо бореться, щоб втримати державність і Україна ствердилася як соборна, самостійна і незалежна цивілізована європейська держава, а інша — знову ладна задля меркантильних або вузькопартійних інтересів стати пособниками будь-якого владного режиму. — Українська інтелігенція нині в державі — прошарок чи поводир нації? — З огляду на реалії сьогодення, стверджувати, що сучасна українська інтелігенція — поводир нації, не можемо. Еліта є, але відчувається, якщо так можна сказати, відсутність її якості. Тому національної еліти як поводиря нації немає не лише в культурі, а й загалом. Є окремі постаті, особистості, але вони не можуть стати деревом — опорою нації. Те, що відбувається в суспільстві, парламенті, уряді, — не найкраще, що ми мали успадкувати з історії. Здавалося б, у парламенті має бути цвіт нації. Тим часом наш парламент схожий на дискусійний клуб, позиції якого хитаються то в один бік, то в інший. Не кажу про те, що далеко не всі парламентарі володіють мовою держави, законодавчу гілку влади якої представляють. Чи було б це можливо в будьякій цивілізованій державі? Звичайно, ні! А чому таке можливе у нас? Тому що в нашому суспільстві немає об’єднавчої сили — національної еліти, роль якої була б визначальною у розробці законодачих актів на користь національних інтересів Української держави в усіх сферах діяльності. Тому, гадаю, не викликає сумніву те, що саме нині, як ніколи, українське суспільство відчуває брак української національної еліти: політичної, культурної, наукової. Нинішня українська гуманітарна інтелігенція до кінця не усвідомлює національної ідеї, провідником якої у суспільстві має бути. Лише тоді, коли українська еліта усвідомить, що Українська незалежна держава — не випадкове явище, і вона потрібна її багатонаціональному суспільству для забезпечення його чинниками національної ідеї, — вона зможе стати поводирем нації.
Спілкувалася Марія ВИШНЕВСЬКА
ПОЛТАВСЬКЕ ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ВУТ “ПРОСВІТА” ім. Т. ШЕВЧЕНКА ПОВІДОМЛЯЄ
Станом на 9 червня зібрано 1 030 742,20 грн.
Збір коштів на спорудження пам’ятника Великому Гетьманові України Іванові Мазепі триває. До списку жертводавців (див. prosvita.poltava.ua) долучилися: Миргородський Є.В. (Полтава) — 50 грн; ТОВ “Габен” (Львів) — 500 грн; Харченко Владислав Фе* дорович (Київ) — 600 грн; Орися та Олексій Логвіно* ви (Київ) — 200 грн; Верещака Надія Петрівна (Пол* тава) — 50 грн; Пазенко І. Г. (Запоріжжя) — 500 грн. Просимо долучатися до цієї святої справи всіх небайдужих українців і безмежно вдячні тим, хто відгукнувся. Кошти на пам’ятник Іванові Мазепі просимо надсилати: ПООТ “Просвіта”, Харківська обласна філія АКБ “Укрсоцбанк”, р/р 26005710001231, МФО 351016, код ЄДРПОУ 22527966, “Благодійна пожертва на пам’ятник Іванові Мазепі” Імена всіх жертводавців буде викарбувано на спеціальній таблиці. Телефони Полтавського облоб’єднання “Просвіти”: 8-05322-7-31-45, 8-0532-56-41-45
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
