Люди «Просвіти» · “Раз добром нагріте серце — Вік не прохолоне!” Тарас Шевченко · с. 12сторінка оригіналу ↗
БОЛІЛО СЕРЦЕ ЗА УКРАЇНУ
Слово Просвіти, №24 за 2009 рік
Тарас КОНЕЧНИЙ
Народився Юліан Мечиславович 18 жовтня 1930 року в українському Надсянні (тепер Республіка Польща), в селі Тиневичі Ярославського повіту в українській християнській родині з глибокими патріотичними переконаннями, любов’ю до української землі та пошаною до традицій і звичаїв українського народу. Юліан Мечиславович з гордістю згадував діда Петра, який, повернувшись з Америки, викупив у місцевих жидів корчму. В половині приміщення жила родина, а іншу половину безплатно віддали в користування місцевій “Просвіті”. Юліан навчався в українських гімназіях Ярослава та Перемишля. 1945 року за відмову відректись від усього українського та прийняти польську національність і католицьку віру родину Конечних, як і десятки тисяч українських родин, силоміць виселили з рідної домівки. Оселили їх у Збаразькому районі Тернопільської області. Доля кидала Юліана Конечного по всіх усюдах. Навчався у Львівському залізничному технікумі, після закінчення якого 1953 року за відмову вступити в комсомол був направлений на роботу до Сибіру (станція Нижнєудінськ Іркутської області). 1955-го одружився, народився син. Нелегко жилось на чужині, хотілося повернутися в Україну. 1957 року, повертаючись із Сибіру, Юліан Мечиславович знайшов роботу в Житомирській області на залізничній станції. Вирішив залишитися. Там народився другий син. А самого завжди вабили Карпати. 1959 року Юліан Мечиславович з родиною переселився в місто Надвірна Івано- Франківської області, де працював на вузькоколійці, якою звозили ліс із гір. 1961-го переїхав до села Дзвиняча Богородчанського району Івано-Франківської області, заочно закінчив Львівський будівельний технікум і почав працювати майстром-будівельником на Солотвинському лісокомбінаті. Відтоді й до останніх днів Юліан Мечиславович мешкав у цьому селі. У Дзвинячі, крім основної роботи на виробництві, у
Євген ДЗЮБА, голова Сватівського райоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка
Просвітяни села Свистунівка Сватівського району Луганської області, де постав перший на Луганщині пам’ятник Кобзареві, започаткували фестиваль поезії Т. Г. Шевченка, який надає можливість молодим учасникам розкрити глибинне коріння народної творчості. Організатори переконані, що цей захід стане святом на теренах Східної України, відкриє нові таланти. На перший фестиваль цього року приїхали учасники з усіх шкіл та гімназії ім. В. Сосюри Сватового та семи сіл Сватівського району, делегації з Троїцького району Луганської об-
Серед тих, хто зробив найбільші пожертви на Тарасову церкву, називаємо Юліана Мечиславовича Конечного, який, на жаль, не дожив до її побудови, — пішов у кращі світи 16 липня 2008 року. Сьогодні згадуємо цю світлу людину і подаємо розповідь про нього, яку на наше прохання написав його син Тарас Конечний.
вільний час почав удосконалювати знання з народної медицини. Це передалося йому від діда-травника, який добре знався на травах, вмів лікувати зіллям та свого часу вилікував його. Зі спогадів Юліана Мечиславовича: “Моє життя змінив випадок. Якось наприкінці 1963 року я випив холодного пива і захворів на ангіну. Пішов до сільського лікаря, який нещодавно закінчив медінститут. Молодий медик з півгодини з книжкою в руках міркував, чим лікувати ангіну, потім виписав якісь пігулки. Невдовзі я зліг із запаленням суглобів — неспецифічним поліартритом, що не піддавався лікуванню. Мені, тридцятитрирічному, лікарі пропонували оформити першу групу інвалідності. Мабуть, так і сталося б, якби люди не порадили звернутися до потомственого знахаря*травника Івана Гуменюка, який мешкав у сусідньому селищі. Я відвідав його в неділю. Він дав мені зіл* ля і розказав, як його вживати. У понеділок я розпочав лікування і в суботу вже був цілком здоровий і дуже здивувався: як так сталося, що офіційна медицина вже мене “списала”, а напівписьменний дід, всупереч законам науки, за тиждень поставив на ноги? Мене це зацікавило. І я став допомагати дідові Іва*
Юліан Конечний. З останніх прижиттєвих фото.
нові, якому вже було 86 років, жив він сам, бо не мав рідних і близьких. Косив, колов дро* ва, допомагав по господарству. Частенько навідувався до діда і переймав науку ціли* тельства та секрети приготування трав’яних мікстур. А після його смерті почав самостій* но лікувати травами”. Юліан Мечиславович оволодів багатьма таємницями зцілення: за допомогою маятника і власного внутрішнього чуття підбирав лікарські трави й настоянки кожному хворому. Він сам готував з лікарських трав мікстури і навчив цього сина й онуків, які допомагали йому. За свою довгу практику народного цілителя (близько 45 років) Юліан Мечиславович врятував життя не одній людині. Скільки таких врятованих — важко полічити. Часто це були хворі, від яких відмовилися лікарі, а
Юліан Мечиславович цих немічних “невиліковних” хворих ставив на ноги, давав “друге” життя. Для багатьох родин став “сімейним лікарем”. А скільки немовлят з’явилося в бездітних родинах — полічити неможливо. Крім лікування травами, Юліан Мечиславович мав “хворобу”, яку неможливо вилікувати і яка прогресувала дедалі більше, особливо після Майдану, — “боліло серце за Україну”. Юліан Конечний був людиною глибоко патріотичною, просвітянином, який, живучи далеко від Криму, протягом десятків років боровся за український Крим. Допомагав матеріально Феодосійській школі-гімназії, газетам “Кримська світлиця”, “Дзвін Севастополя”, багатьом українським патріотичним організаціям, на власні кошти відкрив кілька меморіальних дощок учасникам визвольних змагань, надавав численні пожертви на будівництво храмів і пам’ятників по всій Україні. Наприклад, першим, хто зробив благодійний внесок у Фонд пам’яті Олекси Тихого, 19 червня 1997 року був Юліан Конечний. “Висловлюємо щиру подяку Юліанові Мечиславовичу Конечному, почесному просвітянинові, за багаторічну працю в “Просвіті” й допомогу часопису “Дзвін Се* вастополя”. Юліан Мечиславович — патріот, який далеко від Севастополя протягом де* сятків років бореться за український Севас* тополь, відчуває себе поруч з нами, живе на* шими проблемами. На кошти Конечного здійснюють комп’ютерний набір часопису”. Володимир ПРОЦЕНКО, “Просвіта”, Крим. Подяку за допомогу в виданні та розповсюдженні української патріотичної літератури на східних теренах України висловлював голова Харківської обласної “Просвіти” Анатолій Кіндратенко. Цілитель багато разів організовував збирання значних сум на будівництво Кобзаревої церкви в Каневі. Я перейняв від батька не лише дар допомоги людям, а й внутрішню потребу пожертви власного часу, зусиль та коштів задля громади.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
