Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Він жив літературою, високим і мудрим поетичним словом, жив українським духом”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

НЕЗАЧИНЕНЕ ВІКНО В МИНУЛЕ

Слово Просвіти, №24 за 2011 рік

Василь МАРУСИК Минуло вже сім весен, як відійшов у вічність Микола Вінграновський — поет, прозаїк, сценарист, кінорежисер, кіноактор, Шевченківський лауреат, заслужений діяч мистецтв України. Останньої травневої суботи знову на літературну маївку, VІ Всеукраїнське літературно-мистецьке свято “З обійнятих тобою днів”, у селі Яблунівці, на Білоцерківщині, зібралися відомі діячі культури та мистецтва, просвітяни Київщини, численні шанувальники творчості поета, а також його близькі друзі, колеги та родина. Одна із організаторів цього дійства, культуролог Ксенія Голота повідомила про те, що літературні зустрічі починаються із Яблунівського будинку культури і продовжуються на мальовничій лісовій галявині на річці Рось, де Микола Вінграновський любив відпочивати в наметі та працювати. Тепер тут встановлено меморіальну стелу, яку замовили місцеві мешканці за власний кошт. У програмі зустрічей — читання поетичних і прозових творів Миколи Степановича, демонстрування уривків із фільмів і документальних архівних аудіой відеоматеріалів, а також виступи зі спогадами про митця, про його літературну та кіномистецьку спадщину, звучали вірші поета і в декламаціях школярів. Цього року мали можливість промовляти перед аудиторією Євген БУКЕТ, фото автора Шанувальники творчості наукового співробітника музею історії міста Києва Дмитра Васильовича Малакова вже звикли до того, що кожного року в столиці відбувається презентація його чергової книжки. Книжки ці різні за форматом, за настроєм, але завжди магічно-цікаві. От і нова робота — “У Києві 50-х” проводить для читача захоплюючу фотоекскурсію до Києва 50-х років минулого століття: баштові крани на Хрещатику і телевежа на Прорізній, старі тролейбуси і вагони фунікулера, клумба посеред Поштової площі та вагон трамваю перед “червоним” корпусом Університету, величезний екран у Зеленому театрі та порожній міст Патона, планетарій у Олександрівському костелі та каток на стадіоні “Динамо”, інший вираз людських облич і незвичайний одяг… Це той Київ, який ніхто вже ніколи не побачить. Він — у “незачиненому вікні”, у спогадах пересічних киян, які і є головними героями книжки Дмитра Малакова. Добірка ілюстрацій та коментарі подають той час на звичайному побутовому рівні, без пафосу й офіціозу. Тож Київ постає дещо з відстані, на основі фотоматеріалів з архівів, родинних альбомів, приватних збірок і малюнків старшого брата автора — відомого українського художника Георгія Малакова. Збігають роки, століття, змінюються покоління і кожне з них щемливо береже пам’ять про “свій” час, про найяскравіші враження. Згадуються події особистого життя, інколи — у поєднанні з подіями загальнодержавними, точно датованими. За радянської доби життя було надто заполітизованим, ідеологізовано категоричним, нав’язливо однозначним. А люди жили в паралельному особистому світі — кохали, одружувалися, народжували дітей, працювали, пристосовуючись до умов і реалій буття, створюваних владою.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин