Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема “Двох мов, вітчизн і любовей не буває”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

АА ввж жее яякк ззааппрряяж жееммоо!!....

Слово Просвіти, №24 за 2012 рік

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменник, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Що це за країна, в якій до її головного законодавчого органу обирають політичних диверсантів, ненависників її державної незалежності, індивідів, готових продати, розтоптати саму національну ідею? Що це за країна, в якій гору беруть мерзотники й дерибанщики, в якій привладне дурило, закопиливши губу, висміює патріотів, зневажає інтелектуалів, які не надбали собі “бабла”? Що це за країна, яка, обираючи дедалі гірших чолових проводарів, котрі, руйнуючи її зсередини, вже нині творять враження рахітичної її незалежності й ґротескної недоладності? Що це за країна, в якій усяка бридота й потолоч плює в очі титульній нації; в якій маргінальна заброда диктує правила, норми й умови існування? Що це за країна, в якій її посполитий люд, смиренно схиливши лоби, терпить наругу над національними святинями, присипляючи себе дурними сподіванками: “Та ж якось воно буде…” Ця країна — Україна. Якщо в кожній повноцінній державі світу є такі трепетно священні речі, на які накладено вічні табу, то в Україні вже зроблено державною релігією тотальну політкоректність, квазікоректність і псевдокоректність, що й дозволяють кожному заволоці, кожній недолюдині, кожному печерному шовіністові почуватися убезпеченим за свої злочинні дії проти національних цінностей, за посягання на всі наші табу. Це ж в країні Україні ми дійшли до того, що все продається і купується — пости, чини, звання, голоси, душі людські. Це ж тільки в Україні одноклітинні істоти, в яких важко розгледіти бодай туманний натяк на гомо сапієнс, канонізовано в політичну еліту. Це ж тільки в Україні, слухаючи “диригента” парламенту Чечетова або кідалових-ківалових, соколесніченків розумієш, що Геббельс увесь не вмер — він має у нашому парламенті стільки клонів. Але історія свідчить: українці-таки немилосердно довго запрягають, та вже як запряжуть — то гей… І тому не завжди у нас: “На всіх язиках все мовчить, / Бо благоденствує”. Часом оте “все” говорить. А коли говорить, то так, що — “і Дніпро, і кручі”. І говорить цей голос національної справедливості одностайне: не буде “українського гетто”, не буде “білоруських варіантів”, не буде ліричної безпорадності, а отже, не буде і “двомовності” як замаскованого синоніма російської, як мови національної меншини, до якої нас методично-невтомно підштовхують звикати. Не буде, якщо не дозволимо. Бо “ми”, за Василем Симоненком, “це не безліч стандартних “я”. Бо пам’ятаємо Стусове “Гріх — не боротися за себе. І не випростувать себе”. І тоді на запитання “що це за країна?” я відповім — це країна, де радіють, мислять і критикують владу по-українському. Адже двох мов, вітчизн і любовей не буває. А наймення українець — нарешті дійде до кожного — не декоративна прикраса. Українець — наша реалізована сутність. необхідна більша згуртованість і активність усіх свідомих і патріотично налаштованих громадян, аби захистити демократичні основи держави, її Конституцію, яка давно вже визначила статус і державної мови, і мов національних меншин. Мені подобається гасло: “Прагнеш двомовності — вивчи українську!”. Коли цей заклик стане реальністю, то відпаде привід для протистояння на мовному ґрунті. На жаль, поки більшість Верховної Ради не усвідомлює, що без мови нема нації, нема держави. Спокою не буде, бо “русскій мір”, не відчувши справжнього супротиву, наступатиме й надалі, аж до повного нівелювання найдорожчого духовного скарбу народу.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин