Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема “Двох мов, вітчизн і любовей не буває”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Як вони убиватимуть нашу мову і як нам протидіяти

Слово Просвіти, №24 за 2012 рік

Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, письменник Не розводитимуся про те, навіщо “регіонали” перед виборами вкотре витягнули тему російської мови — це очевидно. Не писатиму й про фальшивість самого гасла “захисту російськомовних в Україні” — вона зрозуміла для всіх неупереджених. Спробую зосередитися на тому, як ухвалений (наразі в першому читанні) законопроект Ківалова—Колесніченка убиватиме мою рідну українську мову (звісно, коли цей закон підпише президент України). І як нам усім протидіяти цьому вбивству. Оглядачі найбільше акцентували на тому, що майбутній закон майже автоматично робить російську “регіональною” приблизно в половині регіонів держави (де проживає понад 2/3 її громадян). Адже ради не можуть не ухвалити відповідних рішень, якщо на їх користь буде зібрано підписи щонайменше 10 % населення. А навіть у Києві (негативно налаштованому до офіційної двомовності — про це свідчать усі опитування) колесніченки ці 300 тисяч підписів (справжніх чи ні — хто перевірятиме?) подадуть. І з моменту проголошення російської мови регіональною вона перебирає на себе фактично всі офіційні функції. Отже, навіть декларована законопроектом необхідність вивчати українську в школі перетвориться на фікцію — навіщо вивчати мову, без якої спокійно можна обійтися без будь-якої шкоди для кар’єрного просування? З огляду на те, хто нині очолює освітянську галузь, можна сміливо прогнозувати: вищу освіту на сході й півдні буде русифіковано швидко й тотально, середню школу — повільніше, але й тут усе наблизиться до “показників 1987 року” (коли результати русифікації в освіті сягнули свого апогею). Проте це не означає, що українська збережеться бодай за Великою Кільцевою (перетворити російську на регіональну в Київській області наразі наче не входить і в плани колесніченків). Адже законопроект ретельно скасовує всі норми українського законодавства, які досі створювали певні гарантії для присутності державної мови в освіті, кіно, телебаченні, рекламі та певних інших сферах. До чого це призведе на практиці? Ось відомий приклад із галузі, де досі закон ніяк не захищав української, і де, отже, діяли суто ринкові механізми. 20 років Євген ТОВСТУХА, лікар-фітотерапевт, член Національної спілки письменників України Верховна Рада, чи як її називає народ, — “Верховна Зрада”, ухвалила найганебніший закон за всю тому близько 70 % сукупного накладу українських часописів виходило українською. Зараз — несповна 10 %. Адже в державі, де принаймні половина населення — українськомовні, бізнес переконаний: українськомовний завжди купить російськомовне видання (яке і на “ринки СНД” може прорватися). А ось російськомовний українського найчастіше не купить. Підкреслюю — говорю не про реальну ситуацію, а про стереотип, який спонукає інвесторів переводити на російську навіть комерційно успішні українськомовні видання (бо прибуток від російськомовних може виявитися ще вищий!) Українськомовна громада могла б протиставити цьому лише одне — масовий і рішучий бойкот інформаційних і розважальних російськомовних видань і культурних практик, аби інвестори зрозуміли: їхня антиукраїнська політика приноситиме не лише прибутки. Але через вроджену українську толерантність ми досі цього не зробили. Тому міністр Табачник має підстави публічно обурюватися: ось ми готуємо журналістів українською і створюємо для них проблеми, бо працювати їм доведеться переважно у російськомовних ЗМІ. І, на жаль, він правий. Трагедія дуже багатьох журналістів, які сьогодні фактично не мають змоги працювати в рідній державі рідною мовою — взагалі тема для окремої розмови. Тому в силу тих-таки “ринкових причин” і за Великою Кільцевою стрімко зникне українськомовна реклама й залишки українськомовних ЗМІ, російська дедалі впевненіше повертатиметься в освіту (на виконання вказівок міністра-українофоба). Щоправда, рішення сільських рад тут ще оформлюватимуть українською. На Галичині ситуація з мовою, звісно, буде оптимістичнішою. Але про український дубляж кіно можна буде забути й тут — ніхто його спеціально для галичан не виготовлятиме. Місткість ринку не та. А захистити українців від цієї “зарази” колесніченки заповзялися принципово — дарма, що навіть у Донецьку касові збори від українськомовних показів упродовж останніх п’яти років лише зростали. Звісно, й після закону Ківалова—Колесніченка буде якесь життя — українською писатимуть добрі книги, співатимуть пісні, нею навіть виходитимуть якісь газети, орієнтовані чи то на сільського, чи то навпаки на “просунутого” читача. Іноді вона звучатиме з вуст вищих посадових осіб — переважно в ритуальних моментах “про людське око”. Але це вже буде існування в гетто — справжнє життя йтиме російською в її специфічному донецькому різновиді. Як іде вже значною мірою сьогодні — без жодного мовного закону. Що ж робити пересічному українцеві, який ще зберіг бажання жити в цивілізованій українській Україні? Насамперед згадати про власну гідність і принципово не купувати російськомовних продуктів і послуг. Тоді, можливо, видавці всіх “тєлєнєдель” і “наталі”, продюсери всіх білик і повалій згадають про необхідність бодай якось задовольняти мовні потреби тубільців. Підтримувати українськомовні газети, книжки й гурти своєю трудовою гривнею. Не переходити перелякано на “регіональну”, коли нею говорить начальство. І, прийшовши на вибори, обов’язково проголосувати за один із гарантовано прохідних опозиційних списків. І за узгодженого опозиційного кандидата в мажоритарному окрузі. Нехай навіть хтось із “незалежних” здаватиметься й симпатичнішим. Бо надто висока сьогодні вага кожного голосу, а позиція “противсіхства” вже завела нас туди, де ми перебуваємо сьогодні. Насамкінець, у кожного можуть бути власні рецепти. Коли меткі і юні кияни зі ЗМІ чи держустанов звертаються до мене російською (останнім часом це стається дедалі частіше), я чемно відповідаю… польською (яку горезвісна мовна Хартія в Україні захищає так само, як і російську). Мовляв — ви регіональною, і це ваше право, але тоді і я регіональною, і це моє право. Найчастіше ці меткі молоді люди переходять на доволі пристойну українську.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин