“Громадський робітник, скромний і працьовитий, далекий від роблення будь-якої кар’єри на громадській ниві...” “Просвіті”–145 4 · с. 4сторінка оригіналу ↗
За правду, рідну мову постраждав
Слово Просвіти, №24 за 2013 рік
Пригадалося, як одного разу Василь Клічак, торкаючись змісту монографії Ольги Малюти “Просвіти” і українська державність, друга половина ХІХ—перша половина ХХ століття”, висловив слушне застереження: “У деяких розвідках ідеться про просвітян, дані про яких далеко не повні. Наприклад, Пантелеймон Йосипович Блонський, лікар, громадсько-політичний і державний діяч. Рік і місце народження невідомі, рік і місце смерті — також. Навіть фото немає. Але знаємо, що він був активістом в УНР, членом подільської “Просвіти”.
рез рік соціал-демократа Блонського за активну просвітянську діяльність (поліція трактувала інакше — “революційну пропаганду”) заарештували. Як соціал-демократ, брав активну участь у революційній боротьбі за найшвидшу українізацію державних установ. Серед членів Української Центральної Ради третього складу (20.08.1917 р.) у списках є лікар із Поділля П. Й. Блонський (подільський округ № 1 — українські есери, українські соціал-демократи). Дехто з дослідників плутає його з відомим педагогом і психологом Павлом Петровичем Блонським (1884—1941), який також до революції належав до есдеків, а згодом перейшов на сторону більшовиків; він працював приват-доцентом, був деякий час губернським комісаром Катеринославщини. Лікар Блонський, якого селяни делегували в Центральну Раду, захищав їхні інтереси. Тут ближче познайомився з В. Винниченком, М. Грушевським, С. Петлюрою. Однак їхнім прихильником не став, бо до всього підходив із власним розумом, самокритично оцінював ситуацію. Захоплюючись політичною і громадською діяльністю, просвітянин повсякчас думав про пересічних людей, жив їхніми інтересами. Але й в опортуністи не записався, був далекий від інтриг і совістю не торгував, позаяк щиро любив Україну. Тричі його чекісти кидали за тюремні ґрати. Уперше 1919-го в Черкасах. Невідомо, як би склалася його доля, але в одного з чекістів дружина хворіла на зір, терміново потрібен був лікар. На всю округу — лише Блонський. Ось і випустили. 1921 року знову арешт, слідство; втретє, 1929 року, знову допити в буцегарні. Та і на цей раз забракло справжніх доказів, випустили. Отже, Пантелеймон Блонський працював лікарем-окулістом у Києві, а також на Черкащині — в Каневі, Городищі, Черкасах, Ротмистрівці, Корсуні, Звенигородці. Зустрічаючись щоденно з людьми, бачив, як вони бідують за совєтської влади. І не мовчав. Постійно “бомбардував” листами совєтські установи, комітети партії, розвінчуючи брехливу, оманливу пропаганду більшовиків про щасливе, заможне життя простих громадян. А коли настав голод 1932—33 рр., то лікар із Звенигородки назвав речі своїми іменами — геноцид проти українського народу. На адресу Комінтерну Пантелеймон Блонський писав: “Перша причина цього голоду є злочинне, невміле, а то й зумисне шкідницьке проведення в життя в Україні політики”. І далі: “…погляд на хохлів як на контрреволюційне плем’я, як на плем’я нижче… У 1921 році держава, будучи дуже бідною, значно більше робила для голодних волжан, яким, до речі, багато допомогли тоді українські селяни, що нині вимирають з голоду”. Пантелеймон Блонський виливає крик душі такою квінтесенцією: “Якщо правда, що масами гинуть з голоду тільки селяни УРСР, а РРФСР тільки на Північному Кавказі, в Краснодарському краї, де більшість селян також українці, то ясно, що тут… не витравлений революцією погляд на хохлів, як на нижче плем’я, вимирання якого корисне справі соціалізму…”. Після прочитання такого одкровення подумалось: ось кому можна було б присвоїти Героя України (посмертно). В ті часи слова правди очевидця трагічних подій били на сполох, були звернені до світової громадськості, закликали до рішучих дій.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
