Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Просвіті”–145 5 · “Вони безмежно любили Україну й хотіли бачити її вільною, незалежною державою з європейськими цінностями, стандартами”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Данина пам’яті Івана Франка

Слово Просвіти, №24 за 2013 рік

На початку 20-х років весь час проживав у Рівному, з квітня 1924 року на деякий час переїжджає у Луцьк, де працює в газеті “Громада”. Перший арешт стався у жовтні 1923-го, другий — у квітні 1925-го, третій — у лютому 1927-го, четвертий — у березні 1928- го. Звинувачувався в антидержавній діяльності: спочатку — в “комуністичній” (доказом були деякі “червоні” видання, виявлені при обшуку), потім — в українській націоналістичній. У протоколах допитів та інших документах слідства зафіксовано багато фактів, які конкретизують життєпис А. Нивинського, надрукований Галиною Журбою. На слідстві 1925 року, де йому інкримінували “поширення комуністичної літератури”, один із свідків переконав прокуратуру, що А. Нивинський — “український націоналіст, хоч мав деякі книжки комуністичного змісту”. Сам звинувачений зізнався: “До комуністичної партії не належу, комуністичної літератури не розповсюджував, ніяких політичних зібрань не організовував, належу до Української соціалістично-радикальної партії і як голова “Просвіти” в Здолбунівському районі працював на культурно-освітній ниві”. Галина Журба, яка теж “проходила” в цій кримінальній справі, свідчила: “Політикою не займаюсь. У 1924 році як письменниця одержала від Нивинського, який був тоді редактором газети “Громада” в Луцьку, один номер радянського журналу “Червоний шлях” та один екземпляр американського комуністичного часопису з метою написання “Літературної хроніки” для “Громади”. Наведемо ще кілька рядків із поліційних спостережень: “З Луцька приїжджає (у Рівне) рідко, зустрічається з Козубом, Кентржинським, Остапчуком (діячі рівненської “Просвіти”. — Авт.) і того ж дня виїжджає… Переніс свою активність до Луцька”. Поліційні “слідопити”, називаючи його “організатором повстанських боївок”, скаржаться начальству, що він “досконало конспірується”. Дружина Антона Нивинського — Галина Журба (Гелена Маврикіївна Домб- А тепер — безапеляційна відповідь тим, хто в душі й досі сумнівається щодо масового мору селян в Україні. Не лише писав до Комінтерну. П. Блонський надсилає скаргу й на адресу ЦК КП(б)У, сумно резюмуючи: “Про падіж худоби кричать, а про масову загибель українських селян — повне мовчання, наче йдеться про осінню загибель мух”. Виступаючи 1933 року на профспілкових зборах, опонує компартійним агітаторам риторичним запитанням: “Що ви нам замулюєте очі, кого ви хочете зробити дурним? Скажіть правду — ми дожилися до того, що стали жадними до шматка хліба. Ми голодні, голі й босі, навіщо нам агітація — це все неправда”. Це фактично був протест супроти існуючої влади, яка замилювала очі побудовою комунізму, де все буде безкоштовним: від кожного за здібностями, кожному за потребою. Воістину, доки сонце зійде, роса очі виїсть. Пригадую, навіть після ХХІІ з’їзду КПРС в нашій школі висіло гасло: “Нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі”. Але його так і не дочекалися… Там, де панує брехня, завжди слід чекати краху. Пантелеймон Блонський до кінця днів своїх залишався щирим просвітянином. Завідувачці Охматдиту Поліні Каневській зробив суттєве зауваження: “Живеш в Україні — знай мову народу, з яким спілкуєшся”. Чиновниця стала в позу: “Я ж лікар з вищою освітою… та й українська термінологія відсутня… Я ж не мужичка якась. Я лікар”. Блонський, не боячись наслідків, ріже правду-матінку в очі: “Є і термінологія, є все. Є лише ваша зневага до народу”. Він постійно виступав на захист української культури в розмові з друзями, знайомими, недругами, дивувався, чому в шкільній програмі немає Лесі Українки, В. Винниченка. Постійно радив читати Богдан САВАК, голова Денисівського осередку “Просвіти”, Тернопільська область Група студентів Львова із просвітницькою метою влітку 1885 року здійснила мандрівку Поділлям. У містах і селах читали доповіді про освіту, скасування панщини, про творчість Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича, ставили концерти. У мандрівній групі взяли участь Іван Франко, Корнило Устинович, Микола Івасюк, Юліан Панькевич, композитор Остап Нижанківський та інші представники творчої інтелігенції. 2 серпня учасники подорожі виступили в замковому залі Тернополя. На тому вечорі кілька пісень виконав і селянський хор із Денисова під керівництвом о. Йосипа Вітошинського. 1885 року у варшавському журналі “Правда” (ч. 26) Каменяр поміщає кореспонденцію про розвиток культурно-освітнього руху в Галичині, у якій описує і денисівський хор, згадує про нього й у своїх творах. У Київському державному архіві АНУ ім. Т. Шевченка в рукописному фонді Івана Франка зберігається понад сотня пісень, записаних денисівцем, у майбутньому священиком штату Пенсільванія (США) Ільком Кузівим, які він записав від людей нашого села й передав Іванові Франку. Після усунення графа Казимира-Фелікса Бадені з крісла австрійського кабінету міністрів цю посаду зайняв тернопільський староста, депутат австрійського парламенту поляк Леон Пінінський. Відповідно звільнилося депутатське місце в цьому окрузі (Тернопільський, Збаразький та Скалатський повіти). Виборці вирішили, що їхнім послом до віденського парламенту буде Іван Франко. Адже прості люди вже знали його не тільки як визначного письменника, а й як мудрого політика та вбачали в ньому свого захисника. Позачергові вибори призначили на 22 червня 1898 року. І. Франко з місцевими комітетами організував агітаційні поїздки по селах свого округу. У книзі “Шляхами золотого Поділля” (Нью-Йорк, Париж, Сідней, Торонто, 1983) автор допису Пилип Гайда пише, що І. Франко зі Львова спершу поїхав до Глубічка Великого, де мав свого шанувальника о. Чайківського. Потім вступив “до Чистилова, де сконтактував із місцевим виборчим комітетом і залишив йому всі потрібні виборчі інструкції. Відвідав також села Денисів і Купчинці, де мав своїх однодумців за ідеологією в особах Павла Думки та доктора Григорія Гарматія. Мав він в обидвох тих селах добрих співробітників — о. Вітошинського в Денисові та о. Кобилянського в Купчинцях. Франко їздив також і до Настасова, де ревним його співробітником за ідеологією був один із дуже поважних і впливових господарів — Куріца. Менші села — Пронятин, Курівці, Довжанку, Воробіївку, Городище, Чернихів — відвідав сам або посилав туди своїх довірених, переважно студентів”. Жодних сумнівів у перемозі на виборах І. Франка не було. Технічним опонентом Каменяру був тоді тернопільський лікар, москвофіл Антін Гладишовський (1860— 1923), який навіть не вів агітації, бо всюди отримував словесні ляпаси. Комісія однак “порахувала”, що Гладишовський отримав перевагу на 4 голоси. Нині департамент із питань культури, охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської облдержадміністрації та Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка ініціювали відродження тих давніх добрих традицій. Група львівської інтелігенції щорічно виїжджає в один із населених пунктів, у якому колись побував Великий Каменяр і влаштовує літературно-мистецьке свято “Шляхами Івана Франка”. Такі заходи вже відбулися у Болехові та Лолині Івано-Франківської області, торік у селі Жукові, а в червні цього року — в селі Денисові, що на Тернопільщині. Делегацію зустріли денисівці усім селом із короваєм на вишиваному рушнику під мелодію маршів духового оркестру місцевого осередку “Просвіти”. Прибули того дня до нас і мешканці з інших населених пунктів. Свято, приурочене 97-м роковинам від дня смерті Івана Франка, розпочалося відправою Служби Божої у церкві Святого Миколая священиками Козлівського деканату за участю хору “Благовіст” львівської церкви Святого Архістратига Михаїла. Програму культурно-мистецького дійства розпочав хор “Благовіст” (диригент — Тарас Мельник, президент хору — Петро Сидор). Потім виступили директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка, письменник Роман Горак, заступник директора того ж музею, заслужений діяч мистецтв України Петро Зозуляк, актори Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, народні артисти України Юрій Брилинський та Святослав Максимчук, поетеса, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка Любов Проць, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка Михайло Чорнопиский. Із пісенними творами виступили солістки Львівської філармонії Лілія Коструба, Ірена Грех, Ніна Карпінець, Ольга Фенюк, артист Микола Габрук. Представники львівської делегації та денисівської громади поклали квіти до пам’ятників о. Йосипа Вітошинського, Тараса Шеченка й Іванни Блажкевич. Активістам, які доклали найбільше зусиль до підготовки цього свята, вручили подяки та пам’ятні дарунки (франкознавчу літературу) від Козівської райдержадміністрації та районної ради і від Львівського музею. Для учасників свята влаштували виставку-продаж книжок львівського видавництва “Каменяр”, яку представив директор видавництва Дмитро Сапіга. У місцевому краєзнавчому музеї організували виставку “Іван Франко і Денисів”, було випущено поштові конверти з портретом Каменяра (художник — Дмитро Стецько, дизайн — Андрія Пилюха), нагрудні значки із портретом та написом: Свято “Шляхами Івана Франка”. Денисів. 02.06. 2013 р. Від імені оргкомітету та громади села висловлюю щиру подяку інтелігенції Львова, а також народному депутату ВР України Володимиру Бойку, керівникам ПАП “Агропродсервісу” Івану Чайківському, Андрію Барану та підприємцю Ярославу Юрківу, які були спонсорами дійства.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин