Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
12 Таємниці розкриває санскрит “Бо і давні богині родючості, і пізніша християнська Богородиця означуються “дівами”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Катерина — Материна, або Дещо нове й незвичне про давнє і славне жіноче ім’я

Слово Просвіти, №24 за 2013 рік

Степан НАЛИВАЙКО українознавець-сходознавець-індолог Закінчення. Початок у ч. 20, 23 за 2013 р. Київська й черніговосіверська Мокоша Мокоша — та ж індійська Махеші “Велика богиня” і Діва- Деві-Артеміда-Геката, дружина Рудри-Рода-Влеса-Велеса, який стояв на Подолі, на березі Почайни. Мокоша — єдине жіноче божество в язичницькому пантеоні Володимира, що засвідчує його виняткову роль в уявленнях і віруваннях давніх полян і киян. Мокоша була Захисницею і Покровою, Матір’ю Києва і Чернігова, саме їй завдячує життям крилатий вислів Мати міст руських. Із прийняттям християнства вона стала Богородицею Покровою — козацькою богинею. Невипадково після втечі з половецького полону новгород-сіверський князь Ігор найперше одвідав храм Богородиці Пирогощої на Подолі в Києві й підніс давній богині, покровительці й захисниці воїнів, вдячну молитву за свій щасливий порятунок. Тяглість у просторі й часі Діви- Деві-Мокоші-Артеміди-Гекати простежується щонайменше з трипільських часів. І якщо Володимир приніс християнство з кримського Корсуня, то він знав і Діву-Артеміду, відому в Києві як Мокоша. Знав, певно, і її давнє святилище на мисі Партенон, за 18 км від Корсуня. Ім’я Мокоші відбите на Чернігівщині в назві села Макишин, біля якого виявлено 11 поселень доби неоліту (V тис. до н. е.), у назві річки Макошинська Простка в Менському районі й селища Макошине, де виявлені нео літичне поселення V тис. дон. е., кургани ІІ—І тис. до н. е. й ранньослов’янські поселення. Діву-Мокошу, вже як християнську Богородицю Покрову, високо шанували запорозькі козаки, і недарма біля Макошина над Десною 1640 р. засновано Покровський жіночий монастир. Там і заповідне урочище Макошине, біля якого десь на узвишші було святилище богині, бо і в Індії, і в Україні, і в Криму святилища її були на високих пагорбах і стрімких скелях. Діва-Деві- Махеші має в Індії 10 іпостасей — милостивих і милосердних, і грізних, каральних, тому з приходом християнства Мокоша, які Геката й Кібела, прибрала іпостасей або богородиць, або виразно демонічних рис. “Дівині” й “дівочі” назви У Каневі й Києві є Дівич-гори, а Дівочі гори — в Трипіллі й Сахнівці, де знайдено скіфську золоту пластину IV ст. до н. е. із зображенням Діви-Деві. У центрі Дівочої гори в Трипіллі — пічжертовник із дев’ятьма напівсферичними секціями. Поєднання числа “9” з “дівочою” назвою священної гори, вважає академік Б. Рибаков, символізує 9 місяців вагітності. Таке поєднання Діви з ідеєю родючості, каже він, не мусить дивувати, бо і давні богині родючості, і пізніша християнська Богородиця означуються “дівами”. Дівочі й Дівич-гори зберегли дуже давній, спільний для слов’ян та індійців культ жіночого божества, особливо виразний у Трипільській та Індській культурах. “Дівині” й “дівочі” назви розсипані по всій Україні, надто на означення річок: Дівка, Дівуха, Дівиця, Дівичка, Дівоча, Дівичин, Дівошин, Дівчий тощо. “Махабгарата” знає в Пенджабі річку Девіка — притоку Раві, однієї з п’яти річок, що творять назву Пенджаб “П’ятиріччя”. Давньоіндійська пам’ятка “Аґніпурана” уточнює, що Девіка тече в країні сувірів, сувіри — інша назва сіндів-індів, а сувіри тотожне назвам сівери-сіверяни й кімери-кімерійці. Тому доречно пошукати родичів індійської Девіки на Чернігово-Сіверщині. І такі родичі тут справді є: Дівичка — притока Удаю, дві річки Дівиця: одна — притока Лоші (де й село Салтикова Дівиця), друга (у XVI ст. Дівич-ріка) — притока Остра. А найголовніше — річка Дива, притока Ревни. Що підтверджує спорідненість індійських сіндів-сувірів, українських сіверів-сіверян і Геродотових кімерів-кімерійців. Бо кімери — грецька передача первісного сівери. Тут були й Дівицька козацька сотня і селище Мала Дівиця біля річки Галка, а Калі “Чорна” — ще одне ім’я Діви-Деві. На Носівщині є село Володькова Дівиця, на Прилуччині, де річка Дівичка, села Велика й Мала Дівиця. На Чернігівщині є чотири річки Доч, одна з яких — притока Дівиці, ніби й справді дочка своєї матері Дівиці, друга Доч — притока Десни, що зливається з річками Дівиця, Лош і Трубин. Біля гирла Дністра на Одещині є річка Дівка (Дивка), що має і назву Оврад-Дівка, де другий компонент пояснює вже незрозумілий перший (індоіран. оврат “жінка”). Тут і населений пункт Дівоцький. На Дністрі в ХІХ ст. записано і переказ про царицю Домну на золотому струзі, володарку магічної сили. Ряснота “дівиних” і “дівочих” назв в Україні свідчить про глибоке й винятково давнє шанування тут Діви-Деві й спонукає пильніше придивитися до важливих для вітчизняної історії міст — Канева і Києва. Канья, Канів і Київ Діва-Деві й досі шанується в Індії як цнотлива, непорочна дівчина — Канья. Слово канья входить у важливі терміни, пов’язані з весільною обрядовістю, де означає “наречена”. Що спонукає згадати український ритуал сватання і мову сватів про куницю — дівчину-сватанку. Тож значно умотивованіше тлумачити назву Канів не від, скажімо, птаха кані чи якогось гіпотетичного тюркського слова, як це нині має місце, а від канья “діва, дівчина; дочка”. За це промовляє і канівська Дівич-гора, і літописний Родень у гирлі Росі неподалік, назва якого пов’язана з родом і Родом, тотожним індійському Рудрі. І якщо був Родень, місто Рода, то поруч мало бути й місто місто Діви- Каньї — Дівень, Канів, бо поклоніння Шіві-Рудрі невіддільне від поклоніння Діві-Деві. Скандинавські саги називають Київ Кенугардр “Кенуград”. Деякі дослідники вказують, що в скандинавських мовах куна-кона теж означає “діва, дівчина; дочка”. Тоді виходить, що й Кенугардр щодо Києва означає “Місто Діви”, “Дівинград”, “Дівин”, “Дівень”, як і Канів. У такому разі стає зрозумілим крилатий вислів про “матір міст руських”, який стосувався Києва і приписуваний князеві Олегу за понад сто років до прийняття Володимиром християнства. Особливо якщо пригадати, що Володимир приніс до Києва християнство, привів християнських священиків і привіз християнські регалії з Херсонеса Таврійського, літописного Корсуня, який має на Черкащині свого двійника (нині Корсунь-Шевченківський). Таврська Діва й була Покровителькою і Захисницею, Матір’ю цього міста, що й відбили давні херсонеські декрети. Так само Діва- Деві була Покровителькою, Захисницею, Матір’ю і Києва, вже Фото Дениса Вітченка під іменем Мокоша, якому тотожне інд. Махеші “Велика богиня”. А між кримським Корсунем і Києвом, між кримськими таврами-русами й подніпровськими русами існує тісна взаємоспорідненість. Назва таври — грецький переклад назви руси, таври й руси — одне й те саме слов’янське плем’я. Що підтверджує і “Велесова книга” (V—ІХ ст.), яка багато місця приділяє Кримові, але мовить тільки про русів, не про таврів. У Києві Діва-Деві-Канья відома як Мокоша, чоловік якої — Влес-Велес, а ще одне ім’я Шіви- Рудри-Рода — Вріш “Бик”; йому тотожне давньоукр. Влес, яке пояснює, чому Шіва-Рудра-Вріш і Род-Влес-Велес — “скотії” боги в своїх міфологіях. Ряснота “дівиних” і “дівочих” назв незаперечно свідчить про глибоке й давнє шанування в Україні Деві-Діви-Каньї-Мокоші — богині-воїтельки, покровительки воїнів, матері міст руських, пізнішої козацької Покрови. А Дівочі й Дівич-гори зберегли надзвичайно давній, спільний для давніх українців та індійців культ жіночого божества, особливо виразний у Трипільській і Харапській (Індській) цивілізаціях. Інші імена Деви-Деві- Мокоші в Україні Дурґа й Ума. Ім’я Гекатей “Гекатин” мав і цар сіндів-індів і чоловік меотянки Тіргатао (інд. Дурґадеві), про яку повідав латинський автор Поліен у своїх “Стратегемах” (“Військових хитрощах”), описуючи події IV ст. до н. е. на терені України. Боспорський цар Сатир допоміг знову посісти трон скинутому цареві сіндів Гекатею, за що той мав одружитися з його донькою і позбутися дотеперішньої дружини, виходиці з племені, замешкуваного біля Меотиди (Азовського моря). Але Гекатей лише заточив красуню-дружину у віддалену фортецю, звідки тій вдалося втекти. На звістку про це Гекатей і Сатир послали за нею погоню, бо розуміли, у що виллється її втеча, якщо вона добудеться до свого племені. Проте мужня жінка перехитрила переслідувачів: удень ховалася в лісових хащах, а додому пробиралася вночі. Після пригод і небезпек вона дісталася рідного племені, батько її вже помер, а плем’я очолив інший ватажок. Тіргатао побралася з ним, і невдовзі на чолі свого й кількох сусідніх племен виступила проти своїх кривдників. Із вогнем і мечем вона пройшла Гекатеєву Сіндику, не оминувши й царства Сатира (правив у 433—389 рр. дон. е.). Ті запросили миру й надіслали їй щедрі дари, а Сатир ще й віддав у заручники рідного брата Метродора. А сам підіслав до неї двох убивць, і тільки широкий і міцний шкіряний пояс, на якому цариця носила меча, врятував жінку від смертельної рани. Убивць скарали на горло, які заручника Метродора, а Тіргатао знову оголосила Сатирові нещадну війну. Той не витримав напастей і невдовзі помер, а трон посів його син Горгіпп, котрий особисто прибув до Тіргатао зі щедрими дарами й запросив миру. Та прийняла дари, так скінчилася ця кривава й спустошлива війна. Розповідь ілюструє непрості стосунки між довколишніми індоарійськими племенами — сіндо-меотами й тисячолітнім Боспорським царством. Горгіпп, судячи з усього, правив недовго, але вчені схильні гадати, що саме за Горгіппа Сіндику було приєднано до Боспорської держави і що саме він заснував Горгіппію — столицю сіндських царів. Ще одне ім’я Діви-Деві-Каньї в Індії — Ума, тож Умань і річки Ума й Уманка теж стають сюди. Назва Умань вважається похідною від назви річки Уманка (у літописах Ума; річка Уманка є і на Житомирщині), на якій стоїть. Але насиченість України, надто Черкащини, зокрема, “дівиними” й “дівочими” назвами дозволяє гадати, що й тут відбилося шанування Діви-Деві, яка в Індії має ім’я Ума, що передає її особливу іпостась, пов’язану з мудрістю. І українські казки знають дівчину-семилітку, мудру й кмітливу, що розгадує складні загадки, долає нелегкі випробування і з нею одружується цар. Це неабияк перегукується з міфами про Шіву та його дружину Уму, яка нечуваним подвижництвом здобула прихильність Шіви, стала його дружиною і народила могутнього Сканду — дитину-богатиря, котрий на сьомий день свого життя здолав злого демона Тараку, що нещадно гнобив світ і богів. Ума вважається уособленням мудрості, вона не раз розгадувала загадки, які не могли розгадати ні боги, ні сам Індра — цар богів. Тож ім’я Ума споріднюють з рос. ум і укр. розум (пор. прізвище Семирозум). Не випадковими з огляду на це видаються й дві знакові для України назви, які сусідують і мовби пояснюють одна одну — Умань і Софіївка. Бо софія теж мудрість, причому божественна.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин