Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 13сторінка оригіналу ↗

Криштоф Косинський. Він був першим

Слово Просвіти, №24 за 2013 рік

“Косинський — перший козацький гетьман в історії України, який підняв козаків і значну частину Речі Посполитої на боротьбу за національну свободу”. Рідний край 13 Ґаурі й Томара. Ще одне ім’я Діви-Деві в Індії — Ґаурі відбите в Україні в імені Гурандухт “Дочка Гуран”, яке мала дружина грузинського царя Давида Будівничого (1073—1125) й сестра половецького князя Кончака й тітка Кончаківни — невістки новгород-сіверського князя Ігоря, оспіваного в “Слові”. Де Гуран — місцевий різновид одного з імен богині-воїтельки Деві-Діви — Ґаурі, а духт “дочка” (санскр. духітар, іран. духт-дохт), наявне і в імені знаменитої принцеси Турандот (Турандухт) “Туранської дочки”, “Туранської діви”. Ім’я Гурандухт означає “Дочка Гуран- Гаурі”, тобто “Дочка Деві-Діви”, воно індоіранське, а не тюркське, хоча з тюркських мов намагаються пояснити всі половецькі реалії, як правило, невдало. Ще одне ім’я Діви-Деві в Індії — Томара. Вітчизняна історія знає українську шляхту половецького походження — Томари, яка дала Україні мужніх козаків, кошових отаманів, козацьких полковників, дипломатів і навіть сенатора й київського градоначальника. Причому українські Томари мають за Гімалаями своїх кровних родичів — раджпутський рід Томари, з якого походили царі, що у VII—XII ст. правили князівством у Делі, нинішній столиці Індії. З раджпутсько-половецьких Томарів і походила Гурандухт — дружина грузинського царя Давида Будівничого і прабабуся знаменитої грузинської цариці Тамари (Тамар), ім’я якої і відбило належність до славного половецького роду. Гурандухт — сестра половецького князя Кончака й тітка Кончаківни, невістки новгород-сіверського князя Ігоря, тож і Кончаківна — томарчанка. А що й сам Ігор на ¾ половчанин, тож і вибір його невипадковий. У полтавських поміщиків Томарів певний час жив і навчав їхніх дітей Григорій Сковорода. Хоча вважається, що половці — тюркомовний народ, але тюркські мови назву Томара задовільно не пояснюють. Зате в санскриті tomara означає “спис”, а томари “списники”. Чоловіче воїнське ім’я Томар “Списник” означує Шіву, а жіноче Томара “Списниця” — його войовничу дружину, яка на терені України має інші численні імена. Як богиня-воїтелька вона зображається в Індії з різноманітною зброєю у десятьох руках, що символізує захист десяти сторін світу (8 сторін світу, верх і низ). В одній з її рук — тризубець, ще в одній — спис. Зображається вона і дворукою, лише зі списом, і саме такі її зображення характерні для херсонеських монет ІІІ-ІІ ст. до н. е. Амма-Амба й Мата-Матар- Матрі В Індії Діва-Деві-Махеші має також імена Амма й Амба “Мати”. Амма загальне означення богинь, які функціонують як іпостасі богині-матері під іменами Елламма “Мати села”, Маріямма “Мати дощу” (пор. італ. Mamma Maria “Мати Марія”), Канніямма “Мати-цнотливиця” (досл. Канья-мати), Хуліямма “Мати-тигриця”. Вони суворій грізні, вимагають вмилостивлювальних жертв (навіть кривавих), здатні насилати хвороби (віспу, холеру, жовтуху), різні стихійні лиха. У своїх милостивих іпостасях вони допомагають породіллям, оберігають людей і худобу від недуг, забезпечують врожай і добробут. Санскр. амма “мати” відбите в терміні амазонка (амма+джа) “донька Амми- Матері”, де джа “народжений, народжена”, відбите як дзе в грузинських прізвищах. Боспорські написи знають чоловічі імена Аміон, Амміон, Мамій і жіночі Ма, Амма, Аммія, Амасія, Мамія. Ім’я Амба відбите в назві річки й села Омбиш на Чернігівщині. Означеннями Діва-Деві-Махеші й синонімами до її імен Амма й Амба є Ма-Мата-Матар- Матрі “Мати”, Махаматрі “Велика мати” й Матрідеві “Матибогиня”. В Умані засвідчене непрозоре для дослідників українське прізвище Матирдей, споріднене з інд. Матрідеві, тим більше, що інд. дев “бог” має українську форму дей, відбиту в боспорських іменах Балодей і Сакдей “Могутній бог” і сучасному українському прізвищі Дей. Санскр. Матрідеві й укр. Матирдей тотожні, вони означують людину, яка глибоко шанує, боготворить і рідну матір, і матір-богиню. Синонім до Матрідеві-Матирдей — ім’я Матрічета “Який-Яка шанує матір”, де санскр. четa споріднене з укр. штити “шанувати” (рос. чтить, почитать, почет). В індійських мовах Ма-Мата- Матар-Матрі “Мати” має і різновид Майя, наприклад, Ґанґамайя “Ґанґа-мати” — шанобливе означення священної Ґанґи (пор. рос. Волга-матушка й Амур-батюшка). Можливо навіть, що в боспорському написі Майя, дружина Калія жіноче ім’я Майя й чоловіче Калій утворені від двох різних імен богині Діви- Деві — Ма “Мати” й Калі “Чорна”, де Майя “Дочка Матері”, а Калій “Син Калі”. На Чернівеччині є річки Матка й Мотрина (тут і гора Мотрина), на Хмельниччині — Матірка-Матерка, притока Дністра, на Сумщині — Мотир, рукав Псла, Мотря в селі Яреськи на Полтавщині, село Мотрунки на Житомирщині. Сюди ж стає жіноче ім’я Мотря і похідні від нього прізвища: Мотрук, Мотрюк, Мотрин, Мотринчук, Мотрич і Мотриченко. Тож на всі сто, як кажуть, виявилася слушною українська примовка Катерина — Материна, а я батьків син, яка, власне, й напоумила глибше дослідити давнє й славне жіноче ім’я. І якщо ім’я Катерина утворене від імені знаменитої богині Гекати й означає Гекатина чи Донька Гекати, то інше популярне ім’я її — Мати, Матір мало б дати життя жіночому імені Материна “Донька Матері”, тотожне “Донька Гекати”. І таке ім’я справді засвідчує боспорський напис № 876 ІІІ ст. до н. е. з Керчі, даючи ім’ясполучення Материна, дочка Діонісія. Діонісій означає “Син Діоніса”, Діоніс — син Семели-Землі й Зевса, він тотожний індійському Шіві- Рудрі-Врішу, тобто Роду-Влесу- Велесу, жіночою іпостассю якого і є Діва-Деві-Геката-Артеміда-Мокоша-Матрі-Мати. Усе сказане наочно ілюструє ім’я і прізвище знаної сучасної української письменниці — Катерина Мотрич. А дослівно й первісно — Катерина Материна. Марина КІРЮХІНА, Едуард КІРЮХІН Далекого 1593 року із Запоріжжя виступило дивне військо. Розділившись на два загони, козаки рухалися вздовж Дніпра, як багатьом тоді здавалось, у таємничу невідомість. Одна частина пливла на човнах-чайках, надійно приховавши від спостережливого ока збройні припаси й артилерію. Друга половина просувалася ледь помітними степовими стежками. Тут були різні добровольці, так звані “охоче комонні”, реєстрові козаки і просто повстанці, яких об’єднував вільний дух. Усі вони вирішили у непростий час підняти шаблю за Україну і справедливість, ризикнувши своєю головою. Ну що ж: “Козак не без долі, бог не без милості”. На Волині, на Київщині та Брацлавщині вже третій рік йшла кривава боротьба між козаками та повстанцями з одного боку та шляхтою, магнатами і їхньою челяддю з іншого. Полум’я війни то затухало, то спалахувало з новою, ще більшою силою. Очільником повстанського руху був козацький гетьман Криштоф Косинський, людина, якій несправедливо не віддано належне українською історією. Вважається, що саме він, К. Косинський — перший козацький гетьман в історії України, який підняв козаків і значну частину Речі Посполитої на боротьбу за національну свободу і проти феодально-панського свавілля. Приводом до повстання було те, що Косинський зі своїми козаками досить вдало брав участь у війнах 1580-х років. За це король Речі Посполитої нагородив їх землями понад річкою Россю. Але Черкаський староста, магнат Олександр Вишневецький, сам претендував на ті “обезлюднені” землі. Це призве- Ігор БІДЮК, с. Йосипівка Львівської обл. До славного літопису Надбужанського краю вніс свою лепту і Маркіян Сумик, уродженець села Волуйки, що неподалік давньоруського Омська. Його книга “Олесько у плині століть”, що вийшла у Львові, — цьому підтвердження. Про те, що це праця масштабна, говорять рядки про давньоруське місто Пліснесько, княжий Бужськ, Підгорецький замок. Про те, якою драматичною героїкою овіяна ця земля, йдеться у розповідях про доблесного ратоборця Івашка Преслужича-Рогатинського, гетьмана Богдана Хмельницького, короля Яна ІІІ Собеського. Про те, у яку сиву далечінь отчого краю зазирнув краєзнавець, засвідчують назви таких розділів, як “Старі, старі часи”, “Королівські домагання Вітовта”, “Богдан Хмельницький і Олесько”. Олеська земля споконвіку лежала на перехресті важливих шляхів, а це мало важливе значення для розвитку господарства і культури. Насамперед це витоки річок Стиру, Ікви, Серету, Бугу. У давнину водні артерії були головними шляхами для перевезення вантажів, торгівлі. Олещани і мешканці передмість “За брамою”, “Миколаївське”, “Пекарське”, “Гончарське” зналися на різних ремеслах. Тут мешкали ткачі, кравці, шевці, пекарі, ковалі, кушніри. Західна частина місло до конфлікту між Косинським і його побратимами по зброї з одного боку і між магнатом Вишневецьким і шляхтою, що його підтримувала, з іншого. Загони Косинського, уміло використавши давню козацьку тактику, з’єдналися біля Черкас і взяли місто в облогу. З човнів по ставці Олександра Вишневецького потужно била легка козацька артилерія. Місто охоплювала паніка. З суші теж вдарили повстанські гармати. Вишневецький вирішив вдатися до хитрощів і підступності, оскільки розумів, що цей бій під Черкасами лише початок великої народної бурі. Україна була готова до повстання. Зачинившись у гарно укріпленому Черкаському замку, місцевий староста Олександр Вишневецький постійно радиться зі своїм оточенням. Він вирішує обезголовити повстанців, сподіваючись, що все поступово уляжеться. Вишневецький писав королю, що цього разу Косинський налаштований серйозно і вже думає не про спустошення панських маєтностей, а про те, щоб “вивернути до ґрунту все пограниччя і нас усіх побити”. Після безперервного обстрілу з Дніпра і суші Черкаського замку староста Вишневецький направляє до гетьмана Косинського свого посланця і пропонує особисті переговори. Козацький гетьман згоджується на таку небезпечну пропозицію шляхти. Вирішили їхати безпосередньо в замок. Узявши з собою маленький загін зі 150-ти найвідданіших козаків, Косинський прибуває до Вишневецького. Починаються важкі переговори… Але, незважаючи на особисті гарантії, які староста і дворянин Олександр Вишневецький надав козацькому гетьману, під час переговорів виникає суперечка між Косинським і челяддю можновладця. Будучи державною особою, декларуючи постулат: “Слово шляхтича не дим”, він сам спровокував сварку. Хроніст Речі Посполитої Іохим Бєльський прямо вказує, що вбивцями Криштофа Косинського були “слуги князя Олександра Вишневецького”. Всупереч очікуванням верхівки Речі Посполитої із загибеллю Косинського повстання не припинилося. Восени 1593 року козацькоповстанські загони дійшли до Києва й узяли його в облогу. Криштоф Косинський розумів, що козаки були великою силою, він зумів розпочати й організувати боротьбу зі шляхтою за вольності та права козаків й українського народу загалом. На жаль, відомо про нього небагато. Родом він був із під сучасного Бреста, син дрібного українського шляхтича. Дитинство та юність майбутнього гетьмана промайнули серед мальовничої природи Західного Полісся. У молоді роки подався шукати щастя й долі на Запорожжя, де згодом здобув великий авторитет. Був сміливий і розумний, навіть старі козаки зважали на його поради. Існує думка, що саме Криштоф Косинський перший підняв шаблю і булаву гетьмана козаків на захист знедоленого народу України. Не забуваймо про це.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин