Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Інформаційний простір · “Журналістів, та й загалом громадян, які не скоїли жодного правопорушення, уже потенційно вважають злочинцями”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

ВВааххттааннгг ККІІП ПІІААН НІІ:: «Закріпачення мас+медіа триває»

Слово Просвіти, №24 за 2013 рік

— Зараз чимало розмов про труднощі, навіть кризу друкованої преси в Україні. Ваша думка щодо цього? — Ми стаємо свідками тихої загибелі друкованої преси. Свої зоряні часи вона прожила в середині 90-х років, коли були великі наклади, коли люди вранці стояли в чергах до кіосків, коли “Літературну Україну”, “Жовтень”, “Молодь України”, “За вільну Україну” розкуповували миттєво. Потім відбувся різкий спад, і друкована преса перестала бути потрібною. Якщо раніше в метро практично кожен киянин щось читав, то нині це не так. — Важко конкурувати з Інтернетом? — Звичайно, Інтернет зручніший, оперативніший. Але друкована преса мала б змінитися, менше давати, умовно кажучи, вчорашніх новин, а більше проектів, аналітики. Це ексклюзив, за яким пересічний блогер чи інтернет-журналіст не побіжить. Преса відстала від часу. Але це не означає, що назавжди. Усе-таки у багатьох країнах світу є і дуже розвинений Інтернет, і дуже розвинена паперова преса. Вони доповнюють одне одного, а не знищують. У нас же і в Інтернеті людей мало, тож преса відстає не тому, що всі пішли в Інтернет. На жаль, аудиторія Інтернет-ЗМІ теж маленька. Навіть “Українська правда” має близько 150 тисяч відвідувань на день. А для 45- ти мільйонів людей це дуже мало. — Як Ви охарактеризуєте структуру наших медіа? Наприклад, те, що досі існує оця величезна мережа газет — видань органів влади, від районної і вище. — Моя позиція чітка: треба ліквідувати цей сегмент преси, бо органи влади не повинні видавати свої газети. Якщо ці органи влади хочуть мати доступ у медіа, то це має бути на договірних засадах, як у тій же Польщі, де “Газета виборча”, інші газети змагаються на тендерах, щоб мати місце, де державні органи зможуть друкувати свої закони, оголошення. — А низова преса? — Наклади цих районних газет від 500 примірників до кількох тисяч. Рідко коли більше. І хоч у районі й небагато мешканців, але така газета не потрапляє навіть у кожну п’яту сім’ю. Деякі відомі газети, такі, як “Дзеркало тижня”, “Факты”, “День”, “Україна молода”, мали б розвиватися, але у них майже немає нормальних інвесторів. — Вплив радіо, телебачення важко переоцінити. Нині доволі популярні FM-станції… — От дротове радіо дуже корисне, але його меншає. Я часто буваю на запрошення колег у розмовних ефірах на Першому і Другому каналах Національного радіо або на каналі “Культура”, то телефонують дуже багато людей, отже, його слухають, значить, якійсь частині людей цей канал зв’язку зі світом потрібен. Радіо — важливий канал комунікації, але, на жаль, ним належно не займаються. З одного боку, держава є поганим власником медіа, тому чим менше тут держави, тим швидше медіа-ринок нормалізується. Але й суспільне мовлення має багато форматів. Іноді це мовлення, коли люди самі платять за нього. Є варіант, коли держава відраховує певний відсоток. Держава формує раду директорів чи громадську раду, яка призначає виконавчого директора, президента на довгий термін — це може бути і 5, і 7 років. І такий термін не співпадає з політичною каденцією. Протягом цього терміну керівника не можна звільнити з посади. І ця людина, ця громадська рада відповідають за створення продукту, який би працював для всього суспільства, не для політиків. Там були б програми і дитячі, і молодіжні, і культурологічні. — Це стосується і телебачення? — Звичайно. Просто немає ставників національно-демократичних сил уже спростували у Всеукраїнському об’єднанні “Свобода”, де заявили, що націоналісти не мають жодного стосунку до цієї і подібних провокацій. Справа знов-таки за правоохоронцями, тим більше, що цей інцидент має політичний підтекст. Утім, реакції наших правоохоронців, судів уже не дивуєшся. Рекорд “захисту прав журналістів”, схоже, встановило слідство і Київський райсуд Донецька: 5 років розбиралися вони у простій і типовій ситуації нападу на журналіста. Урешті суд визнав директора спорткомплексу “Олімпійський” Геннадія Каліщука винним у скоєнні злочину за статтею 125 Кримінального кодексу (хуліганство). Не за дуже рідкісною в наших судах статтею 171 про перешкоджання професійній діяльності журналістів, але нехай уже хоч так. Отож суд визнав, що Каліщук завдав тілесних ушкоджень фотокореспонденту Ігорю Ткаченку. Вирок — штраф 1700 гривень і …звільнення нападника від політичної волі. Адже держава повинна відмовитися від безпосереднього впливу на формування інформаційної політики на каналі, що має найбільше покриття. — Це є щось інше, ніж УТ-1, Перший національний? — То є державний мовник, який керується в телефонному режимі з Адміністрації Президента. Уся країна платить гроші, щоб Янукович мав рупор. І це неправильно. Хоче мати рупор, має з бюджету Адміністрації Президента купити 5 хвилин часу чи 5 годин. Так і в пресі: хоче влада щось надрукувати в газеті, друкує на комерційних засадах. — Адже всі мешканці будь-якого міста платять податки, аби виходила міська газета? — Ми ж є акціонерами держави, відповідно акціонерами і газети, і журналу, і УТ-1. Але впливу як акціонери на них не маємо. І це неправильно. Тому хай буде у каналу свій власник, а якщо держава матиме свій ресурс, щоб оплачувати інформування громадськості, друкування законів, будь-ласка. Але нехай це буде предметом обговорення бюджетів, від Верховної Ради до міста. Усе це нібито банальні, очевидні речі. Але ніхто не хоче втрачати канал впливу, то про це го-покарання. Причина — закінчення терміну давності справи. Ніби це сам потерпілий 5 років “тяг” слідство і суд. “Провиною” журналіста стало те, що він 15 березня 2008 року під час футбольного матчу намагався сфотографувати президента клубу “Шахтар”, найбагатшого олігарха Рината Ахметова. Запопадливий директор спорткомплексу за це вдарив журналіста кулаком в обличчя. Млявість правосуддя заохочує. Уже цього року, 25 травня, той же директор накинувся на кореспондентку “УРА Інформ-Донбас” Олену Панкратову, виштовхав її з дверей, грубо ображаючи. І нарешті інформація, яка свідчить, що в “правовій, демократичній” державі (цитую статтю 1 Конституції України) придумано нову юридичну норму — презумпція винності. Як відомо, світова й українська норма “презумпції невинності” означає, що ніхто не може бути визнаним Вахтанг Кіпіані — один із провідних журналістів України. Окрім виступів у медіа, активної участі в діяльності журналістської спільноти, він засновник і керівник популярного Інтернет-сайта “Історична правда”. Це потужний суспільний майданчик для висвітлення невідомих загалові сторінок нашої історії, обговорення гострих тем сьогодення. Ще один цікавий проект журналіста — “Історична правда з Вахтангом Кіпіані”, програма, яка йде на телеканалі ZIK. Про сьогоднішні мас-медіа, свободу слова наша розмова з журналістом.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин