“Головне для письменника — бути почутим”. · 13 Читацьке віче · с. 13сторінка оригіналу ↗
Любов Бенедишин: «Головне для письменника — бути почутим»
Слово Просвіти, №24 за 2017 рік
Нещодавно у Львівському Будинку вчителя відбулася презентація творчості поетеси Любові Бенедишин. Як розповів модератор цієї презентаційної зустрічі письменник, доктор історичних наук Петро Шкраб’юк, це вже четверта зустріч із поетами, які живуть не у Львові, — з тим, щоб їх долучити до культурно-мистецького життя столиці Галичини. “Любу я відкрив для себе два роки тому, — зізнався на початку зустрічі Петро Васильович, — коли вона подарувала мені свою збірку. З першого вір ша зрозумів, що Любов Бенедишин — суперова поетеса”.
Згоден із модератором. І зі свого боку, переконаний, що і ви, шановні читачі, погодитесь зі мною, прочитавши в цьому звіті і виступ поетеси, і декілька віршів, які вона запропонувала присутнім — і нам, письменникам, і дуже поважним гостям із громадських організацій, серед яких вирізнялася своєю дотепністю 99-літня Ірина Шуль. Згоден із відомою українською поетесою Марією Людкевич, яка у вступній статті до останньої книжки Любові — “Літа проминальна літургія” — справедливо констатувала: “У творах Любові Бенедишин відчувається глибина почуттів, делікатність і щирість. Їм віриш, і хочеться якнайдовше розкошувати у цій природній стихії”. Любов Бенедишин — лауреат конкурсу “Золотий тризуб” (2011), переможиця Міжнародного поетичного конкурсу до 200-річчя від дня народження Т. Шевченка “Чатує в століттях Чернеча гора” (2014), дипломантка Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Володимира Дроцика (2015), лауреатка Всеукраїнської літературної премії ім. Михайла Чабанівського та Всеукраїнського конкурсу ім. Леся Мартовича (2016), авторка 8 поетичних книг. Опісля віршів присутні почули щирі слова про творчість поетеси від голови Львівської обласної організації НСПУ Ігоря Гургули і його заступника Олеся Дяка.
А потім Любов Бенедишин вже у прозі розповіла, як прийшла у Поезію: — Мене маленькі зали не лякають. Приємно бачити знайомі, рідні обличчя. Головне для письменника — бути почутим. Між моєю творчістю і освітою якась невловима ниточка вже зав’язана. Заступник міністра освіти процитував мене, але я образилась, бо назвав мене аматором… Я почала писати в зрілому віці. В юнацькі роки була поза поезією. Десь якийсь ґрунт був у душі закладений: бабуся дарувала мені казочки. У своїй хаті я росла при книжці. Спочатку мене цікавили малюнки. На лиці було розчарування, якщо в книжці не було малюнків… Але книжка виявилася цікавою. Я народилася, виросла в Сокалі, закінчила Львівську політехніку — хіміко-технологічний факультет. Хіміка з мене не вийшло. Закінчила бухгалтерські курси, від 2003 року займаюся бухгалтерством. З 2005-го — бухгалтер фірми “Птахівник”. Бачу багато спільного в бухгалтерії і поезії — точні слова. Перша книга — “Феєрія весни”. Підтримав мене Геннадій Родичев. Багато підтримувала Марія Людкевич… Другу — “Крізь роки і сузір’я”, — видала у Франківську. У третій — “Вік ангела” — багато віршів про природу. “З його високим іменем співаю і живу”. Тоді думалось: нам не треба турбувати Ангела. Але тепер я дякую Йому, як щось добре трапляється. Ще було кілька збірок — “По той кінець веселки”, “НОТА БЕНЕ. З нестримних нотаток”. Ігор Павлюк, пишучи передмову до “НОТА БЕНЕ”, назвав її “Вибирати чи виборювати”.
Підготував Богдан ЗАЛІЗНЯК
Поезії Любов БЕНЕДИШИН
Криза Суспільству кепсько: виснажене й хворе. Чатує час, підступний басаврюк. “Ой, горе, горе…” — тихо схлипне Горинь. “О Боже, Бо…” — зітхання втопить Буг.
Дніпро про дні славетні щось бурмоче… Десна — як зачарована — де сни… Суспільство марне: духи-поторочі. ... І силует Спасителя між них. 10.11.2013
Зачаття неба У собі зачати вись — Хай народиться колись….
Тінь журби над головою. А душа — поза пітьмою Світу світиться в словах.
Дума важчає жива: Як це світло не згасити? Як це небо доносити?
Чи народиться колись? — У собі зачати вись… 20.06.2014
Свято
1 Намалюю вечір зі сніжинками І шматок Європи у вікні. …Олів’є і таця з мандаринками. Конфеті, гірлянди і вогні. Феєрверки, янголів овації… А над ранок (до небес луна!) упадуть святкові декорації за якими будні і війна.
2 Розгорну цукерку, як цикуту: хоч у свято — мінімум біди. …А душа (під вибухи салюту) сонно поривається туди, де щоночі градно і бліндажно… Завтра — будень, круговерть подій… Що то звичка — вже не так і страшно не вмирати на передовій. 12.2015—01.2016
Гойдалка …І чую поклик втраченого раю. І бачу сад, що яблуками снить. Тепер у нім лиш зорі достигають І гойдалка всамітнено скрипить.
Гойдає син мого дитинства привид: Шатро небес — то зблизька, то здаля. А білий світ — незаймано вродливий, Де ще ніхто ні в кого не стріля.
Де ще ніхто нікому ще не ворог І пахнуть сонцем весни і літа… А гойдалки життя — то вниз, то вгору. А гойдалка — то пада, то зліта.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
