Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 24 (1258), 20—26 червня 2024 ІГОР ЗОЦ

Слово Просвіти, №24 за 2024 рік

У Коломиї відбулося урочисте відкриття барельєфа письменнику Роману Іваничуку Ольга РУДАНЕЦЬ, просвітянка, заслужена працівниця культури України, м. Коломия “Кожна людина проходить через три виміри: народження, життя і смерть. Та єще вимір четвертий – пам’ять. Та заслуго® вує на неї лише той, хто взяв участь у бор® ні за свободу, яка є найвищою метою кож® ного живущого на землі”. (Іваничук Р. Присутність відсутніх. – Львів: “Піраміда”, 2014, с. 131). 27 травня 2024 року, в день свого 95-річчя, повернувся до своєї Альма-матер для вічної присутності в її історії один із найяскравіших українських письменників, який за життя став класиком, лавреат Державної премії ім. Тараса Шевченка, державний і громадський діяч, Герой України Роман Іваничук. Його скульптурний барельєф цього дня було урочисто відкрито на фасаді Коломийського ліцею № 1 (колишньої гімназії), де з 1942 по 1947 роки навчався майбутній геніальний романіст і звідки розпочав свої “мандрівки вольні і невольні” в захопливу, надзвичайно плодовиту і водночас тернисту подорож лабіринтами української історії і літератури. Ця мандрівка тривалістю в життя підносила його до вершин красного письменства, занурювала в найпотаємніші сховки репресованої, обкраденої, правдивої української історії, яка відкривала перед ним свої таємниці і митарства. Володіючи історичною достовірністю і багатою художньою уявою, письменник оживляв її сторінки доба за добою, пласт за пластом, аби донести до нас відмитою від намулу окупаційних нашарувань і цілісною після численних кастрацій і переписувань. Але куди б його не закидала доля, він завжди залишався сином своєї землі, тої невеликої закутини на помеломийської Ощадної каси читав свого безсмертного “Мойсея” Іван Франко… І має Коломия ратушу, яку видно на всю околицю, а коломийською червоною черепицею покриті хати Іспаса, Мишина, Уторопів, Вербіжа – і коли якийсь гість із чужих країв гляне з підкосівських висот на ці неймовірно мальовничі села, то ніяк не може повірити, що то не декорація… І є в Коломиї аж дві гімназії. Одна – сучасна, а друга, яка й донині гімназією називається, стала Першою середньою школою. Саме в цій гімназії вчилися колись в одному класі ми з Дмитром Павличком”. (Роман Іваничук. Понад Прутом моя Коломия. Львів, 2010, с. 5-6). І він повернувся до своєї Альма-матер зі своїх мандрівок вольних і невольних, щоб вклонитися кожному, хто завдяки його невтомному перу долав разом із ним круті перевали письменницького творива, воскресав з його пам’яті живими образами літературних героїв, знаходив своє увічнення на сторінках його книг; вклонитися містові його юності, яке формувало його світогляд і цінності, життєві принципи і громадянську позицію; і, водночас, стати поводирем для всіх тих, хто буде приходити до цієї школи і розпочинати від тої невмирущої спадщини, що творили всі покоління її випускників свої мандрівки стежками власних доль. “Блукаючи Торговицею, я на якийсь час забув про святе кредо реаліста: не губися у спогадах про славне минуле, намагайся думати про славне сьогодення… Однак я дякую долі за таку забудькуватість, бо якби не вона, то чи нагадав би я Продовження на стор. 8 АНАТОЛІЙ ЗАГНІТКО МИХАЙЛО КОСІВ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин