Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На часі · “Музеї Макаренка могли би стати просторами, куди буде переміщено споруди звеличення діяча СРСР”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Довге прощання з минулим

Слово Просвіти, №24 за 2024 рік

Історична правда: Макаренко працював на “білу” росію і в НКВС Начальниця управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах УІНП Олена Охрімчук, яка долучилася до круглого столу з Києва через відеозв’язок, розповіла про матеріали архівної справи МВС УРСР за № 2400. Згідно з матеріалами справи, Антон Макаренко з 1 липня 1935 року обіймав посаду помічника начальника відділу трудових колоній НКВС УРСР – начальника ІІ відділення цього ж відділу. 14 липня 1936 року він подав рапорт на звільнення з НКВС УРСР. А з жовтня 1936 року виконував обов’язки керівника колонії НКВС № 5 у місті Бровари Київської області. Це зазначено у відповіді на запит УІНП від Департаменту з питань режимно-секретної діяльності Міністерства внутрішніх справ України. Нагадаємо, що Експертна комісія УІНП – це консультативно-дорадчий орган при Українському інституті національної пам’яті. Вона складається з науковців, які представляють різні університети і наукові установи. У фаховому висновку Комісії зазначено: “відповідно до пункту 3 частини першої cтатті 1 Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”, радянськими органами державної безпеки є: Всеросійська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією і саботажем, Всеукраїнська надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, саботажем та службовими злочинами, Державне політичне управління, Об’єднане державне політичне управління, Народний комісаріат внутрішніх справ, Народний комісаріат державної безпеки, Міністерство державної безпеки, Комітет державної безпеки, їхні територіальні, функціональні, структурні підрозділи, а також безпосередньо підпорядковані цим органам бойові загони, охорона (варта), війська або спеціальні частини. Таким чином, Антон Макаренко – працівник радянських органів державної безпеки. Згідно з підпунктами “в”, “д”, “є” пункту 4 частини 1 cтатті 2 Закону України “Про засудження та заборону пропаганди імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”, до символіки російської імперської політики належать, зокрема, й об’єкти, присвячені працівникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів. Професор, краєзнавець Леонід Булава, який ретельно вивчав в архівах життєвий шлях Макаренка в 1917–1920 роках, назвав його “талановитим пристосуванцем”. “Для Макаренка більшовицький режим створив можливості соціального ліфту, і він їх використав. Макаренко служив режиму, у якого, між іншим, весь час був на гачку через білогвардійця – брата Віталія – та білогвардійські моменти своєї біографії”, – висловив думку пан Леонід. До речі, мало хто знає інформацію, яка прозвучала на зібранні: у період денікінської російської окупації Полтави Макаренко вірою і правдою служив білогвардійським загарбникам, працюючи директором полтавської школи № 2 імені генерал-губернатора Малоросії князя Куракіна; на цю посаду денікінці як прихильники “єдиної і неділимої росії” призначили Макаренка у вересні 1919 року. Голова УІНП Антон Дробович на своїй сторінці у фейсбуці нагадав: “Макаренко був співробітником центрального республіканського апарату. І це було після Голодомору-геноциду, відтак уже точно знав про “подвиги чекістів”. Сам факт добровільної служби в НКВД на штатних посадах передбачає за законом певну санкцію. Це як з гестапо. Людина могла там якусь не дуже злочинну роботу робити, але сам факт її добровільної приналежності до такої організації кидає тінь”. Що слід усунути з публічного простору на Полтавщині Перелік об’єктів топонімії, навчальних закладів та пам’ятників і пам’ятних знаків в Полтавській області, присвячених співробітнику НКВС Антону Макаренку у контексті їх належності до символіки російської імперської політики, оприлюднив ініціатор круглого столу, представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар. Перейменуванню підлягають 4 навчальних заклади й 4 об’єкти топонімії: Полтавський ліцей імені А. С. Макаренка Полтавської обласної ради; обласний коледж “Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія імені А. С. Макаренка” Полтавської обласної ради; Кременчуцький професійний ліцей ім. А. С. Макаренка; науковий ліцей ,,Політ” при обласному коледжі “Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія ім. А. С. Макаренка”; вулиці в Полтаві, Кременчуці; вулиця в селі Рокитне Омельницької громади Кременчуцького району; провулок у Гребінці. Демонтажу підлягають: дошка на фасаді будівлі Полтавського національного педагогічного університету по вулиці Остроградського у Полтаві; дошки на фасадах будівель Полтавського ліцею імені А. С. Макаренка Полтавської обласної ради, Кременчуцької гуманітарно-технологічної академії імені А. С. Макаренка” Полтавської обласної ради; Кременчуцького професійного ліцей ім. А. С. Макаренка; дошка на “будинку, в якому жив педагог та письменник А. С. Макаренко”; пам’ятник у місті Кременчуці по вулиці Макаренка; пам’ятник у Кременчуці по вулиці Петруся, буд. 140; пам’ятник ,,Макаренко і діти”, м. Кременчук, вул. Валентини Федько, 33. “Музеї Макаренка існують у Кременчуці, селі Ковалівка. Вони могли би стати просторами, куди буде переміщено з публічного простору згадані споруди звеличення діяча СРСР”, – висловив думку Олег Пустовгар. Довідково. Антон Семенович Макаренко (1888–1939) – спів7 робітник сталінського НКВС, ра7 дянський педагог, письменник. Родом із Білопілля на Сумщині. У 1917 році закінчив Полтав7 ський учительський інститут. У 1920-х рр. організував і керував трудовою колонією імені Макси7 ма Горького, яка спершу розта7 шовувалася в селі Ковалівці на Полтавщині, а згодом – у колиш7 ньому Курязькому Свято-Преоб7 раженському монастирі біля Хар7 кова. Упродовж 1927–1932 років очолював Комуну імені Ф. Дзер7 жинського в селищі Новий Хар7 ків. Від квітня 1932 до липня 1935-го – заступник начальника Комуни ім. Ф. Дзержинського, керівник її навчально-педагогіч7 ної частини. Член Спілки пись7 менників СРСР, автор творів “Марш 30-го року” (1932), “Кни7 га для батьків” (1937), “Прапори на баштах” (1938), “Лекції для батьків” (1940), “Педагогічна по7 ема” (1933–1935). Помер у Мос7 кві у 1939 році. Культ білогвардійця7 енкаведиста затіняє педагогів7українофілів “Культ Макаренка, що був сформований у СРСР, наче високий бур’ян, досі затіняє собою Григорія Ващенка і Софію Русову – видатних педагогів-українофілів, борців за незалежність України у ХХ столітті, життя і діяльність яких пов’язані з Полтавщиною. Скажімо, настав час вшанувати пам’ять Григорія Ващенка, концепція виховання та навчання якого була заснована не на “макаренківщині”, не на принципах принижень, побиття дітей і підлітків, промивання їм мізків у трудових комунах НКВС, не на засадах непритаманного українцям колективізму. Навпаки, педагогіка Григорія Ващенка ґрунтувалася на традиціях української нації та християнських цінностях”, – акцентував Олег Пустовгар. Він також запропонував створити педагогічну лабораторію та музейний простір в історичному будинку, де мешкало подружжя Русових: “знакову для історії України будівлю поруч із Полтавським коледжем мистецтв імені Миколи Лисенка, неподалік згаданого будинку по вулиці Воскресенський узвіз треба терміново рятувати, бо перебуває у занедбаному стані. Саме у будинку засланого сюди російським царатом подружжя українських просвітителів і патріотів Олександра та Софії Русових ідеолог українського націоналізму Микола Міхновський 19 лютого 1990 року виголосив маніфест “Самостійна Україна”. У ньому вперше із застосуванням юридичних постулатів аргументував необхідність побудови нашої незалежної держави, назвав головного її ворога-російський імперіалізм та закликав українців виборювати, у тому числі й зі зброєю в руках, “одну, єдину, неподільну, вільну, самостійну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі”. А Софія Русова однією з перших в Україні створювала національну освіту, у період УНР очолювала дошкільний і позашкільний відділи Секретаріату освіти, втілювала гасло: “Українізація народної освіти, всіх її організацій”, співзасновниця Педагогічної Академії з підготовки вчителів українознавства”. Педагогіка булінгу та дідівщини? Професор кафедри педагогічної майстерності та менеджменту імені І. А. Зязюна Полтавського національного педагогічного університету Андрій Ткаченко, директор Полтавського ліцею імені А. С. Макаренка Полтавської обласної ради Валерій Шульга, кандидат психологічних наук, викладач ПНПУ Володимир Моргун висвітлювали суттєвий, на їх думку, внесок Антона Макаренка в розвиток педагогічної науки в часи СРСР. Згадані науковці всерйоз пропонували не вилучати Макаренка з публічного простору. Водночас, як зазначила Олена Охрімчук, деколонізаційний закон не передбачає жодних винятків для назв географічних об’єктів, юридичних осіб та об’єктів права власності, а також пам’ятників і пам’ятних знаків, присвячених “Співробітник НКВС, радянський педагог Антон Макаренко: публічний чи науковий і музейний простори?” – таку назву мав круглий стіл, який 13 червня провели Полтавська обласна військова адміністрація, Український інститут національної пам’яті (УІНП) та Полтавська академія неперервної освіти. На зібранні обговорили необхідність пере% йменування вулиць і навчальних закладів, а також демонтажу дошок і споруд звеличен% ня (так званих пам’ятників) співробітника сталінського НКВС Антона Макаренка у межах виконання Закону України “Про засудження та заборону пропаганди імперської політи% ки в Україні і деколонізацію топонімії” та оприлюднили фаховий висновок Експертної комісії УІНП. Модерував зібрання професор кафедри філософії та економіки освіти Полтавської академії неперервної освіти Віктор Стрельніков.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин