Пошта “СП” · “Писати для молоді — особливе покликання. Цього навчитися важко. З цим, очевидно, треба народитися”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Вогники волі й пам’яті
Слово Просвіти, №24 за 2024 рік
Валентина НОВОДОН, заступниця голови Верхньодніпровського відокремленого підрозділу ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Врізаються не лише в пам’ять, а навіть у душу сумні до щему історії про жахливі події нинішньої війни в розповідях 36 авторів, що мешкають у різних куточках не тільки України, а й інших держав. Досить незвична за будовою та написанням книга “Чи бачать небеса котів”, що побачила світ у видавництві НК “Богдан”. Автори неординарної ідеї видання – письменниці Еліна Заржицька з Дніпра та Ольга Полевіна з Кропивницького. Вражає, що всі автори цієї незвичайної книги зуміли так щиро, відверто написати, продовжуючи оповідь свого колеги по перу, що аж диву даєшся… Не можна без сліз, без душевних переживань читати ці жахливі історії! Це й насамперед роздуми величезного будинку, який завжди був оберегом для сотень дніпрянських родин: “Кажуть, що у будинків немає душі. Неправда. Частка його душі була в кожному кутку, за кожною стіною. З кожними дверима існував усесвіт, окремий та ізольований і все ж таки частинка загалу. Дім знав таємниці…” (автор Ольга Полевіна). Аж раптом за кілька хвилин не стало не тільки будинку, а й молодої мами, діток, дідусів і бабусь, котиків та собачок. Бо ворожа російська ракета знищила їх за кілька миттєвостей. За що?! Чим завинили ці невинно убієнні люди та тваринки? А ще Ольга Полевіна так розповідає: “Будинок чув кожне слово, відчував кожну думку. За кожним його вікном пульсувало чиєсь життя. Плани, надії, мрії, сподівання – він усе знав. Лагідно усміхався про себе – так, як це може зробити Будинок, бо, наповнений людьми, він і сам поступово ставав людиною. Вони не могли знати про це, а він не міг їм цього пояснити. Якби в нього були руки, він затулив би долонями їх усіх, сховав би від лиха. І йому самому боляче за кожну людину, яка залишилася на самоті від виття сирен…” То хіба можна назвати рашистів людьми? Це якісь страшні прибульці з чумної планети. Бо в них ніколи не було серця і розуму. Не було ніяких почуттів та співпереживань за рідних, за близьких, за домашніх тваринок. В них, якщо і є душа, то наскрізь – чорна, гнила, порожня… По моїх щоках текли солоні сльози, сльози гіркоти й печалі, якогось розпачу після прочитання оповідання “Весільні каблучки” Галини Суржок з Кропивницького. Настільки щаслива була родина, зібравшись у день срібного весілля своїх батьків. Бо батьки в любові й радості прожили ці славні 25 років! Але ж який кінець? Це цю. Коломийський навчально-науковий інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника представили завідувач кафедри філології Микола Васильчук, завідувачка кафедри педагогіки і психології Оксана Поясик та доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки та психології Віолетта Лаппо. Під час заходу презентували відеоролик про історію свята та цікаві факти про вишивану сорочку від ННІ права та політології та відеоролик “Бутинар” від Коломийського ННІ, у якому розповідається про життя бутинарів та створення екокомплексу в мальовничому селі Космач (ідея краєзнавця Василя Книшука).
За інформацією Коломийського навчально®наукового інституту
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
