Письменники і час · “Московити були не всесильними, не все змогли знищити”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Що ми читали?
Слово Просвіти, №24 за 2024 рік
Нестор МИЗАК, доктор історичних наук, професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Про що можна було читати в радянські часи, окрім видань більшовицької пропаганди в сільській і шкільній бібліотеках, перенасичених московською друкованою блекотою? Паралельно з окупаційною пропагандистською літературою в селі Гермаківка тодішнього Борщівського району на Тернопільщині люди нелегально читали літературу міжвоєнних національних видань, які дивом уціліли в тайниках. Зазначимо, що більшовики в повоєнні роки тотально понищили українську патріотичну й духовну літературу. Вони шукали її за світлинами товариства “Просвіта”, портретами, іконами. Ліквідовували просвітні бібліотеки з метою винищення патріотичного духу. Однак московити були не всесильними, не все змогли знищити, окремі видання залишилися, і ми, юнаки, з насолодою їх перечитували. Однією з таких книг була “Історія українського війська” Львівського видавництва Івана Тиктора. Цю книгу передав до наших рук колгоспний коваль Дмитро Мизак. Книга у твердій палітурці червоного кольору налічувала понад 500 сторінок тексту, щедро ілюстрована понад 400 світлинами, малюнками, мапами та кольоровими репродукціями. Ми, юнаки, захоплено розглядали світлини Українських Січових Стрільців, вояків УНР та повстанського руху. Книга складалася з розділів, присвячених історії княжих, козацьких часів та визвольної боротьби 1914–1921 рр. Ми не раз дискутували між собою з приводу прочитаного матеріалу – в полі, під час випасу худоби, розповідали старшим, і ті дивувалися, звідки ми те все знаємо.
Олена ЛОГІНОВА, молодша наукова співробітниця Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка
22 травня минуло 45 років від дня поховання у Львові видатного українського композитора Володимира Івасюка (1949–1979). “Як страшно від думки, що я ніколи тебе не побачу… Тому ходжу від дверей до вікна… від вікна до дверей. А фіранки на вікнах – щоб ніхто не бачив болю на моїм обличчі… Не можу сісти ні на мить… Бо все, що у хаті, кричить… Ремствує все на цю самотність… Всі речі, що є в хаті, скаржились так голосно, що тебе немає. Лише рояль дивиться понуро цілий день, немов винить нас у тому, що ми тебе сховали… Він мовчить, мовчить… А ми снуємо по хаті…” – зболено писав Михайло Григорович, батько Володимира Івасюка. У Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка в день пам’яті вшанували композитора, Героя України Володимира Михайловича Івасюка квітами, спільною молитвою та щирим словом: Михайло Павлюк, заступник голови Чернівецької обласної ради, племінник Володимира Івасюка, протоієрей Свято-Покровської Православної церкви України, капелан, отець Іоан Чокалюк, заступник Чернівецького міського голови Юрій Лесюк, український співак Орест Цимбала (м. Львів), співавтор композитора Володимир Вознюк. Зокрема, отець Іоан
Книгу читали доти, доки неуважний читач не поклав її у братруру (духовку), де третя частина видання підгоріла. Однак решту вдалося врятувати, і вона до сьогодні зберігається у книгозбірні автора цієї публікації. Наступною була книжечка брошурного типу “Ave diktator!” Юрія Горліса7Горського. Цю книгу позичив для прочитання Юрко Дончак, переселенець із Закерзоння. Вона була 1931 року написання і розвінчувала сталінський режим в Україні. Масові розстріли, катування в тюрмах, депортації до Сибіру. Автор описував економічну політику совєтів, форми т. зв. соціалістичних змагань, організацію колгоспів, голодоморів, винищення української інтелігенції, священства тощо. Книга закінчувалася словами віри автора в революцію, розвал СРСР, велике майбутнє України. Прочитавши книгу, ми її обговорювали і пишалися тим, що маємо можливість ознайомитися з “Ave diktator!” і знали більше, ніж деякі учителі старшого покоління. У цьому ж виданні були рецензії на відому книгу “Холодний Яр”, перевидану нині десятки разів. У той час нам дуже хотілося прочитати таке видання, але марно: книга була знищена і перевидавалася лише в діаспорі. Цікавою виявилася невелика книжка “Чи буде війна”, видана в серпні 1939 р., авторства колишнього полковника УНР Федора Гудими. Цю книжку десь знайшов у себе і передав нам Андрій Калуцький. Ф. Гудима володів даром логічного передбачення ходу політичних подій, які збувалися. Пізнавально було прочитати його передбачення про Другу світову війну і наступні події, особливо про російсько-українські відносини. Ось про що писав Гудима
1939 року, і нам було дивно це усвідомлювати: “Ми – українці – заселюємо багатий край, що приваблює сусідів. Своєю чисельністю ми другий народ у слов’янстві. Але нам тяжко буде боротися за волю і самостійність, бо ще тільки почали почувати себе окремою нацією. Без великих жертв, без боротьби, без пролиття власної крові ніякий народ не здобув волі й на неї не заслуговує. Нам після нової кривавої боротьби може всміхнутися доля. Але наш північний сусід – Московія – має великий розгін до завоювання України. В душі московського народу не вмре відразу т. зв. “всеросійська ідея”. Тому після замирення ще якийсь час падатиме на Україну темна тінь “єдиної-неділимої”, – буде непокоїти і баламутити душу українського народу. Тільки наша незламна воля після кривавої боротьби забезпечить нам самостійність”. Це передбачення полковника Гудими не збулося в ті часи, бо трагічну участь українців у боротьбі за незалежність доля перенесла на пів століття вперед, у наш час. Ще одну виховну книгу під назвою “Кремлівський Алі7баба і його сорок розбійників” зберіг для поколінь електрик Петро Лядобрук, він не боявся позичати її, щоб почитали інші. У книзі розповідалося про боротьбу Сталіна за владу, розстріли комуністів – соратників більшовицького заколоту 1917–1918 рр. – і наступний терор. Ішлося про ліквідацію більшовицьких вождів Троцького, Рикова, Бухаріна, Томського та сотень інших. Це була повчальна книга, з якої ми почерпнули справжню інформацію про московське середовище убивць і самогубців. Цікаве видання календарного формату з 1942 р. називалося “За
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
