Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна еліта · “Вінки ми праці пов’ємо – І на користь рідного краю Жіноче серце віддамо”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Слобожанський вінок вшанування Олени Пчілки До 1758ліття від дня народження

Слово Просвіти, №24 за 2024 рік

Анна СТОЛЯРОВА, просвітянка, краєзнавиця, м. Харків “Олена Пчілка – одна з найхарактерніших фігур українського життя, громадського і літературного. З неослабленою енергією, з 70-х рр. почавши, служила вона українському письменству: перекладала повісті Гоголя, видавала двотижневик “Рідний край” з додатком для дітей “Молода Україна”, підіймала бої за чистоту літературної мови, відкривала і підтримувала “молоді таланти”, – так писав про українську письменницю Ольгу Петрівну Косач- Драгоманову, в літературі під прибраним ім’ям Олена Пчілка, відомий поет Микола Зеров. Але за життя в царські часи вона була “підпорядкована негласному нагляду, оскільки вирізнялась соціально-демократичним спрямуванням українофільського відтінку”. У радянські часи Олена Пчілка двічі була арештована за любов до України, і знали ми її тільки як “мати Лесі Українки”, хоча у неї було ще п’ятеро талановитих дітей, вихованих у дусі національного патріотизму на вірність Україні. Старший брат Михайло опікувався освітою та культурним розвитком своєї сестри Ольги, познайомив її зі своїми друзями – Старицьким, Лисенком, Кропивницьким, Тобілевичами. У драгоманівському гуртку у неї прокинувся інтерес до фольклору і етнографії, сформувався матеріалістичний світогляд, літературно-естетичні смаки, вона вивчала народну творчість, побут, записувала народні пісні, обряди, зібрала чималу колекцію орнаменту. У 1876 р. в Києві виходить її перша дослідницька праця “Український народний орнамент”. У передмові до цього альбому Олена Пчілка пише: “Українські вишиванки й тканки вславилися своєю красою. Від якого часу на їх звернув увагу ширший світ, з тихих закутків селянських вони пішли на виставки та на продаж у великі городи наші і в далекі краї заграничні”. Олена Пчілка збирала тексти й мелодії українських народних пісень і передавала їх Миколі Лисенкові для збірника “Українські народні пісні”. Цікава історія однієї пісні, яку Олена Пчілка почула від дівчинки років 12-ти у глухому волинському селі Жабориці. Співала вона тільки одну строфу: “Без тебе, Олесю, пшеницю возити, / Без тебе, голубонько, тяжко в світі жити, / Як день, так ніч, то зову душу, / Я до тебе прийти мушу, / Нехай не раненько, Олесю, серденько!”. Коли Олена Пчілка проспівала цей куплет Миколі Лисенкову, змінивши мелодію на свою, бо та була занадто веселою щодо тексту, композиторові мелодія дуже сподобалась, і він попросив дістати продовження слів. Олена Пчілка сама придумала повний текст. Цю пісню Лисенко взяв до своєї композиції, зробив із неї фортепіанний номер у дві руки, і згодом не одне товариське зібрання чарувала прекрасна інструментована композиція. Але Олена Пчілка не сказала йому, що це її авторська мелодія і текст. І, як висловлювалася сама авторка, “пішла Олеся в Божу путь”. Про це дізнаємось із листа Олени Пчілки до зятя Климента Квітки (1922 р.). Зима 1883 року принесла Миколі Лисенку радісну новину про те, що в Харкові оперне товариство має ставити оперу “Різдвяна ніч” (сценарій М. Старицького, на сюжет повісті М. Гоголя, музика М. Лисенка). Прем’єра опери відбулася на сцені Харківського драматичного театру 27 січня 1883 року в постановці режисера А. Б. Палчинського, диригент М. Б. Емануель. То було свято свідомого українського громадянства. Адже прийшло усвідомлення, що в історії культурного відродження української нації сталася подія неабиякої ваги і значення – народилась українська національна опера. В опері М. Старицького і М. Лисенка запорожець Пацюк ще не втратив колишньої гідності козацької, завзяття й мрій запорозького лицарства. Від опери немов ішло променисте сяйво на всю картину зображуваного в “Різдвяній ночі” козацького селянського побуту. Лисенків хор – це було саме життя. Тоді на прем’єру опери в Харків приїжджала Олена Пчілка. З її спогадів дізнаємось: “Мені теж заманулося поїхати до Харкова побачити ту премиленну “Різдвяну ніч”. По приїзді до Харкова я знайшла знайомого етнографа Михайла Федоровича Лободовського, він поміг мені добути ложу в театрі, потім показував Харків. Другого вечора подались ми на теє свято. У великому театрі було дуже людно, панував рух та урочисте дожидання. Громадянство в театрі було простіше, ніж в Києві, в “раю” багато молоді, вдягненої в українське вбрання, всюди маяли барвисті стрічки, віночки на чорнявих гарних голівках. Останній дзвінок. По гарно зіграній увертюрі так пройшла і перша дія. Коли опустилась заслона, залунало, мов широка річка, нестямне плескання щирих рук. Те саме було по кожній дії. Викликали артистів, викликали авторів. Стіни, здавалось, не витримають такого грому оплесків. Це ж уперше публіка чула оперу українською мовою”. Збереглися численні рецензії на виставу. Харківська газета “Южный край” 2 лютого 1883 р. відреагувала так: “Опері “Різдвяна ніч” належить майбутнє, зважаючи на той захват, який охопив нашу харківську публіку”. За словами Д. Донцова, “замість загальноукраїнського всецілющого зілля на всі болі – милосердної сльози, шукала Олена Пчілка в своїх творах чинного протесту”. В молодості подорожувала в Почаївський монастир, заснований у XIII ст., де в 1818 р. було розгорнуто першу друкарню К. Транквіліона-Ставровецького, їздила в Чигирин, звідки привезла різні археологічні раритети. Її зацікавленість історією України спонукала написати поему “Орлове гніздо”, в якій вона відтворила боротьбу проти колонізаторської політики російського царизму. Протест проти царизму Олена Пчілка показала у творах на біблійну тематику. У вірші “Пророк” вона оспівувала пророка – народного ватажка, який молиться “за люд нужденний”. Іван Франко назвав цю поезію “прекрасним твором”. Особливе місце в драматургії Олени Пчілки посідають п’єси для дітей, наприклад “Кармелюк”, прем’єра якої відбулася в домашніх умовах дітьми письменниці. Сказала вона своє слово і в жанрі байки, а на перекладах світової літератури міцнів її поетичний голос. У вересні 1903 р. в Полтаві відбулося велике свято – відкриття пам’ятника Івану Котляревському. Це було перше соборне зібрання українського народу. Приїхали діячі культури з Галичини, Буковини, Волині, Харкова, Одеси, Львова, Києва. Їхні стосунки будуть дружніми впродовж усього життя. На цьому святі у Олени Пчілки з’явилися нові друзі – харків’яни. Відбулося знайомство з Гнатом Хоткевичем. Стосунки з Оленою Пчілкою у нього були майже родинними. 19 вересня 1904 р. Леся Українка пише в листі до сестри Ольги із Зеленого Гаю: “Приїздив до нас в гості на три дні Хоткевич з Харкова, малював тут види, їздив човном, читав свої твори і користав із чудової, зовсім літньої погоди”. Гнат Хоткевич спілкувався у справах народної освіти із старшим сином Олени Пчілки Михайлом і його дружиною Олександрою Судовщиковою-Косач, коли вони жили в Харкові. Дружні стосунки родини Олени Пчілки були і з родиною Христини Алчевської. Громадськість Харкова гідно оцінила працю Х. Д. Алчевської: 20 травня 1912 р. широко відзначали п’ятдесятирічну діяльність її на ниві освіти. Свято відбулося в новому корпусі університету. Гості з’їхалися з багатьох міст, було безліч щирих і сердечних промов, море квітів, а вітальних телеграм було стільки, що вирішили їх не зачитувати, а виголошувати, від кого вони прийшли. І тільки одну телеграму було зачитано – привітання від Олени Пчілки: “Від редакції “Рідного краю” і “Молодої України” вітаю достойну ювілярку рідним словом. Щасти Боже досівати ниву просвіти на Україні словом українським на многі літа”. Надзвичайно цікавий документ виявлено в наші часи – лист Олени Пчілки до професора Харківського університету Миколи Сумцова. 31 жовтня 1909 р. Олена Пчілка зверталась до нього за допомогою і підтримкою в поширенні журналів “Рідний край” і “Молода Україна”. У Харкові жив її молодший брат Олександр Драгоманов, лікар-психіатр, який працював у психіатричному відділенні Олександрівської лікарні, мешкав у будинку купця Лисикова по вул. Сумській, 6 (будинок зберігся). У Харківській державній науковій бібліотеці ім. В. Г. Короленка зберігаються дві наукові статті О. П. Драгоманова – “Патологія алкоголізму” й “Психози та сухоти”, актуальні досі. У нього зупинялася Олена Пчілка, коли навесні 1889 р. приїздила в Харків разом із Лесею на консультацію до професора Грубе. У 1923 р. в харківському журналі “Червоний шлях” були надруковані листи І. Франка до Олени Пчілки. У 1929 р. харківське кооперативне видавництво “Рух” звернулося до Олени Пчілки з проханням написати автобіографію до збірки її оповідань. Так склалося, що один із редакторів видавництва Т. Черкаський приїхав до письменниці в Київ, івона продиктувала йому свій життєпис, бо сама була дуже слабка. Готовий рукопис автобіографії зачитано Олені Пчілці. На оригіналі письменниця власноручно зробила напис: “Мою автобіографію Черкаський з моїх слів записав. Все записане стверджую. 18 жовтня 1929 р. Олена Пчілка- Косач”. 1930 р. у Харкові в лютому вийшов збірник оповідань Олени Пчілки з фотографією і автобіографією накладом 5000. Олена Пчілка виростила-виховала шестеро дітей. Згадаємо про двох старших, пов’язаних із Харковом. Первісток Олени Пчілки – син Михайло. Вищу освіту отримав у Дерптському університеті (Естонія), у 1902 р. перейшов на роботу в Харківський університет на посаду приват-доцента на кафедрі фізики та метеорології. Працював в оточенні таких наукових світил, як математик і механік О. Ляпунов, математик Л. Струве, геолог П. П’ятницький, архітектор О. Бекетов, історик, етнограф, літературознавець М. Сумцов. Приват-доцент М. Косач читав курси загальної метеорології, електростатики і електромагнетизму, механічної теорії тепла, рентгенівських променів. Крім того, викладав загальну фізику у ветеринарному інституті та в школі технічного товариства, керував університетською метеорологічною станцією. Опублікував низку наукових праць: “Про деякі проблеми в теорії теплоти”, “Положення осьової лінії в електричних циклонах” – обидві німецькою мовою. Водночас М. Косач – поет, прозаїк, фольклорист, людина активної громадянської позиції. Свої твори друкував під псевдонімом Обачний. 1898 р. у Франковому журналі “Життє і слово” опублікував своє найкраще оповідання “Хмара”, про яке І. Франко сказав: ““Хмара” дуже інтересна і мова прекрасна. Ми, галичани, не швидко до такої дійдемо”. Для харків’ян здається живим голосом лист Михайла Косача до матері 9 лютого 1903 р.: “Чи скінчили переписувати Лесині “Відгуки”? Коли вони вже непотрібні, то прошу прислати, бо в Харкові дуже цікавляться Лесиними творами”. Старша дочка Олени Пчілки – Лариса. Вісімнадцятирічною приїздила разом із матір’ю на Харківщину. У Харкові була майже два тижні, знайомилась з містом і залишила про Харків відгуку листі до своєї бабусі: “Я з утіхою згадую своє перебування у Харкові”. Місяць вона лікувалася на хуторі Косівщина Сумського повіту Харківської губернії у народної цілительки Параски Назарівни Богуш. Наш край зачарував юну волинянку. У грудні того ж року Леся написала новелу-спогад про своє перебування на Харківщині і дала їй назву “Весняні співи”. 1924 р. Всеукраїнська академія наук обрала Олену Пчілку членом-кореспондентом, і письменниця продовжила творчу роботу, як і в ранній молодості, про що вона писала у вірші “Перший вінок”: До спілки ж, сестри! В нашім гаю Вінки ми праці пов’ємо – І на користь рідного краю Жіноче серце віддамо. 10 квітня 2023 року в Національному університеті імені В. Н. Каразіна в Харкові було висаджено “дерево знань” – яблуню із саду родини Косачів у Звягелі – як символ примноження знань, процвітання і розвитку. Дерево посадили на честь Лесі Українки, Михайла Косача і Олени Пчілки.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин