Театр “Вистава – завжди особлива магія”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
З любов’ю до рідного міста
Слово Просвіти, №24 за 2024 рік
У Київському академічному театрі драми і комедії від% булася прем’єра вистави “Легенди Києва”, що складаєть% ся з легенд про славетне місто на Дніпрі.
Це сповнена любові до рідного міста, історичних фактів і фантастичних вигадок історія, що поєднує новими зв’язками знайомі місця та імена. Вистава, яка оживляє історичні постаті та влаштовує захопливу екскурсію крізь час. – Можна сказати, що це моя перша повноцінна співпраця з Київським театром на Лівому березі Дніпра, – розповідає авторка п’єси Катерина Пенькова, – але мої тексти тут уже знали, оскільки були читання. Зокрема, Тетяна Губрій робила в театрі читки двох моїх текстів – “Покидьки” і “Сто тисяч”. Позаминулого року на фестивалі “Митниця. Нова режисура” Катя Парфир’єва обрала один із моїх текстів. А минулого року два режисери – Олександр Соколов і Євгеній Резніченко – увійшли до фіналу цього конкурсу з моїм текстом “Свинина”. Після цього менеджери театру звернулися до мене, аби я створила текст до вистави “Легенди Києва”. Ідея цієї постановки виникла у директорки – художньої керівниці театру Олесі Жураківської. Але спершу ніхто з нас не знав, що там має бути, які конкретно легенди, як вони мають бути пов’язані між собою. Я контактувала з майбутньою режисеркою Наталією Сиваненко. Разом із нею ми почали перебирати книжки, які нам надала пані Олеся. Перечитали багато літератури – бувальщин і легенд Києва. Були виставлені жорсткі часові рамки. Оскільки це вистава для сімейного перегляду, то вона мала бути не довше, ніж півтори години. Тому довелося відмовитися від цікавих історій про Кирила Кожум’яку, фонтан Самсона на Подолі, святі мощі в Лаврі. Останню селекцію робила режисерка: вирішувала, які історії залишити. Це залежало не стільки від самих історій, скільки від контексту, поєднання, який вигляд вони матимуть на сцені, а також від акторів, які гратимуть у виставі. Намагалася провести думку, що якщо ти живеш у місті, мрієш разом із ним, твориш разом із ним, то стаєш його частиною. І незалежно від того, народився ти в Києві чи тебе сюди занесла доля, ти стаєш киянином. Створюю свої п’єси по-різному. Це залежить від тексту, завдання, яке переді мною стоїть. Раніше я не робила такого складного тексту, довелося опрацювати багато інформації. Загалом створила вісім історій, які довелося скорочувати. А деякі взагалі не увійшли до вистави. Треба було вивчити матеріал, створити персонажів і власне історію. Це був досить тривалий процес – з листопада по березень. Два-три місяці я вивчала, підбирала історії, робила дослідження. Потім займалася написанням самого тексту (приблизно місяць). Безпосередньої участі у створенні вистави не брала, бо нині мешкаю у Варшаві. Підсумковий результат побачила на допрем’єрних показах. Весь цей час ми були в контакті з режисеркою, багато обговорювали. Тож не можна сказати, що я була повністю виключена з процесу. Мені дуже сподобалося все побачене на сцені. Це колосальна робота всіх цехів і режисерки. Візуальний ряд, сценографія, музика, акторські роботи. Надзвичайно вдячна всім, хто взяв участь у створенні вистави. Думаю, що кожна з відтворених легенд заслуговує на повноцінне сценічне втілення. Так само на це заслуговують і ті історії, що не увійшли до вистави. Зокрема, історія про Київ 80-х – 90-х років минулого століття. Хотіла б ще мати спільні проєкти з Театром драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Це прекрасний театр, сучасний, дієвий, робить експериментальні речі. Нині я працюю з німецьким режисером над виставою про Донецьк. Він був у цьому місті у 2010 році. Створював виставу – вуличний театр. І тепер робимо постановку про долю людей, які брали участь у цьому перформансі. – Досвіду співпраці з Театром драми і комедії на Лівому березі Дніпра раніше у мене не було, – продовжила розмову режисерка-постановниця Наталія Сиваненко. – Але одним із моїх викладачів був Едуард Маркович Митницький, тоді – художній керівник цього театру. У мене була можливість відвідувати репетиції, ходити до нього на лекції. Дуже люблю цей театр, передивилася майже весь репертуар. Для того, щоб пірнути в історію Києва, потрібно було перечитати багато матеріалу, зрозуміти контекст. Разом з авторкою п’єси Катериною Пеньковою ми шукали матеріали, дивилися документальні фільми. Катерина знаходила основу, а для мене це була швидше нагода заглибитися в контекст. Вийшло вісім новел. Але оскільки ми хотіли зробити легку, натхненну виставу, то вирішили не перевантажувати її великою кількістю персонажів, сюжетів. Для мене головним було відібрати саме ті новели, які б показали Київ з різних аспектів. Київ християнський, Київ модерновий, Київ мрійників, Київ закоханих, Київ історичний і навіть феміністичний. Я відібрала відповідні легенди, які не потрібно було вже повторювати в інших історіях. Матеріалу залишилося на ще одну виставу. Адже Київ – місто неосяжне, глибинне. Є багато версій одних і тих самих легенд, міфів, повір’їв. Мала величезний простір для фантазій, для роботи безпосередньо з акторами. У кожного свої асоціації з Києвом, які хотілося передати. Ми брали за основу ті історії, тих персонажів, які передала нам Катерина Пенькова. Потім опрацьовували їх етюдно, метафо-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
