Театр “Вистава – завжди особлива магія”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Прем’єра, якій тридцять років
Слово Просвіти, №24 за 2024 рік
Театр моновистав “МІФ” та заслужений артист України Михайло Фіца кожного театрального сезону представляють нові моновистави. Найсві% жішим на сьогодні проєктом є моновистава “Записки божевільного” за однойменним твором Миколи Гоголя. Хоча насправді цей проєкт має по% над тридцятилітню історію.
– У 90-ті роки минулого століття я працював у Національному театрі імені Марії Заньковецької (м. Львів), – пригадує Михайло Фіца. – Мені було замало роботи в театрі, і я ще вів театральні гуртки. Врешті вирішив створювати моновистави. Першою стала саме вистава “Записки божевільного”, прем’єра якої відбулася 24 лютого 1992 року у Львівському будинку актора (нині мала сцена Театру Заньковецької). Може виникнути запитання, чому саме Гоголь. По-перше, треба було знайти твір, який би відповідав жанру моновистави. Зізнаюся, я ніколи не зраджую сам собі. Переконаний, що це має бути річ класична – на всі віки.
Нині в театрах молоді режисери осучаснюють великі твори, надаючи їм зовнішньої форми, до прикладу, одягаючи Гамлета як сучасного підлітка і змушуючи його говорити шекспірівські монологи матом. А розкриття внутрішнього світу там і близько немає. Але вони не розуміють одного: за 500 років Гамлет за своїм внутрішнім світом не змінився, тобто риси характеру людини є поза часом, вони не змінюються. І найсумніше зараз те, що режисер не вміє і не хоче працювати з актором, він займається постановкою і самовираженням замість того, аби розкрити глядачеві самого автора. Не потрібно нічого вигадувати. Не треба винаходити колесо, його вже давно винайшли. Також не треба робити його квадратним, бо гірше їхатиме. А що таке нове? Це забуте старе. Дайте мені це старе. Істинна класика завжди буде сучасною, навіть через тисячу років. Треба передавати внутрішній світ, передавати історію. Передавати просто та доступно, і, звісно ж, зі своїми внутрішніми відчуттями. У січні я грав в одному зі столичних ліцеїв виставу “Посланіє” за творами Тараса Шевченка. Потім там же грав “Гамлета”.
Варто лише глянути, як діти сприймали ці вистави. Добре сприймають мої роботи і студенти, які за своїм фахом ніяк не пов’язані з мистецтвом. І не треба ніяких додаткових ефектів. Це для мене маркер. Актор повинен вести людей за собою, а не люди повинні кудись тягнути актора. На жаль, тенденція театру йде до вихолощення, і це мені болить. Та повернімося до Гоголя. Це творець, який є художником Всесвіту. І скільки б я не грав у “Записках божевільного”, завжди знаходжу в них щось нове, якісь напівтони. Це своєрідна музика, яку треба вловити, яку треба чути в кожній фразі і зуміти її передати. Поновив цю виставу, коли переїхав до Криму. Там зі мною працював дуже хороший режисер Борис Мартинов. Він відчував ті тонкощі, які є за словами. Він мене на це наштовхував і ми створювали прекрасні речі. Пізніше у мене були спільні роботи з чудовими режисерами Юрієм Одиноким та Петром Мироновим. Але з ким з режисерів я б не працював, ніколи не йду за ними на повідку. Адже я повинен завжди залишатися самим собою і йти правильним шляхом, так, як я це відчуваю. Інколи до-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
