16 Наші обереги · “Зерно столітніх знань про опішнянську глину – живе”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
130 років традицій
Слово Просвіти, №24 за 2024 рік
Жанна НЕВКРИТА, інформаційна служба Національного музею гончарства Фото Тараса ПОШИВАЙЛА
Опішня – містечко з давньою історією, що славиться у світі як гончарна столиця України й упевнено здобуває нові статуси вже сучасними досягненнями. Проте мало хто знає, що йому належить ще одна історична першість: в Опішні 130 років тому офіційно започатковано історичну тяглість української професійної гончарної освіти. 1894 року тут було відкрито перший у Наддніпрянській Україні гончарний навчальний заклад – Опішнянську зразкову навчальну гончарну майстерню. Чому саме в Опішні? Тому що вже тоді містечко вважалося найбільшим осередком гончарного промислу в Полтавській губернії, а вироби тамтешніх майстрів славилися самобутньою красою та різноманітністю форм далеко за її межами. Майстерню було засновано Полтавським губернським земством з метою ознайомлення місцевих гончарів із властивостями місцевих глин, можливостями їх переробки, навчання новітнім способам виготовлення глиняних виробів. Потреба створення такої школи зумовлювалася значним зростанням рівня конкуренції кустарних (власноруч створених) глиняних виробів із фарфоро-фаянсовим виробництвом, продукція якого саме наприкінці ХІХ століття почала потужно заходити на споживчий ринок. Будівництво майстерні розпочалося 8 червня 1894 року і завершилося наприкінці того ж року. За дослідженням доктора історичних наук, професора Олеся Пошивай-
Меморіальна дошка на стіні гончарної слави України директору Опішнянської зразкової гончарної майстерні – керамологу, етнографу, археологу Івану Зарецькому (1857–1936) (скульптор – Володимир Гамаль, 2013)
ла, вона мала розпорядок, згідно з яким “пояснення кустарям надавалися безкоштовно. Виготовлені речі поступали в розпорядження земства. Певний вік учнів не визначався <…> Випускники майстерні отримували документ, який засвідчував здобуті ними знання. Курс навчання в майстерні був розрахований на рік”. Основним у роботі гончарної майстерні стало дослідження місцевих глин, удосконалення технології приготування полив та ангобів, а також здобуття досвіду їхнього якісного поєднання. Опішнянська зразкова навчальна гончарна майстерня проіснувала лише 5 років. Для успішної діяльності їй забракло досвідчених керамістів-технологів, які б змогли організувати роботу установи з фаховим знанням процесу виробництва глиняних виробів, урахуванням економічних факторів та неодмінно властивостей місцевих матеріалів. Водночас намагання Полтавського губернського земства уподібнити роботу місцевих гончарів до виробництва фаянсових виробів також не увінчалися успіхом. 1899 року, за розпорядженням земства, будівлю гончарної майстерні було передано Зіньківському повітовому земству, а все обладнання – у користування Миргородської художньо-промислової школи імені Миколи Гоголя. За короткий час існування майстерня все-таки справила помітний вплив на становлення творчості окремих майстрів, серед яких – відомі гончарі Опішні Федір Чирвенко, Іван Гладиревський, Юхим Різник, Василь Поросний. Асортимент їхніх виробів значно урізноманітнився, з’явилися нові технологічні знахідки на всіх етапах виготовлення. 1899 року їхні роботи були включені до колекції опішнянської кераміки, представленої на Всесвітній виставці в Парижі (1900). Діяльність Опішнянської зразкової навчальної гончарної майстерні значно пожвавила цікавість до гончарства Опішні. Найголовніше – те, що вона стала потужною основою для створення нових навчальних закладів, які діяли в містечку з невеликими проміжками впродовж усього ХХ століття. На місці, де знаходилася майстерня, 1916 року було зведено окрему будівлю, у якій свого часу функціонували гончарний показовий пункт, школа, артіль, завод “Художній керамік”. Нині в цих легендарних стінах діє Музей мистецької родини Кричевських.
Меморіальна дошка на стіні гончарної слави України, яка увіковічнила пам’ять про навчальні заклади, що функціонували на місці будівлі Кричевського-Лебіщака (скульптор – Володимир Цісарик, 2019)
Традиція гончарного шкільництва в Опішні в наші дні не занепала: з 1997 року її продовжує Опішнянський державний художній ліцей імені Василя Кричевського – єдиний в Україні навчальний мистецький заклад, у якому, разом із загальноосвітніми дисциплінами, з першого до одинадцятого класу учні вивчають гончарство, скульптуру, рисунок, живопис, композицію, основи технічного рисунка, креслення, художню культуру, основи керамології, декоративно-прикладне мистецтво, перспективу, основи технології кераміки. Зерно столітніх знань про опішнянську глину – живе. Воно безупинно продовжує сходити, аби українському гончарному роду не було переводу.
Будівля Музею мистецької родини Кричевських, яка знаходиться на місці Опішнянської зразкової навчальної гончарної майстерні
Юні вихованці Опішнянського державного художнього ліцею імені Василя Кричевського продовжують гончарні традиції краю. Фото з офіційного сайту закладу
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
