Суспільство · “Василь всім горів. За що не взявся – все зробить, будь-якій справі віддавався з усією душею”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Забагато пошани не буває
Слово Просвіти, №24 за 2024 рік
Ігор ЗОЦ
Не встиг як слід втішитися новиною, що в Києві хочуть встановити меморіальну дошку і бюст поету й дисиденту Василю Стусу біля будинку, де він жив, як вигулькнула інформація, що й в Ірпені має з’явитися меморіальна дошка видатному шістдесятнику. Як тут не порадіти! Щоправда, спостережливі люди можуть зауважити, що 15 років тому гранітний пам’ятник поету в Святошинському районі вже постав на місці будинку, де жив поет із дружиною і сином у 60-70-х роках минулого століття, тож тепер, виходить, їх буде два! Нехай і так! Приміром, у нині прифронтовому Краматорську не тільки вулицю перейменували, а й встановили одразу два пам’ятники Василеві Стусу, причому в один рік. Так, у місті, де поет був колись лише проїздом, перший пам’ятник постав 15 липня 2021 року в центрі Краматорська. Ініціатором став клуб підприємців цього міста, а меценатами виступили місцеві промисловці Ірина та Володимир Сергієнки (завод “Дон-мет”). Пам’ятник розташований на перетині вулиць Дружби та Василя Стуса. Він складається з арки, на якій вигравіювані уривки віршів поета, та металевої дошки: на її лицьовій стороні – портрет Стуса, на тильній – цитата “Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя”. Автори скульптурної композиції – заслужений художник України, скульптор В’ячеслав Гутиря і художник Сергій Друзяка. “Уві сні до мене прийшла ця композиція. Ідея така: творчість у людини світла, а життя важке було. Ми знаємо, тому біле та чорне”, – розповів скульптур В’ячеслав Гутиря. “Він герой. Герої – це ті, хто борються за свободу, більше того, він віддав життя за свободу”, – наголосив підприємець Володимир Сергієнко. Тоді ж у Краматорську встановили пам’ятну дошку на будівлі школи № 8, що здобула статус економічно-гуманітарного ліцею і яку назвали на честь Василя Стуса. А 1 вересня 2021 р. на території цього навчального закладу урочисто відкрили новий пам’ятник поету-дисиденту. Так за пів року до повномасштабного вторгнення рашистів Краматорськ став першим і єдиним містом Донеччини, де вшанували В. Стуса в камені. Варто нагадати, що цієї весни виповнилося рівно десять років, як частину Донецької області було захоплено рашистами і вони зробили все, щоб знищити саму пам’ять про видатного українця. Так, у перший же рік проголошення так званої днр з фасаду філологічного факультету Донецького університету було збито барельєф Василя Стуса, який закінчив цей виш у 1959 р. Це була головна пам’ятка про поета в місті, влада якого двадцять років опиралася достойному пошануванню видатного українця. За панування проросійських регіоналів усі спроби української громадськості Донеччини надати ім’я поета національному університету чи бодай перейменувати вулицю Чуваську, де жила родина Стусів, на ім’я Героя України були марними. Так само влада не дозволяла встановити погруддя поета біля вишу чи назвати скверик Стусовим. Відомий у світі поет на своїй малій батьківщині і справді був заборонений! Революція Гідності змінила ситуацію в країні, і влада в Донецьку повернулася до чутливої теми навесні 2014 р. Пресслужба міськради повідомила, що донецькі скульптори запропонували 19 проєктів пам’ятника поету, який буде встановлено напроти головного корпусу Донецького національного університету. Вибрати найкращий із проєктів пропонувалося самим містянам шляхом голосування на сайті. Серед варіантів були як традиційні погруддя, так і доволі незвичайні варіанти з ґратами і змученими фігурами, які символізують важку долю поета. Міськрада заявила, що сподівається на допомогу з фінансуванням від успішних випускників Донецького університету – натяк на олігарха Ріната Ахметова? Про те, чи були щирими наміри підтримати український вектор розвитку, свідчить заява міського голови, що увічнять не тільки Стуса, але й Єсеніна до Дня слов’янської писемності. Яким боком той поет до Донецька – невідомо, але одвічне бажання чимось догодити, прогнутися перед москвою було, певно, в крові тієї влади. Між тим, ця інформація з’явилася тоді, коли до захоплення проросійськими бойовиками міськради, облради, обласної державної адміністрації та управління СБУ залишалися лічені дні! Владу захопили бандформування, і вже влітку та сама міська влада голосувала за пам’ятник “Беркуту”, потім пішли бронзові мотороли, гіві, захарченки та інші пройдисвіти. Після цього перейменування площі Конституції в імені Нурмагомеда Нурмагомедова – російського вбивці – вже не дивувало. В окуповані території прийшов Мордор...
Не зовсім локальна історія Проте повернімося до постаті поета, який і зараз цікавий молодим українцям. Пересвідчився в цьому, коли в один із весняних вечорів потрапив на презентацію журналу “Локальна історія”, присвяченого Василеві Стусу. Захід відбувався в приміщенні однієї з популярних київських книгарень, де не було жодного вільного місця – весь простір заполонили юні поціновувачі творчості поета. У руках багатьох попри недешеву ціну – презентаційний номер видання. Варто зазначити, що створення спецвипуску про поета-дисидента ініціював та підтримав Благодійний фонд “МХП – Громаді”. 2023 року Фонд допоміг із реконструкцією музею Василя Стуса в Рахнівці, що на Вінниччині: встановили стелажі для розміщення експонатів, закупили техніку. Команду “МХП – Громаді” вразила історія директора закладу – 94-річного Дмитра Омелянчука. Він 27 років присвятив музею: власноруч збирав цінні експонати, шукав видання книг і переклади творів поета, спілкувався з родиною Стусів. “Восени 2023-го ми вирішили зафільмувати спогади Дмитра Омелянчука про Стуса й створили документальний ролик з його спогадами та розповіддю про те, як це – керувати маленьким локальним музеєм. Згодом ця ініціатива масштабувалась у спецвипуск журналу про поета. Ми зрозуміли, що життєпис Василя Стуса мало досліджений у Рахнівці, як і замало фактів про значення та вплив його творчості на українську культуру і її становлення. Тому звернулися з пропозицією спільного проєкту до редакції “Локальної історії”, яка зуміла якнайкраще втілити нашу ідею в новому журналі”, – розповіла присутнім директорка Благодійного фонду “МХП – Громаді” Тетяна Волочай. До речі, вона пообіцяла коштом фонду направити спецвипуск про Стуса в бібліотеки всіх 15 областей, де працює “МХП – Громаді”. Є в журналі інтерв’ю із сином йшлося про “Розстріляне Відродження” трагічних 30-х та про “Задушене Відродження” 70-х минулого століття. Про катастрофічні уроки минулого, які тягнуться за нами ціле століття й нарешті мають бути засвоєними, щоб вони більше ніколи не повторились! Участь в обговоренні взяли: доктор історичних наук і науковий редактор книжки Юрій Шаповал, кінознавець Сергій Тримбач, режисерка, журналістка, кінокритикиня Альона Шилова. Також до обговорення про сумну долю автора книжки Гелія Снєгірьова в радянських застінках до-
Під час презентації спецвипуску журналу, присвяченого Василеві Стусу
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
