Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · “З-поміж рядків прочитуються глибока шана й неймовірна вдячність героям-захисникам нашої держави”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

У слові тім – душевний трем (за мотивами ІХ Відкритого міжрегіонального творчого конкурсу учнівської і студентської молоді “Слово у душі – душа у слові”)

Слово Просвіти, №24 за 2024 рік

Анатолій ЗАГНІТКО, Ніна УРСАНІ Незважаючи на жахливу війну, що понад десять років триває на теренах нашої Вітчизни, небо, сонце і земля продовжують вселяти в душі надію на мир, радість і довголіття. Ця світла мрія, попри все, з’являється та випростується в нашому житті буйним квітом у художньому слові. У цьому багато років переконується невтомне журі Відкритого міжрегіонального творчого конкурсу учнівської і студентської молоді “Слово у душі – душа у слові”. Конкурс проводить факультет філології, психології та іноземних мов Донецького національного університету імені Василя Стуса вже дев’ятий рік поспіль. У 2014 році прийшло чітке усвідомлення того, що потрібно підтримувати духовний зв’язок з рідною Донеччиною, відкривати для себе нові перспективи Східного Поділля. А оскільки слово нас об’єднує, то з’явилася ініціатива про проведення такого конкурсу. Цього року учасникам були запропоновані номінації в поезії, прозі, драматургії, науково-пошуковій роботі, а з огляду на особливе зацікавлення жанром есе й тематикою війни з’явилися і відповідні номінації. Вже в березні почали надходити перші роботи з Костянтинівки, Покровська, Краматорська, Торецька, Добропілля, Курахового, Дружківки, Вугледара, Слов’янська. а також творчі студіювання від учнів, які до повномасштабного вторгнення навчалися у школах Маріуполя, Бахмута, але лихоліття війни змусило їх звідти виїхати. Хотілося б відзначити всіх і кожного зокрема, розповісти світові про дитячі душі, сповнені болю за понівечені війною дитинство та юність, але й не позбавлені натхнення й віри. Тому ми відкрили на офіційній сторінці у фейсбуці факультету філології, психології та іноземних мов із промовистою назвою “Слово” цілий блок із найменням: “Наші відкриття Відкритого міжрегіонального творчого конкурсу учнівської і студентської молоді “Слово у душі – душа у слові””, у межах якого друкували найкращі роботи учасників. Тоді ж з’явився задум про те, як ще можна було б відзначити і школу, подаючи принаймні фотографію навчального закладу, проте з болем виявили, що частина з них збереглися, на жаль, лише на світлинах, розміщених на сайтах шкіл, а приміщення були розбомблені під час бойових дій. Справді: десь там було село чи містечко, а в ньому – рідна й дорога школа зі своїми традиціями, історією, а тепер віртуальна реальність збирає звідусіль сучасних вихованців, які не плачуть, а виборюють право бути нацією зі своєю тисячолітньою культурою, вірою. Активними учасниками конкурсу стали і представники від освітніх закладів Тульчина, Жмеринки, Шаргорода – рідного тепер для Донецького національного університету імені Василя Стуса Поділля. Принагідно конкурс привідкрив і різні форми творчої роботи учителів української мови та літератури з учнями, що засвідчує, зокрема, написання екологічної казки учнями 6 класу Новомиколаївської філії Олександрівського ліцею Черкаської селищної ради Краматорського району Донецької області під керівництвом Наталії Шнурко; створення напрочуд цікавих творчих робіт учнями 3 класу Навчальновиховного комплексу “Ліцей із загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів” Костянтинівської міської ради Донецької області під керівництвом Світлани Коваленко; науково-дослідницька робота учнів 8 класу Загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 9 Покровської міської ради Донецької області під керівництвом Галини Кіри. Очевидно, що такий неординарний підхід виформовує у школярів надзвичайно глибокий інтерес до свого краю, історії народу, традицій односельців, любов до українського слова, його багатства, спонукає проникати в глибини творчих пошуків майстрів художнього слова, привідкривати для себе нові світи. Яскравим доказом цьому може слугувати історія вступу на освітню програму “Українська мова та література” ДонНУ імені Василя Стуса Юрія Прокопенка, студента, який завершує цього літа вже 3-й курс, адже він взяв участь у конкурсі одразу у трьох номінаціях в контексті осмислення творчості Тараса Шевченка. Порадували учасники конкурсу й особливим інтересом до окремих жанрів, з-поміж яких трапляються пошуки в царині оповідання, есе, казки, портретного нарису, а також нарису з поетичними вкрапленнями, коміксу. До цього варто додати несподівані пошуки учасників конкурсу через синтез візуального та звукового, графічного й малярського, що підтвердили студіювання з відеоматеріалами, поезії, оздоблені напрочуд промовистими малюнками. Таким чином, наша творча молодь проілюструвала свої різнобічні таланти, що дає підстави радіти й пишатися. Вразили цього року учасники в номінації “Поезія”, серед них – Таїсія Тихонова зі збіркою “Стежками душі я прийшла до рими”. Юна поетеса розмірковує про силу художнього слова: Я хотіла б намалювати вечір, В якому нема болю і страждань, Де опустивши втомленії плечі, Смуток розіб’ється, як кришталь. Залюбленість у природу, вміння побачити й відчути цей прекрасний світ спостерігаємо в поетичних пошуках наймолодшої учасниці – учениці 2 класу Тарасівської гімназії Тульчинської міської ради Вінницької області Тетяни Коблик у вірші “Струмочок”: Біжить струмочок навесні, з квітками розмовляє: – Ой, як же хочеться мені із вами аж до раю. Картини прекрасної природи, затьмарені війною та болем, часто трапляються у творчих роботах учасників конкурсу, зокрема в поезії учениці загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 3 Покровської міської ради Донецької області Кристини Походун: Як хочеться помилуватися красою Світанку мирного у рідному краю. Та все ущент зруйновано війною, Проклятим ворогом спотворено в ріллю. Переможцями в номінації “Поезія” стали: Таїсія Тихонова (перше місце), Кристина Панько та Софія Нечай (розділили друге місце), а Юрій Прокопенко, Карина Лашко, Артем Кулініч вибороли третє місце. Чи не найбільш яскраво, на наш погляд, виявили себе цьогоріч юні таланти в номінації “Проза”. Серед численних учасників варто виокремити оповідання “Гнилі вишні” Олександра Колтипіна, присвячене трагічному Голокосту, який пережила Україна у 1933 році, яке посіло перше місце. Особливо цікавим є оповідання “Останній шлях” учениці 8-Б класу Дружківської ЗШ І-ІІІ ступенів № 1 Дружківської міської ради Донецької області Анастасії Ковальчук (друге місце). Юна письменниця зуміла створити оповідання в оповіданні, поєднуючи народну легенду про Смерть та подаючи цей самий образ у сучасних реаліях – дівчина в білому Морена, з планшетом, що привозить душу загиблого воїна до коханої, аби він дізнався про своє продовження, адже кохана дівчина чекає народження сина. Тому рід патріотів неперервний, як неперервна історія України. Третє місце виборола цікава творча спроба – оповідання за мотивами реальних подій Дарини Ліценко “Місто святої Марії” про п’ятнадцятирічного хлопчика Давида, якому вдалося вибратися з оточеного Маріуполя. Цей твір вразив журі своєю фрагментарністю, уривчастістю, де кожна частина присвячена окремому моменту в житті героя: розбитий будинок, смерть батька, бомбардування, втеча: “Вони бігли. Сорокарічна Роза тікала від смерті разом із синами. В руках теплі куртки, в хлопців по рюкзаку на плечах, а очі ніби милило від штукатурки”. Переможцями в номінації “Творча робота на тему війни та єднання у сучасній Україні” стали: Діана Турочек, Владислав Дмитрук та Вероніка Пригара. Номінантка, що стала абсолютним переможцем, Дарина Турочек вразила своїм щоденником, у якому розповіла і про рідну Новоукраїнку – “степову перлину обпаленого війною Донбасу”, і про зміни в житті односельців та однокласників після 24 лютого 2022 року, коли все перекреслила війна, і про історії випускників Новоукраїнської школи. Враження, немов перегортаєш сторінки життєпису, важкого, скривавленого, але не втраченого, адже все зберегла пам’ять… У контексті цієї номінації вирізняється відеоролик Владислава Дмитрука “Моя Україна”, побудований і змонтований на основі авторської поезії. Як свідчать художні роботи, подані на конкурс, війна вразила до глибини душі кожного з них. Ця тема червоною ниткою пройшла в кожній номінації, не оминула й есе, де особливої уваги заслуговують студіювання Поліни Пазюри, Юрія Прокопенка та Олени Дячук, які й стали переможцями. Юна авторка Поліна Пазюра, яка посіла перше місце, пише про те, що вже третій рік переживає уся Україна: “Вночі я часто прокидаюся не від гучних пісень, не від поганого сну. Це знову війна заглянула холодним поглядом до моєї хати, чую гучне грюкання й важке її дихання. Сну як не було. Я швидко зіскакую з теплого ліжка, сідаю в коридорі, поряд тато. Ми так сидимо майже три години, а повітряна тривога все ще триває! Чути вибухи… Страшно! Тато пригортає мене до себе, я відчуваю його тепло і, напевно, мені вже нічого не загрожує. Я, як маленьке налякане кошеня, тулюся до нього. Згадується мама. Вона, здавалося, вміла все. А побороти хворобу не змогла. Мамо, якби ти була поряд… Сльози течуть по щоках. Солоні й гіркі від болю”. Олена Дячук в есе “Місто Курахове” оспівала любов і біль за рідне місто, яке до війни славилося визначними пам’ятками, проте безліч із них було зруйновано (та й цієї миті руйнуються) під час війни. Можна висловити захоплення міркуваннями молодої авторки, яка спонукає свого читача бути оптимістом, вірити у справедливість, у перемогу добра над злом: “Все це треба пережити, побороти ворогів і зрадників, не втрачати надію і силу духу! І все буде Ніна Урсані добре, бо любов до рідної землі здолає всі негаразди. Наше коріння – в цій землі. Тільки тут ми – це ми”. З-поміж робіт, присвячених темі війни, варто згадати нарис про легендарного Героя України, командира батальйону “Вовки Да Вінчі” — Дмитра Коцюбайла, який написала Орина Кочерова. Ці розмисли цінні тим, що юна письменниця спробувала описати загиблого героя як мужню людину, з різними переживаннями та мріями. Ми спостерігаємо процес естетизації героїв нашого трагічного часу через призму художнього слова: “Це величезна втрата для України, невимовний біль кожного українця, який не можливо передати словами! Дуже важко втрачати наших Героїв. Немає таких слів, аби зменшити біль. Кажуть, час лікує. Але це не так. Біль у серці залишається до кінця життя і не можливо змиритися із втратою. Україна пам’ятає Дмитра Коцюбайла як символ боротьби за свободу і незалежність. Його портрет – це портрет справжнього героя, який завжди буде відзначатися в історії як один із найяскравіших прикладів самовідданості і патріотизму”. У межах конкурсу відчутним був своєрідний зріз пам’яті, коли сучасне дещо заступає минуле, але минуле в сьогоденні осмислюване зовсім по-іншому. Перебіг конкурсу засвідчив: творчі пошуки юних авторів, написані під час війни та написані нею, адже саме в них зафіксовано найпотаємніші порухи душі. З-поміж рядків прочитуються глибока шана й неймовірна вдячність героям-захисникам нашої держави. Дитяча Муза поспішає за грайливим сонячним зайчиком, поринає в ніжному квіті під небесною блакиттю, що над земною красою, але й не відстає від українського воїна на полі бою, чатує та вболіває за нього. Тут Смерть не страшна баба з косою, а юна дівчина у білих шатах, що скошує траву, щоб воїнові було легше добратися до Раю. Тут грають барвами скорботи кожен день цієї трагічної війни, тут по-новому звучить назва, дана греками-переселенцями у 1779 році, і “Маріанополем” — стає містом Святої Марії, Святої, що тисячі разів возносилася на небеса, бо десяткам тисяч душ потрібно було покидати спалені будівлі Маріуполя та відправлятися на Небесну дорогу. Мотив далекої дороги часто трапляється в художніх творах нашого конкурсу: дорога волі з Маріуполя, дорога до небес, дорога серед поля бою, і дорога Надії, як у Владислава Дмитрука: Вже пора підійматись на ноги! Вже пора розпростерти і крила, І летіти на вільні дороги… І летіти, бо скресла вже крига! А ми – діти твої, Україно, Допоможемо в майбутнє принести Лише квіти і геть без полину, Що отруює всю Батьківщину. Щиро сподіваємося (ба більше – віримо, бо переконані в цьому!), що ці рядки стануть пророчими і, як багато інших прекрасних миттєвостей, створених і оприлюднених за дев’ять років в межах цього конкурсу, ввійдуть в історію Донецького національного університету імені Василя Стуса, історію нескореної Донеччини й уже рідного для нас Подільського краю, стануть яскравими джерелами про кроки нашого поступу до перемоги, а також яскравим згустком пам’яті про ці трагічні дні. Студіювання учасників конкурсу обов’язково ще прочитаємо під мирним небом, і слово відізветься у душі, а душа – у слові.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин