“У час світової путінської інформаційної війни лише ті мають перспективу, хто вміє бачити реальність”. 3 Наголос · с. 3сторінка оригіналу ↗
Слугам не вічно панувати!
Слово Просвіти, №24–25 за 2020 рік
Закінчення. Початок на стор. 1
Оскільки про історичну УГС написано книги, не стану заглиблюватися у сторінки її історії. Зауважу один момент. Те, що Україна прийшла до незалежності фактично без пролиття крові, завдячуємо глибокій інтуїції та мудрості (набутої також і в концтаборах) керівників УГС. Хоч факти побиття активістів УГС, спроби їх отруєння під час 15-добових “арештів” мали місце. Були також випадки донині загадкових автомобільних аварій, у яких загинули активні діячі УГС.
Керівники УГС безкомпромісно гасили “ініціативи від народу”, які мали усі ознаки каґебістських провокацій. До них слід віднести пропозицію замість запланованого історичного ланцюга скорботи у Львові 17 вересня 1989 року (він був прелюдією до історичного Ланцюга злуки 21 січня 1990 р.) провести театралізовану виставу “поневолення України”, у якій мали б використовуватися макети “калашнікова”. Такий “марш” посилив би компрометацію УГС не лише в очах гомосовєтікуса, який нині трансформувався у “какаяразніца”, а й осмішив би її у очах політичних еліт світу. УГС вони розглядали як ядро політичної еліти майбутньої держави.
Велике львівське віче 7 липня 1988 року було тим поворотним моментом, після нього Україну вже не вважали “зоною застою”, а республікою, у якій відбуваються цікаві процеси. Тож не дивно, що компартійна пропаганда повела шалену атаку проти усіх “неформалів”, до яких тут же зарахували й УГС. Їм стали “шити” ярлики екстремістів-нероб, котрі руйнують єдність совєцького трудового народу.
Відтоді минуло вже 32 роки, проте далеко не всі вилікувалися від совєтського мислення. У тому переконався, коли нещодавно випадково увімкнув один з телеканалів путінового кума. На ньому “проповідував” чи то провокатор, чи явно політичний ідіот. У стилі коміка Зеленського, який свого часу порівнював Україну з порно-актрисою, обзивав Україну “дурдомом”. Очевидно, цей “проповідник” впевнений, що йому нічого за це не буде. Далі він “проїхався” по Марусі Звіробій та усіх волонтерах, назвавши їх нікому не потрібними дармоїдами. До числа “дармоїдів” відніс він й аналітиків.
Ми вже щось таке проходили у своїй історії. За часів гітлерівської окупації лише той вважався вартісним, хто створював матеріальні речі. А патріоти, творці духовної культури вважалися потенційно небезпечним елементом для окупаційного режиму. “Проповідник” з медведчукового каналу, озвучуючи гітлерові концепції, напевно не думав, що говорив. Чи натякав, що його каста розглядає українців як націю рабів, яка може задовольнятися примітивом a la “95 квартал”? І його легко можна тримати у покорі пряником та батогом. А то нині, бачте, розвелося різніх бунтарів, які “бунтують” проти дружби з окупантом, не хочуть погодитися з фактом, що “на Україні живе багатонаціональний народ”. Вони не поважають законного обраного президента України. Хочуть уже на осінь підняти нову “коліївщину”. Якщо вони це зроблять, якщо не вдасться тих тенденцій задавити в зародку, то Україна як держава припинить існування, — біснувався “проповідник”. Чи усе сказане — лише політичний ідіотизм?
На жаль, ні! Це частка великого маразму політичних параноїків, зав’язаних на Путіна. А він у своєму бункері дійшов такого рівня параної, що у ході агітації за своє “обнуління” знов розпалював ревізіоністські апетити підконтрольного його пропаганді населення. Казахська журналістка Поліна Шиманська називає розпалювання імперської ностальгії дуже цікавим словом “Путин жжот” (Путін випалив) .
Після чергової ревізіоністської заяви господаря бункера в Казахстані піднялася хвиля критики російського президента. Критика лунає не лише на рівні громадських діячів, а й політиків. Громадський діяч Арман Шура в різкій формі висловився на адресу В. Путіна і нагадав про руйнівні наслідки для Казахстану в період СРСР. Казахські журналісти пишуть, що заява Путіна змушує “напружитися рядового казаха”. А нерядові казахи називають його карликом з комплексом неповноцінності. Нагадують і про необхідність ставити питання про відшкодування Казахстану збитків, завданих багатолітньою експлуатацією Семипалатинського полігону. На ньому за час існування цього полігону, починаючи з 1949 р., було проведено 473 ядерні вибухи. Крім цього там було проведено 175 вибухів із застосуванням хімічних речовин, з них 44 — з зарядами більше десяти тонн. Ці дані зі статті “Семипалатинський полігон — ядерна трагедія Казахстану”, вміщеній на казахському освітньому сайті http://www.tarih- begalinka.kz/ru/. Там дізнаємося, що лише масові протести казахів зупинили нові, заплановані на 1990 та 1991 роки, російські ядерні експерименти на казахській землі. “Отруєна москвинами казахська земля болить лише Казахстану”, — пишуть казахські журналісти.
А казахські “гомосовєтікуси” в особі якогось Віктора Попова лають Путіна за його висловлювання про російські “подарунки” “братським республікам”. За його логікою, подібні висловлювання активізують “ліц с націоналістичними комплєксамі”, яких, за твердженням Попова з Казахстану, там нині є чимало. Припускаю, що він із тих, зареєстрованих казахськими статистиками, 24%, котрі вперто “нє панімают по-казахскі”. Цікавою виявилося “дискусія” з поповими у соціальних мережах. Там червоною ниткою проходить констатація, що святим обов’язком громадянина є турбота про національну безпеку та захист держави. А ті, хто говорить про якісь “націоналістіческіє комплєкси”, насправді демонструють власну неповноцінність.
Впевнений, що при таких суспільних настроях там навіть найбільші вороги не наважаться називати державу “дурдомом”, не посміють закликати аби “душити в зародку” національно-патріотичні ініціативи. А в нас роблять це майже щодня щонайменше на п’яти каналах, бо ж ми “умудрилися” під впливом чужого ТБ обрали собі президентом класичного “какаяразніка”, який у допрезидентські часи був експертом від “порно-актрис”.
Володимир Олександрович претендує на сталінські висоти вже після року перебування у владі. І заради об’єктивності змушений констатувати, що в “какаяразніцтві”, епідеміології, банківській справі та в правознавстві досягнув рівня, від усвідомлення якого волосся на голові ворушиться.
Нині у Казахстані у порівнянні з Україною втричі більше іноплемінного населення. Воно ж і пробувало піднімати крик про “прітєснєніє русскіх” після політичного рішення про переведення казахської мови з кирилиці на латинку. Однак керівники Казахстану не звертали уваги на ці крики. Ані Нурсултан Назарбаєв, при якому в 2017 році ухвалили перейти на новий алфавіт, ані його наступник — нинішній правитель Казахстану президент Касим- Жомарт Токаєв. Виявляється, не було це якимсь революційним рішенням. Усі інші тюркські народи колишнього СРСР, до яких відносяться і казахи, перейшли на латинку набагато раніше. Першим це зробив Азербайджан ще в момент проголошення незалежності. Казахстан тоді цього не міг зробити, бо на момент розпаду СРСР казахи становили приблизно 40% населення республіки. Нині воно становить більше 65%. І Казахстан економічно досить зміцнів. Пішли величезні інвестиції з Китаю. Станом на кінець 2017 року вони загалом становили 64 мільярди доларів. Казахстан вважається дуже важливою ланкою відновлюваного Китаєм Економічного пояса шовкового шляху.
Очевидно, що у такій економічній та демографічній ситуації, попри глибоку залежність від російських енергоносіїв, уже можна собі дозволити вести мову про відбудову національної ідентичності. Президент Казахстану Токаєв перехід на латинський алфавіт називає засобом духовної модернізації казахської нації. Окрім цього — це активно підтримане державою прощання з совєцьким минулим. Воно у казахів було не менш драматичне, ніж в українців. Хоч казахи загалом менше скуштували москвинського “сонечка свободи”.
1848 року в Європі буяла “Весна народів”. На Головній Руській Раді ставилося навіть питання про українську автономію Галичини в Австрійській імперії. Російський цар Нікалай I на вість про події в Європі на деякий час впав у глибокий параноїдальний стан. Вводилася жорстка цензура і було наказано редакторам газет писати про європейські революції лише у чорних кольорах як про бунт проти самого Бога! А згодом, коли національні революції в Австрійській імперії знесилилися, на допомогу молодому цісарю Францу-Йосипу було послано російські війська під командуванням фельдмаршала Паскевича, який потопив у крові повсталу Угорщину.
За рік до того, в 1847 році, москвинські полчища, несучи на своїх багнетах “цивілізаційну місію”, повністю підкорили Казахське ханство, яке в минулому було часткою Золотої Орди. У рамках “цивілізаційної місії” почалася жорстка русифікація казахів. Особливо трагічними в історії казахів були 1932–33 рр. Спроба силоміць загнати кочових казахів у російські колгоспи закінчилася великою трагедією. За різними даними від 40 до 53% казахів померло від голоду і холоду. А ще сотні тисяч казахів змушені були рятуватися втечею до сусіднього Китаю. В 1940 році “сталінське сонечко” перевело казахську мову на кириличну абетку.
Тож не дивно, що після таких “подарунків” від “старшого брата” керівники Казахстану заговорили про духовну модернізацію казахської нації. І не просто говорять, а й реально її проводять. А нинішні керівники України замість модернізації цілеспрямовано ведуть до деградації (і морально-культурної, і економічної) української нації. Деградація, як відомо, — це засіб поневолення нації. Та нині, при політиці “какаяразніца”, не всі всі усвідомлюють ціль та небезпеку нинішньої деградації.
У Казахстані заяви Путіна про відбирання російських “історичних подарунків” не залишилися поза увагою керівництва держави. Радник Президента Казахстану з економічних питань Олжас Худайбергенов коментуючи інтерв’ю Путіна, про “територіальні подарунки російського народу”, заявив, що будь-які територіальні претензії Росії до Казахстану виключені. Радник Токаєва звернув увагу на одну деталь: “Якщо подивитися фільм повністю, то зрозуміло, що мова йде про Україну”. Він доволі прозоро сказав, що у Назарбаєва, на відміну від Кравчука, вистачило розуму та сили волі, аби не дозволити Росії мати на території Казахстану об’єкти стратегічної інфраструктури. Росія свого часу наполягала, аби залишити у її підпорядкуванні і космодром Байконур, і Семипалатинський полігон. Назарбаєв відмовив російським домаганням. Кравчукові при розподілі флоту СРСР таких аргументів забракло. Тому він не має морального права коментувати дії політиків-державників. Особливо безглуздим був його коментар з приводу виступу Петра Порошенка у Печерському суді. Кравчук заявив, що у словах Порошенка на тому суді він побачив неповагу до суду збоку Порошенка!
В Україні на аналітичному рівні помітили нові заяви Путіна про “територіальні подарунки” Росії. На владному рівні вдають, що нічого вартого уваги не було. Хоч різної масті колаборанти дуже активізуються, “прогнозуючи” розпад України, якщо вона не “дружитиме” з Росією… Вони не вивчили уроків історії. Після падіння італійського фашизму та німецького націонал-соціалізму в колись окупованих ними країнах “розмова” з колаборантами доведеного до точки кипіння народу була короткою і жорстокою. Це ж буде і після падіння путінського фашизму. Слугам сатани не вічно панувати. Їм здається, що вони сильні, як ніколи (як полюбляє казати Медведчук).
Вони, спираючись на амбіції коміків,
прагнуть довести Україну до стану хаосу і некерованості, відтак знайти привід для подальшого вторгнення в Україну. Петро Порошенко в ефірі програми “Свобода слова” на ICTV 6 липня сказав, що Росія нарощує військовий потенціал біля кордонів України. Натомість в самій Україні влада скорочує чисельність армії, а дії силовиків підривають обороноздатність держави. У порівнянні з 2014-м військова присутність Росії, в тому числі і ударних сил, на кордонах з Україною значно зросла. І водночас вперше з часів Януковича розпочалося скорочення ЗСУ! Чому? Це питання лунає нині на лише від політків. “Нові обличчя” не справляються з величезними масивом старих і нових проблем чи свідомо діють за російським сценарієм.
Попри те, що кожний день перебування
Путіна при владі перетворює цілі регіони у непридатну для життя пустелю (йдеться не лише про недавно окупований Донбас, а й про давно окупований Сибір), Росія де тільки може сіє хаос. Один з головних принципів кремлівської дезінформаційної кампанії полягає в дезорієнтації аудиторії. Сум’яття паралізує мозок. Коли люди не вловлюють сенсу того, що відбувається, вони не можуть діяти послідовно, виходячи з власних інтересів! У цьому ми переконалися під час минулорічних виборів.
Один з кремлівських тролів написав:
“Ми виводимо так багато брехні не для того, щоб в якусь повірили, ми це робимо, щоб ви в жодну не вірили. Якщо ви ні в що не вірите, то нічого не будете робити”. Себто Москва намагається “змусити жертву переслідування сумніватися у власному сприйнятті реальності”.
У час світової путінської інформаційної війни лише ті мають перспективу, хто вміє бачити реальність.
Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
