Абетка відомих імен · с. 5сторінка оригіналу ↗
«КРАЩИЙ ЧИНГІЗХАН БЕЗ КУЛЕМЕТА…»
Слово Просвіти, №25 за 2004 рік
1994 року в Ногінську (під Москвою) тодішній єпископ і нинішній митрополит УПЦ Київського Патріархату Адріан висвячує Юрія Мицика на диякона, аза деякий час на священика. Сьогодні протоієрей — доктор історичних наук, професор НаУКМА, заввідділу Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України, автор понад тисячі друкованих праць, зокрема й 30 книжок… Наша розмова про нещодавню наукову конференцію з українознавства в Санкт-Петербурзі, про Мазепу, а також про дослідника козацтва й священнослужителя отця Юрія Мицика. — Народився я 30 грудня 1949 року в Січеславі. Мати мала 2 чи 3 класи освіти й була різноробочою. Батько був скромним службовцем, бухгалтером. Це люди, які пережили голодомор і померли дуже рано. Через кілька днів після того, як я вступив на перший курс історико-філологічного факультету місцевого університету, помер батько. Мати померла, коли я вчився на четвертому курсі. Після аспірантури працював у Січеславі до 1992 року, за винятком хіба що 1980—1981 рр., коли очолював кафедру в Запорізькому педуніверситеті. Був завідувачем Дніпропетровського відділення Інституту української археографії, доки через брак коштів його не ліквідували. У 1996 році пройшов за конкурсом на посаду завкафедри історії НаУКМА. Відтоді живу в Києві. — Чи випадково у сво! їй кандидатській дисер! тації Ви досліджували праці історика й релігій! ного діяча в одній особі Феодосія Софоновича? — Хотів займатися ще не досліджуваною темою. І професор Микола Павлович Ковальський допоміг мені з вибором. Таким чином у 1975 році я захистив кандидатську дисертацію “Хроніка Феодосія Софоновича як історичне джерело і пам’ятка української історіографії XVII століття”. Усе життя я займався джерелознавством козацької доби. До речі, Микола Ковальський — видатний історик нашого часу. Живе він зараз в Острозі, й цього року йому виповнилося 75 років. Микола Павлович створив у Дніпропетровську потужну школу істориків, яку ніхто інший, окрім Грушевського, не зміг створити в Україні. Сьогодні це 10 докторів наук і понад 30 кандидатів. Переважна більшість працює саме в галузі джерелознавства історії України козацької доби. І такі спеціалісти нам надзвичайно потрібні, адже наприкінці 80-х рр. XX ст. більшість істориків захищали дисертації з історії КПРС. У Ковальського ж я став третім аспірантом за хронологією і першим як дослідник козацької доби. У 1989 році я вже захистив докторську: “Джерела до історії Визвольної війни українського народу середини XVII століття”. Сьогодні з-поміж тисячі праць маю монографії, підручники, довідники… Неодбув ректором Могилянської академії, істориком та ігуменом (понад 20 років) у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі. Тож скажіть, що я випадково сьогодні теж працюю в На- УКМА і був присутнім, як священик, при закладанні капсули на відбудову названого монастиря… Читав і видавав його теологічні праці. Літопис Софоновича не був на той час надрукований. Збирав списки у Швеції, в Москві, в Петербурзі. По суті, я перший зайнявся дослідженням цієї унікальної пам’ятки. Коли я вперше рік стажувався в Польщі (1978— 1979 рр.), побачив із подивом, що кожної неділі студентський гуртожиток стає порожнім — усі йшли на службу Божу. Зрозумів, що більшовики дурять нас: релігія — не для старих людей, які відмирають разом із нею, Бог — для кожного з нас… Сам уже й хрестив, і вінчав людей, навіть старих, давав перше й останнє Причастя перед смертю людини… Краще пізніше, ніж ніколи. Особисто я став по-справжньому віруючим, коли мав близько 30 років. На початку 90-х років уже посилено читав духовну літературу, потім думав на-єпископ Адріан у Ногінську проводив конференцію, присвячену святому Петрові Могилі. Там ми ближче познайомилися з паном Брюховецьким. На той час у Дніпропетровську мав складну ситуацію, адже тодішній ректор університету робив великі чистки і ходили чутки, що мене звільнять, як “попа й націоналіста”. Між іншим, після цих чисток Дніпропетровський університет із десятого місця в Союзі опустився на п’ятнадцяту позицію в Україні… Так ось, В’ячеслав Брюховецький запропонував мені взяти участь у конкурсі на завкафедри історії НаУКМА, що я і зробив. — Громадською діяль! ністю не займаєтеся? — Ми ж у Дніпропетровську третіми в Україні (після Стрия і Києва) відроджували “Просвіту”. Головою Товариства шанувальників української мови тоді був журналіст Сергій Довгаль, а я півроку виконував обов’язки заступника голови. Жартома тішився, що мав членський квиток під номером 11, як у футболі. Я ж любив футбол, двічі був чемпіоном міста. Жив у такому районі (“фабриці”), як київський Поділ. Там було багато заводів, і я грав за “Профіннальні ідеї. Забивають людям голови мареннями Шилова, Канигіна та їм подібних. Виходить суміш окультизму, магії, язичництва. Вимірюють Бога циркулем, а благодать — амперметром. Ігор Каганець своїми фантазіями і “пророцтвами” відводить людей від щоденної духовної праці, від постійного вдосконалення й очищення. Кажуть, “у Каганця голова є”. А що, у Гітлера не було голови? І Ленін був не ідіотом. Мова йде про те, що Чингізхан без кулемета кращий, аніж з кулеметом. Окультизм і Бог — несумісні. Вже пробують реєструватися сатанисти, легально діють інші небезпечні для молоді секти, заборонені в інших країнах. Телебачення і преса пропагують різних гадалок, екстрасенсів і “цілителів”, котрі тільки збаламучують душі людей. — Нещодавно Ви по+ вернулися з українознав+ чої конференції, що про+ ходила в Петербурзі… — Співорганізаторами
Отець Юрій МИЦИК — особа непересічна. На! томість його життя — це перехрестя науки та ре! лігії. Рідний Січеслав не схильний називати Дніп! ропетровськом. Попри те, що цей індустріальний гігант здавна прославився гарною партійно! номенклатурною школою і зрусифікованістю, тут, “на голому місці”, проф. Микола Коваль! ський створив найсильнішу в новітні часи школу українських істориків. Саме під керівництвом Миколи Ковальського з четвертого курсу навчан! ня в Дніпропетровському університеті Юрій Ми! цик пише кандидатську дисертацію, досліджую! чи хроніку Феодосія Софоновича. Так сталося, що цей богослов, ректор Києво!Могилянської академії та ігумен Свято!Михайлівського Золо! товерхого монастиря у XVII столітті, як і стажу! вання в 1978—1979 роках пана Мицика у Польщі, врешті, наблизили молодого науковця до Бога.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
