Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 10сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Оригінал українською · переклад оновлюється

«ШУКАЮ ЖУРНАЛІСТА. ЗАГУБИВСЯ В ПОШУКАХ СЕБЕ»

Слово Просвіти, №25 за 2004 рік

ІНІЦІАТИВА Нацiонально-демократичним силам потрiбно розвивати свою пресу, а тому слiд звернути особливу увагу на розвиток друкованих ЗМI. По-перше, електронний медiа-простiр (насамперед, провiднi телеканали) вже подiлений мiж провладними силами, i до президентських виборiв ситуацiя тут навряд чи змiниться. По-друге, при всiй поширеностi електронних ЗМI довiра населення до них нижча, нiж до друкованих ЗМI, особливо давнiх, вiдомих “розкручених” газет. До речi, довiра до таких видань набагато бiльша, нiж до листiвочної продукцiї: лiпше один примiрник газети, нiж десять листiвок. Саме так твердить головний редактор газети “Сіверщина”, відомий журналіст і письменник Петро Антоненко, якого ми запросили до розмови. — Мiсцева преса — найпо! пулярнiша серед населення? — У сферi друкованих ЗМI населення вiддає перевагу мiсцевiй пресi. Житель якогось вiддаленого села може сподiватися прочитати щось навiть про себе, про своїх знайомих, своє село, врештi, про район, який вiн знає, саме в районнiй газетi. Менше стосується це обласних газет, і тим більше — всеукраїнських видань. До того ж, людям потрiбна корисна мiсцева iнформацiя. Звiдси i статистика передплатних тиражiв. Тираж однiєї окремої райгазети, звичайно, менший вiд тиражу обласної газети, але сумарний тираж “районок” значно перевищує тираж обласних газет. Сказане стосується i спiввiдношення обласних i центральних видань. Навiть якщо всеукраїнська газета має 100 тисяч передплатникiв (а це дуже високий тираж для України), то в середньому на область припадає по 4 тисячi. Причому, чим далi в глибинку, тим ця пропорцiя меншає. Тобто, з цих 4-х тисяч третина, якщо не половина, може припадати на обласний центр. Подiбне — i зi спiввiдношеннями мiж обласною та районною пресою. Обласна газета, що має 25 — 30 тисяч передплатникiв, у середньому на район має їх десь із тисячу. Але середнiй тираж райгазет коливається вiд 2 до 10 тисяч. ПОГЛЯД ЗАКЛИК ДО САМОЦЕНЗУРИ? НІ, ДО ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ — Якраз, — скажуть досвідчені редактори, — так цього ж хочуть читачі, он усі рейтинги показують, що рівень інтересу до цієї теми не падає. Цілком можливо. Але чомусь дуже рідко хто оприлюднює методики визначення цих рейтингів. Якщо вони визначаються так, як один із загальнонаціональних каналів визначає рейтинги своєї рекламної продукції (він мав необачність про це повідомити), то слід говорити про величезну частку випадковості в таких опитуваннях і аж ніяк не про закономірність. Та, власне, якщо не враховувати фактора рейтинговості, однак явище існує, значить, воно має бути відображене. Але — як? У багатьох редакціях, піддавшись гіпнозу сумнозвісних рейтингів, кинулися задовольняти цей попит поспіхом і абияк. Навряд чи розкрию секрет журналістської кухні, якщо скажу, що багато (якщо не більшість) видань просто переписували міліцейські зведення за останній день-другий, додавали сюди судову хроніку (зліплену таким же методом), трагічні випадки на дорогах і подавали читачеві подібний коктейль. Потім бум трохи спав. Солідніші видання стали проявляти певну вибірковість, але дехто продовжує йти тим самим шляхом, більше того, цей відбір (чи забір?) міліцейських зведень часом виконують навіть не журналісти, а колишні міліцейські працівники (чого там, вони ж краще знають, у які двері заходити, і де лежить журнал реєстрації). Жодні моральні, людинознавчі, суспільствознавчі аспекти цієї надзвичайно тонкої і дражливої теми таких журналістів не цікавлять. Вони їх у силу своєї непрофесійності очі в очі не бачать. І не хочуть бачити. Як і того, що правоохоронні органи у нас перетворилися фактично на окрему державу, що живе за своїми, на жаль, досить близькими світоглядові контингенту, який вони обслуговують, поняттями. Журналістів, які про це пишуть компетентно й аналітично, — дуже мало, так само, які тих, хто без прес-релізів МВС здатний цікаво писати про резонансні злочини, оцінювати хід розслідування. Зате в ЗМІ — вал повідомлень про пограбування, кров, насильство. У жодному разі не закликаю до самоцензури у цій сфері — замов-понад 200 тисяч примiрникiв разового тиражу газет влади на область. Що значать проти цього 4 — 5 тисяч примiрникiв на область всеукраїнських нацiонально-демократичних видань? На кого працюють газети влади, — цiлком ясно. Цi газети не просто “iнформують” населення про дiяльнiсть органiв влади, як лукаво запевняють представники цiєї ж влади, цi газети прославляють, рекламують i підтримують владу, яка керує цими ж газетами. — Це значить, що в цих умо! вах нацiонально!демократич! ним силам украй необхiдно створювати власнi мiсцевi об! ласнi й районнi видання… — Але це справа не одного дня. Створити й “розкрутити” новi видання не так просто, i на це потрiбен час. Тому зараз, у перiод президентської виборчої кампанiї, слiд розгорнути випуск мiсцевих додаткiв (обласних i районних) до вже iснуючих газет. Є рiзнi варiанти цiєї справи. Стосовно обласних додаткiв до всеукраїнських видань, то найпростiшими стосовно полiграфiї i доставки газет є реґiональнi спецвипуски в структурi самої газети. Тобто, у всеукраїнськiй газетi, яка має, скажiмо, 16 сторi- нок, 8 середнiх сторiнок (вкладка) чувати, прикрашати те, що відбувається, не можна. Але ж непрофесійний підхід до висвітлення цієї теми веде до нав’язування суспільству небезпечного стереотипу непереможності, всюдисущності зла. МУЗИКА З-ЗА ҐРАТ Це відчуття емоційно стверджує музика, яка лунає в громадських місцях — у кафе, в маршрутках. Кримінальні пісні, блатняк тут звучать на кожному кроці. Таке враження, що абсолютна більшість водіїв маршруток та менеджерів кафе — колишні зеки. Але ж це не так. Чималу роль відіграє те, що такі пісні передають радіо-ефемки, на які настроєні радіоприймачі в маршрутках. У багатьох людей і досі спрацьовує стереотип: якщо це радіо, значить усе нормально. І, справді, чому б не послухати таку собі розв’язно-екзотичну пісеньку з усілякими фінками, братками, фуфлом — вона досить легко лягає на розслаблену душу. І якщо ви не маєте проти тих понять і тієї енергетики, яку несе ця є спецвипуском по реґiону. Наприклад, “Народне слово — Харкiв”. Такий спецвипуск (власне, це частина самої газети) друкується i доставляється читачам у звичному порядку. Суттєвим недолiком цього варiанта є те, що такий спецвипуск буде малочитабельним серед читачів iнших 24-х областей України, тобто для них практично пропаде половина газетної площi. Лiпшим є варiант додаткiв, який iснує в Польщi. Та ж 16-сторiнкова газета складається з двох частин. Скажiмо, 8 сторiнок є спiльними для всiєї України, а 8 сторiнок — змiнними, реґiональними. Для цього в областi створюється реґiональна редакцiя. Сюди по Iнтернету передаються зi столицi, з редакцiї, 8 спiльних для всiєї України сторiнок. А iншi 8 — реґiональну вкладку — роблять у мiсцевiй редакцiї, в областi. Друкується така комбiнована центрально-реґiональна газета разом в областi, реалiзується в звичному порядку (за передплатою, в роздрiб) лише на територiї даної областi. Останнiй варiант видається найкращим, оскiльки в реґiонi створюється, по сутi, альтернативне до офiцiйних видань влади видання. Значення його буде величезним. Адже лише тут жителi глибинки можуть прочитати про мiсцевi справи те, чого нiколи не прочитають у державних обласних i районних газетах. Доказ цього на Чернiгiвщинi — районна газета “Iчнянщина” — видання Iчнянської районної органiзацiї Української народної партiї. Хоч газета поки що виходить лише один раз на один-два мiсяцi тиражем до 2 тисяч, але популярнiсть її в районi величезна. Є два рiвнi видань мiсцевих додаткiв. Перший — обласнi додатки до всеукраїнських видань. У Чернiгiвськiй областi (i, можливо, ще в деяких) уже немає потреби в цьому, бо тут є власна демократична преса. Насамперед, газета “Сіверщина”,якій іде вже 12-й рік, її добре знають в об-пісня, відповідного психологічного захисту (а це стосується, насамперед, людей молодих, які, природно, сприймають світ щиро, відкрито, вбирають його, як губка воду, що не просіюється крізь сито набутих знань та досвіду), обов’язково потрапляєте в її ауру, яка впливає на вашу особистісну модель світобачення. Вона нав’язує свої цінності, свої поняття, ніби сковує людську волю, притуплює сприйняття високого, чистого й піднесеного. А ми потім питаємо, чому наша молодь така цинічна, байдужа, апатична? Навіть частина дорослих уже стає такою — якось, зробивши зауваження в маршрутці, я отримала залізобетонну відповідь: що ви хочете, у нас вся країна така… На щастя — ні. З ініціативи Кіровоградської округи Пласту- НСОУ, яку підтримала міська організація “Просвіти”, тривав збір підписів на знак протесту проти звучання блатняка в громадських місцях. Чимало людей охоче підписувалося, додаючи власні коментарі про те, як дістає їх така ластi та за її межами. Середньорiчний передплатний тираж газети становить близько 20 тисяч. Редакцiя “Сiверщини” видає також другу газету — “Бiла хата” (тираж до 5 тисяч) — щотижневе видання зi своєю окремою передплатою. Згадувалась уже “Iчнянщина”, яка є окремо зареєстрованим виданням. Є ще ряд мiсцевих демократичних видань. Тому Чернiгiвщина вже готова до другого етапу розвитку мiсцевої демократичної преси — районних видань. Поки УНП разом із “Просвiтою”, iншими органiзацiями готується до створення ще кiлькох районних газет типу “Iчнянщини”, вже розпочато випуск районних додаткiв до газети “Сiверщина”. — Вже вийшли такі додатки по Бахмачу, Корюківці, Мені, Новгороді!Сіверському, ще ря! ді районів. Якими є цi видання? — Це газети обсягом 4 сторiнки формату А3, тиражем 2—3 тисячi примiрникiв. Приблизно три чвертi обсягу газети займають гострi проблемнi матерiали намiсцевi, районнi теми. Одну сторiнку вiдведено пiд агiтацiйнi публiкацiї загальноукраїнського характеру про УНП, “Нашу Україну”. Навiть якщо така газета виходить один раз на мiсяць (а частiше поки що її видавати важко, якщо говорити про видання газет у кiлькох районах), то вона має величезне агiтацiйне значення. У творчому й технiчному планi в нас є можливiсть видавати такi додатки власними силами. Автори — як із числа професiйних журналiстiв газет, так i з числа позаштатних активiстiв. Потрiбнi лише кошти на видання цих газет — порiвняно невеликi, враховуючи важливiсть цiєї справи. Поширення таких газет здiйснюється через структури УНП, “Просвiти”, iнших громадських органiзацiй. Іще один аспект. Такi додатки сприяють i агiтацiї за самi нашi газети, адже в них сказано, що це — видання такої-то iснуючої газети, яку читачi, може, ще не знають i яку вони можуть передплатити. z На запитання “Слова Просвіти” відповідав Петро АНТОНЕНКО, головний редактор газети “Сіверщина”, м. Чернiгiв музика “з-за ґрат”. Але… опитування серед студентів Кіровоградського технічного університету показало, що молодь досить схвально ставиться до блатняка. І це не може не тривожити. ПОТРІБНА “ХАРТІЯ — АНТИЗЛО”? Українські журналісти організували громадську організацію “Хартія-4”, яка виступає проти чорного піару в ЗМІ, замовних матеріалів, за чистоту ведення політичних кампаній, за пріоритет розуму й аргументів над силою брехливого компромату. Чи не пора журналістам (і тут їхнє коло мало б бути незмірно ширшим), тим, хто розуміє силу впливу слова, художнього образу на людську свідомість, об’єднатися проти проникнення в ефір і на сторінки газет усього потворного, гидкого, цинічного, того, що прославляє зло у всіх його проявах, утверджує його силу. Адже ви відчуваєте внутрішній спротив, коли зустрічаєтеся з подібним? Реалізуйте його в силу своїх можливостей. Розумію певну наївність цієї пропозиції. Але ж журналіст — це той, хто формує інформаційний простір, а не той, хто загубився в ньому… z Світлана ОРЕЛ, м. Кіровоград Проблему свободи слова ми вже обговорювали. І хоча євроструктури час від часу в’яло нагадують нам про неї, а гостро — чергові факти незаконного затримання журналіста, напа! ди чи й убивства, більшості зрозуміло: за нинішнього стану справ радикально вирішити цю проблему неможливо. Для цього необхідна політична воля, ряд скоординованих рішучих за! ходів як із боку влади, так і з боку журналістського загалу. Але останньому, як на мене, жит! тя кидає інший виклик: надмірна, критична криміналізація інформаційного простору.

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин