Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Народний звичай · с. 16сторінка оригіналу ↗

ЗВЕДИ ДРУГА З ДРУЖИНОЮ

Слово Просвіти, №25 за 2004 рік

Дуалістичне (двоєдине) сприйняття світу характерне для більшості міфологій, незалежно від того, що визнається: одиниця чи множина божеств. Одиниця, як правило, є первісною основою, джерелом зародження світобуття. А пара — необхідна передумова його впорядкування й виходу із хаосу. Образне окреслення пари в міфічних та міфопоетичних (фольклорних) сюжетах надзвичайно розмаїте. Воно переймає безліч форм розвитку світу від першопочатку до реалій сьогодення. Так, згідно міфічного переказу одного з південноамериканських племен, що мешкає на території сучасної Бразилії, світ створила божественна пара: батько Кару та син Райру. Інше індіанське плем’я, Гопі, яке мешкає вже на півдні США, повідує, що світ створила пара богинь на ім’я Гуруїнг-Вуті: одна з них перебувала на сході первісного океану, а друга — на заході. Імовірно, що вони уособлювали ранкову та вечірню зорю. За грецьким міфом, початок і розвиток світобуття обумовлює також божественна пара: Гея та Уран, від злюбу яких народжуються титани. Перші люди, за багатьма переказами, теж з’явилися завдяки божественній парі. Як пара, а не стадо чи група осіб постають у переказах і найперші люди. Українська апокрифічна легенда оповідає, що першого чоловіка Бог створив із пшеничного тіста (згадаймо також казку “Колобок”), та й поставив його під сонцем, щоб він висох. А собака підкрався, та й з’їв першолюдину. Тоді Творець виліпив чоловіка з глини. А щоб глина не розмокала, дав йому рогове тіло. Першу жінку для Адама Творець спочатку створив із рожі (мальви немахрової). Але вона не сподобалася чоловікові. І тоді Бог створив йому жінку з ребра. А ту, що була створена з мальви, відіслав на небо за Богородицю. За іншим переказом, першого чоловіка було створено з глини, а жінку — з тіста. А коли собака з’їв зразок із тіста, то за другою спробою жінку було зроблено з ребра. Божественна пара, через яку постає світ чи новий розвиток його буття, часто виявляється не в образі людини, а у вигляді якоїсь алегорії. Так, за міфічними уявленнями племені Мескоги, світ започаткувала божественна пара у вигляді голубів. Вони, літаючи над водою, побачили бильце трави й створили землю. Два голуби започинають світ і в одній із українських колядок: Колись то було з початку світа, Втоді не було неба, ні землі, Неба, ні землі, нім синє море, А серед моря та два дубойки. Сіли"упали два голубойци, Два голубойци на два дубойки, У давньому міфологіч! ному світогляді пращу! рів, а так само — фольк! лорі та звичаєвій тради! ції українців важливе місце належить парі. Во! на постає як засадничий принцип єдиної медалі світобуття — двополяр! ності — і як передумова гармонійності його по! дальшого розвитку. Пер! вісно — у формі трисут! ності: батько, мати, ди! тина.Традиційно, на ви! пікання короваю для мо! лодих кличуть лише тих жінок, які добре живуть у подружній парі. Почали собі раду радити, Раду радити і туркотати: — Як ми маємо світ основати? Пара закоханих теж започинає свій світ. А тому наведений мотив перегукується в піснях про кохання: Ми такі паровані, ми такі паровані, Як голуби мальовані! Доволі часто божественна пара, що творить світ, постає також у образах небесних світил: Ішов"перейшов Місяць по небі; За ним зірочка, єго сестричка… І знову цей же мотив переноситься на ґрунт людського життя: Ой ти, Місяцю, я зіронька ясна; Ой ти парубче, я дівчина красна, Я ж тобі коня пасла… Коли пара щасливо поєднується в шлюбі, то парубок-місяць стає паном-господарем, а далека зірка-сестричка (остричка) — красною жоною, й тепер уже переймає образ найближчої зорі — Сонця: Ясен місяць — пан"господар, Красне Сонце — жона його, Дрібні зірки — їхні діти. Божественна пара бачиться також як Сонце і зоря (ранкова), що в міфопоетичному уявленні постає дівчиною-красунею. Саме поняття “пара” в народі усвідомлюється не просто як двоє, а як зразок гармонійного поєднання двох начал. “Найкраща спілка, — каже народна приказка, — чоловік і жінка”. Це — приклад досконалості й довершеності першооснови родини. Бо ми такі паровані, Як горнята мальовані. Вважається, що пара, як щасливе поєднання двох, є промислом Божим. В ідеалі, таке поєднання — явище виняткове. І тому розлучення пари є недоброю, лихою справою — тяжким гріхом. А для розлучених — непоправною втратою. Широко відома в багатьох варіантах українська народна пісня про пару голубів повідує про те, як злий стрілець убив голуба, а голубку зловив і приніс додому. Голубка не їсть і не п’є. А на пропозицію господаря вибрати будь-якого із семисот голубів, що він має у себе, відповідає: Ой я ж літала, я ж вибирала, не знайшла такого, як утеряла. Тож призвідці й причини розлучення в піснях і легендах піддаються Головний редактор Любов Голота. Шеф-редактор Павло Мовчан. Редколегія: Л. Голота, Я. Гоян, П. Мовчан, А. Погрібний, О. Пономарів, І. Ющук. Комп’ютерна верстка: Ірина Шевчук. С-16 не лишень осудові, а й прокляттю: Та бодай сірі гуси з пір’ячком пропали, Що нас розлучили з прекрасної пари! Або: Щоб ті трави повсихали, що рано зацвіли, Щоб ті люди щастя не знали, що нас розлучили. Причина ставлення народу до розлучників, як до темних, злих сил, випливає із самої природи буття. Адже руйнація закоханої пари, як правило, обертається руйнацією світу, започаткованого нею, унеможливленням його подальшого розвитку. А самих розлучених відкидає на нижчий ступінь розвитку родового життя людини. А то й, узагалі, викидає за межі існуючого буття. Тому так тяжко тужить і страждає душа, що зазнала втрати: Не сам же я плачу, плачуть карі очі, Що нема спокою ані вдень, ні вночі. Цікаво, що людина, яка не має пари, вважається вільною. Але водночас людина, яка втратила пару, почуває себе такою, що потрапила в неволю: Ой що тепер я в превеликім горі, Що тепер моя голівка в неволі… Ой сам же я, сам не знаю, Що робити собі маю, А що біля себе дружини не маю! Очевидно, що таке відчуття не є ані довільним, ні випадковим. Адже добре відомо, що не всі тварини здатні народжувати в неволі. Окрім того, вся домашня (приневолена) худоба й птиця, на відміну від дикої, вже не парується. Вона невільно переходить у форму стадного співжиття. Тобто — на нижчий ступінь розвитку. Характерно, що в дикому (вільному) житті навіть бджоли паруються. А вже потім закладають сім’ю (рій). Лелеки, яким не вдалося вивести потомство, наступного року часто гніздяться на новому місці, але не розлучаються. Інтерпретуючи сказане на сьогоднішній день людського життя, я думаю собі, що явища руйнації родин (щасливих пар), що стало ледь не епідемією, — це не тільки велике зло, а водночас і ознака морального зубожіння та деградації людини, ознака її духовного поневолення. Це — темний луг людського буття. А рід і родина — одне з найбільших культурних надбань людства за всі його віки, фундаментальна основа суспільства. Недарма ж народна мудрість говорить: Рівняй гори з долиною, Зведи друга з дружиною, А козаченька з дівчиною! І насамкінець: не можна збудувати Україну, руйнуючи родину. z Микола ТКАЧ Адреса редакції: вул. Хрещатик, 10-Б, Київ, 01001. Тел./факс 228-01-30. E-mail: slovo_prosvity@ukr.net http://www.prosvita.com.ua Передплатний індекс 30617. Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті «Преса України». Зам. № 3301225. Наклад 14 000. Засновник: Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети і надіслані рукописи та світлини не повертає. Залишає за собою право редагування та скорочення текстів.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин