Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ЄВРОПА ЦУРАЄТЬСЯ УКРАЇНИ. НАРОДУ ЧИ ВЛАДИ?

Слово Просвіти, №25 за 2004 рік

КУДИ ЙДЕМО? ХТО КОМУ — ПОТРІБЕН: ЄВРОПА УКРАЇНІ ЧИ УКРАЇНА ЄВРОПІ? Перш ніж спробувати відповісти на поставлене запитання, згадаймо про тріумфальну перемогу на пісенному конкурсі “Євробачення” Руслани Лижичко, яка б не була досягнута без всеєвропейської підтримки. Фактично, ми стали свідками проведення континентального референдуму на тему “Чи хочуть європейці бачити у своєму співтоваристві українців?” Не владу, а український народ. Ствердна відповідь повинна примусити замислитися над ситуацією політиків. І європейських бюрократів, а особливо — вітчизняних, найчастіше — проросійськи налаштованих можновладців. Зрозуміло, що ця подія далека від наших економічних і політичних проблем, але шлях до заможного цивілізованого життя України лежить саме через гуманітарну сферу. “Усереднені”, без національного обличчя, самобутньої культури, ми нікому й ніколи не будемо цікавими, а отже, й потрібними. Опустимося до рівня, як кажуть політики, пересічного українця. Скільки наших громадян сьогодні працює за кордоном? За різними даними, — від 5 до 7 мільйонів. Найчастіше ці люди перебувають на чужині, позбавлені елементарного захисту законом. А ті ж поляки чи прибалтійці, держави яких прийняті до ЄС, набувають можливості безвізово й на законних підставах пересуватися по континенту від Скандинавії до Середземномор’я. Усі наші західні сусіди сьогодні прилучаються до європейської культури, духовності, загальнолюдських цінностей, найперші серед яких: демократія, верховенство закону, права людини. У нас же навіть дискусії про вищесказане не відбуваються без політичного протистояння і взаємних звинувачень. Бо нинішня влада своїми бездарними рішеннями й діями створила в Україні атмосферу песимізму та зневіри. Щоб вам, шановні читачі, краще зрозуміти, про що йдеться, звернімося до думок національних авторитетів — фахівців, до того ж, людей ідеологічно незаанґажованих, які схиляють голови лише перед істиною. Наприклад, до висновків видатного вченого в галузі медицини — академіка Миколи Амосова. Здається, немає у нас хоча б одного його опонента: російський патріот, який глибоко поважав український народ, європеєць, — бо був толерантним, високоосвіченим науковцем, визнаним світом. У своїй капітальній праці “Ідеологія для України” Микола Амосов на основі копітких соціологічних досліджень чітко й недвозначно визначив наш шлях у майбутнє — обов’язково в Європу! Обов’язково на захід! Не на схід, де нас чекає невизначене майбутнє. Такого висновку дійшов справжній патріот Росії, то чого ж сумніватися нам — народженим в Україні, в котрій знаходиться географічний центр Європи? ЩО СТОЇТЬ ЗА ГАСЛОМ “ІТИ В ЄВРОПУ?” “Європа — це досвід багатьох віків... Європа — грандіозної цивілізації, Європа — Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона...”, — так запально агітував у 20-тих роках за повернення України до “старого світу” видатний письменник Микола Хвильовий. Для пересічного українця найяскравішим аргументом повинно стати усвідомлення, що бути членом Європейського Союзу — означає стати в шеренгу розвинених країн світу. Врешті, це означає знайти відповіді, які хвилюють у наш час багатьох. Адже, якщо, за розрахунками ООН, українські чорноземи спроможні прогодувати півтора мільярда жителів Землі, то чому сьогодні уряд Віктора Януковича не здатен гарантувати безперебійного забезпечення продуктами харчування, насамперед, хлібо-булочними виробами 48 мільйонів громадян України? Освоєння сучасних технологій дозволить зробити вітчизняну продукцію конкурентоспроможною, що в свою чергу відкриває шлях до заможного життя в Україні. Зрозуміло, що досягнення вищезгаданого вимагає від нас іншої культури праці, самоорганізації та суспільної активності. Але ж починати колись таки доведеться. То чому не сьогодні? СЕРЕД ВОРОГІВ ЄВРООРІ- ЄНТАЦІЇ УКРАЇНИ — ПРО- РОСІЙСЬКЕ ДЕРЖЧИНОВ- НИЦТВО Проголошений офіційним Києвом два роки тому документ “Європейський вибір” залишається нічим не підкріпленою декларацією. Щоб краще зрозуміти цей висновок, нагадаємо, хто в нас реалізує програму співпраці з європейськими структурами. Сьогодні на першому місці тут бачимо уповноваженого України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції першого віцепрем’єра Миколу Азарова. Одіозна постать ключового гравця команди Віктора Януковича добре відома громадськості. Навіть Президент незадоволений його некомпетентним рівнем роботи. Щоправда, М. Азаров міцно сидить у сідлі чи пак — урядовому кріслі. Поряд із ним — секретар Державної ради з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, заступник глави Адміністрації Президента Анатолій Орел, який, переселившись із Москви до Києва, за свідченням преси, “обрав собі за мету знищення МЗС (Міністерства закордонних справ) як самостійної структури — цього розсадника євровболівальників”. Очевидно, так це і є, бо “успіхи” А. Орла загальновідомі: спочатку “пішли” міністра-європатріота Бориса Тарасюка, а нещодавно — заступника міністра закордонних справ Олександра Чалого, автора знаменитої фрази “Україна не витримає двох орієнтацій” (іншими словами, Україна не може бути одночасно в Єдиному Економічному Просторі тав Європейському союзі). До речі, до роботи в МЗС Олександр Чалий був Постійним представником України при Раді Європи, і його діяльність у Страсбурзі стала дуже корисною для нашої країни. На місце Олександра Чалого до Страсбурга поїхала Сюзанна Станік із табору М. Азарова та А. Орла. НЕ УКРАЇНИ ЦУРАЄТЬСЯ ЄВРОПА, А ЇЇ КЕРМАНИЧІВ ТА ЇХНЬОЇ ПОЛІТИКИ Згадаємо ще раз блискучий виступ на пісенному конкурсі “Євробачення” Руслани Лижичко — це не лише визнання її таланту й згуртованості її прихильників, це — набагато більше. Цікаво спостерігати за розгубленістю команди Віктора Януковича, хоча сам Прем’єр-міністр тримається, як завжди, бадьоро. А от М. Азаров, А. Орел... Будь-яка країна світу вважає за честь прийняти у себе ювілейний — 50-й пісенний конкурс “Євробачення”. А київські держчиновникикоали розводять руками: “Це ж треба те зробити й те...” І мимоволі приходить думка: “А що, може, ця тендітна дівчина зробила неможливе? Підштовхнула кулю, яка, набираючи швидкість, знесе зі свого шляху всі рутинні перепони й загати?” На тлі справді видатних досягнень молоді жалюгідними видаються “досягнення” нинішньої влади, особливо уряду Віктора Януковича. Є економічний поступ, разом із тим повністю відсутній рух у напрямку поліпшення добробуту народу. Закономірним крахом завершилася кампанія так званих “політреформ”, метою яких є лише ще одна спроба нинішніх можновладців у будь-який спосіб утримати в руках державне кермо. І тому, мов той дволикий Янус, офіційний Київ, з одного боку, на словах “за” стратегічне партнерство між ЄС та Україною, а з іншого — робить усе, тільки б якомога більше загальмувати процес зближення. Закономірно, що зарубіжні політики й преса реагують на українську дійсність, часто не вибираючи слів: “втома від України”, “Україна тероризує Європу грою в ЄЕП”, “Україні слід спочатку встановити демократію, а вже потім обирати зовнішньополітичну орієнтацію”... Київські можновладці глухі й байдужі до таких слушних зауважень. У них, особливо у визначеного першим номером кандидата на пост глави держави Віктора Януковича, зовсім інші турботи — в будьякий спосіб утримати владу. “Чиказький” досвід “управляти народом” “донецькі” переносять до Києва, сподіваючись поширити його на всю Україну. Офіційний Київ не зупиняє ніщо: ні постійні погрози позбавити Україну членства у Раді Європи, ні рекомендації партнерів у співробітництві з НАТО, ні дружні поради європейських лідерів. Терпляча Європа (та й весь світ) усе ж не втрачають сподівання допомогти нам. “Президентські вибори в Україні — головна подія Європи нинішнього року”, — проголошує директор програм у справах Європи та Євразії Фонду Карнеґі у Вашингтоні Андерс Ослунд. Його підтримують провідники євроінтеграції та лідери “старого континенту” — відомі політологи Ян Вірсма, Олександр Рар та інші. * * * Хочеться бачити Руслану Лижичко в ролі першої ластівки, яка не приносить весни, та все ж сповіщає про її наближення. Європейці хочуть бачити у своєму колі українців. І ніяка сила не зупинить руху нашої держави до цивілізованого майбутнього. Перемога на “Євробаченні” вкотре продемонструвала: молода Україна спроможна привести на владний олімп нову владу, нових провідників нації — гідних нашого києворуського минулого та європейського майбутнього. z Віталій АБЛІЦОВ ДУМКИ ВГОЛОС Нинішня українська влада, слухаючи невтішні для се! бе висновки провідників європейських інституцій, зок! рема щодо вступу нашої країни до ЄС, поводиться, як ві! дома лисиця у винограднику. Пам’ятаєте? Не спромігшись зірвати солодкий кетяг, пройда по! чала грати зухвалу байдужість: мовляв, не дуже!то й хотілося — виноград же не дозрілий, зелений... І зас! півала нудну пісню (на улюблений мотив вуличного жебрацтва) про “свою (влади) нещасну долю”: ми, мовляв, життя кладемо заради тебе, народе, а вони (європейці) цураються нас... То якої ж України насправді цурається Європа?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин