Погляд · с. 3сторінка оригіналу ↗
ІРАКСЬКИЙ ЩОДЕННИК
Слово Просвіти, №25 за 2004 рік
Абдул Салам Аль!Даррі працює редактором новин Баг! дадського телеканалу “Аль! Іракія”, а мешкає в сумнозвіс! ному районі іракської столиці Абу!Грейб. Постійних гострих відчуттів йому не бракує. Спе! ціально для “Слова Просвіти” Абдул підготував уривки зі сво! го репортерського щоденника.
Днями зустрів знайомого, назвемо його Ахметом, він працює в міжнародному аеропорту Багдада. Знайомий проїжджав своїм авто повз аеропорт, обережно рухаючись услід за воєнним конвоєм. Невідомо чому, але Ахмет зацікавив американців. Вони зупинилися біля в’їзду в аеропорт, Ахмет під’їхав ближче. І тут солдати відкрили вогонь, кулі влучали поруч з авто, знайомий, не зупиняючи його, вистрибнув назовні. Американці вирішили, що він — терорист, стали стріляти по машині, вона зупинилася. Ахмета змусили лягти обличчям до землі, обшукали, переконалися, що з терористами він не має нічого спільного. Але пояснили, в чому його вина, — “був недостатньо обережним на дорозі”. Ахмет відтак пішов на роботу цілий і неушкоджений, хоч і весь у пилюці. За порушення правил дорожнього руху американські солдати знімають із машин номери. Правила часто порушуються ненавмисне — спробуй проїдь по вулиці, яка була ще вчора, а сьогодні її немає. Коли американці дають водіям знати, щоб звільнили місце для військового конвою, — стріляють у повітря.
Доводиться констатувати закінчення медового місяця між американцями і тією частиною іракців, що чекали їх як визволителів від диктатора. Так, у нас були диктатор і майже повна економічна блокада, але у нас не було окупаційних військ на території держави. Які прийшли сюди під фальшивим приводом знешкодження зброї масового знищення. Навіть якби така колись була на території Іраку, хто дав право США нас роззброювати? До речі, в Ізраїлі теж є зброя масового знищення, але там немає американських окупаційних військ. Одвічні подвійні стандарти.
Взаємна ненависть. У травні окупаційні війська зіткнулися чи нез найбільшим збройним опором відтоді як прийшли до Іраку. Нам нічого не пропонують як компенсацію за фактичне знищення країни. 70 % іракців сьогодні — безробітні. Цивільних нерідко вбивають просто посеред вулиці, але судять за такі злочини тільки за американським законодавством, незважаючи на міжнародне. Годі вже згадувати про іракські закони. Всі добре знають, що сталося у в’язниці Абу-Грейб… Ми маємо новий уряд, якому не довіряють пересічні іракці. Про членів уряду кажуть, що це — суцільні працівники ЦРУ. Нещодавно виповнилося два місяці відтоді, як загинули оператор і журналіст “Аль-Іракії”. Їхню машину обстріляли американські солдати. Потім нам пояснювали, що запізно помітили великий напис на авто “Телебачення”, думали, що то терористи. За майже півроку до цих подій я цілком нормально спілкувався зі своїми європейськими та американськими колегами під час однієї міжнародної зустрічі для журналістів. Так само без упереджень спілкуюся з ними й тепер — цивільні між собою не воюють.
z
Переклад з англійської Людмили ПУСТЕЛЬНИК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
