Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне”. Тарас Шевченко · с. 8сторінка оригіналу ↗

«ПРОСВІТА»

Слово Просвіти, №25 за 2008 рік

Орест СЛИВИНСЬКИЙ Ознайомившись із життям, педагогічною, науковою, громадською діяльністю Володимира Івановича Голинського, я сказав би про нього так: історик, пильно задивлений у майбутнє. Бо й справді він ніколи не випускав і нині не випускає з поля зору провідну для істинного українського патріота ідею: наша минувшина сповнена гострого драматизму, іноді непоправних політичних промахів, свідомих зрад — і їх належить не лише добре знати, а й зробити належні уроки, аби ніщо з усього негативного не повторилося ні сьогодні, ні завтра, і щоб українська державність утвердилася назавжди. Таких людей, як Володимир Голинський, мало в нашому суспільстві. Та що там казати — їх одиниці. Щоб отак саможертовно, протягом багатьох років, практично на самому лишень ентузіазмі, без бодай найменшої матеріальної винагороди віддавати весь свій вільний час, всі сили та знання справі, на яку ще й нині тамтешні бізнесові “діячі” дивляться досить скептично, якщо не вороже. Він міг стати математиком, та й був ним, ще до вступу у ВНЗ викладаючи в школах тодішнього Рудківського району на Дрогобиччині цю точну дисципліну. Однак облишив її та вступив на історичний факультет Дрогобицького педагогічного інституту. Чому стався такий поворот у житті? В ім’я чого? Простежмо, як цей крок визрівав у світоглядно-психологічному ключі, до чого прагне Володимир Іванович сьогодні. Це вельми цікава й повчальна людська історія. …Коли далекого 1947 року емгебістські людолови в західних областях України вихоплювали з рідних домівок сотні тисяч українських родин та під розпачливі плачі жінок і дітей запаковували їх у залізничні вагони-телятники, щоб вивезти у Сибір, дійшла черга до рідного села Володимира Голинського Підгайчики Рудківського району тодішньої Дрогобицької області. Вночі оточили його, а далі, за заздалегідь складеним списком зганяли приречені на ту печальну дорогу сім’ї тільки з ручною поклажею на головну вулицю, де на них уже чекали підводи й вантажні автомашини. Коли автоматники оточили хату Голинських, то, крім підлітка Володимира, в ній уже нікого не застали: сім’я розбіглася по близьких і далеких сусідах. А його, зляканого, що загаявся в хаті, повели із собою. Поставили біля гурту односельців, поряд з автомашиною — стій. Зовсім близько походжають озброєні солдати, пильнують, щоб ніхто не втік. А людей із клунками стає дедалі більше. Зчинився гармидер — і Володимир, помітивши, що за ним не дуже стежать, хутко гайнув за кіньми та підводами, ускочив на чийсь город і зник за хатами й клунями. Минув час, трохи спала хвиля масового вивезення селян, і сім’я Голинських, хоч і боязко було, повернулася у свою хату. На щастя, їх більше не чіпали. Так і зосталися жити на рідному обійсті. Цей епізод на все життя закарбувався в пам’яті. І потім, коли навчався в Рудківській школі, а його Пам’ятник І. Франкові біля Народного дому

с. 9 · сторінка оригіналу ↗

Нагородження активістів “Просвіти” “Просвіти”. І питання, проблеми тут є, що засвідчив виступ заступника голови “Молодої Просвіти” Євгена Букета. Адже якщо доходить до прямої конфронтації обласного об’єднання “Просвіти” з молодими просвітянами, як у Харкові, то про співпрацю вже не йдеться. Дуже гострим був виступ члена Головної ради і редколегії нашої газети Любові Голоти. Вона почала з того, що організаційна робота і в центрі, й на місцях недостатня. Штаби обласних об’єднань відірвані від районних і місцевих організацій, перереєстрація ведеться формально, діють якісь “партизанські Просвіти”. У той же час в глибинці можна знайти чудові зразки справжньої просвітянської роботи, приклад якої Л. Голота навела з однієї зі шкіл Дніпропетровщини. Чому б не розповісти про такі первинні осередки нашій просвітянській телестудїї? Чому не видати буклета, бодай плаката з розповіддю про товариство? Натомість акцент часто роблять на концертно-пока- Фото Олеся Дмитренка Доповідь Павла Мовчана зушні заходи, на “круглі столи” для самих себе. Наскільки різні суспільні ситуації, різні можливості й рівні співпраці просвітян із владою, засвідчили виступи голів обласних об’єднань із традиційно непростих в національному плані реґіонів. Так, голова Луганської “Просвіти” Володимир Семистяга похвалився, що місцеві просвітяни все-таки спонукають представників влади до роботи на державу, національну ідею. Тому й створено постійно діючий Шевченківський комітет на чолі з головою облдержадміністрації, а заступником у нього — саме В. Семистяга. Тому без просвітян тут не обходиться жодна важлива суспільна акція. Але ось інший приклад. Голова Одеської “Просвіти” Олександр Степанченко розповів про створений просвітянами Фонд для спорудження пам’ятника жертвам Голодомору. Однак, коли просвітяни подали у міську раду Одеси заявку на встановлення такого пам’ятника в обласному центрі, то отримали відмову. Ще й з дивною, майже Фото Олеся Дмитренка цинічною мотивацією: мовляв, голоду в Одесі не було. Мало кого здивувала чергова невесела новина з Донецька, яку оприлюднила голова обласного об’єднання Марія Олійник. Тут міська влада відмовила батькам, які хотіли, щоб їхні діти навчалися українською. А це їхнє конституційне право. Зроблено це було з цинічним поясненням, що в місті, мовляв, вичерпано всі ресурси для відкриття нових українських шкіл і класів. Учасники зібрання передчасно раділи повідомленню членів ради з Криму про те, що просвітянам, загалом громадськості разом з патріотично налаштованими представниками влади вдалося добитися заборони відкриття в Севастополі Фото Олеся Дмитренка пам’ятника цариці Катерині ІІ. Рада працювала у п’ятницю, тож її учасники не могли знати, що всього за два дні, в неділю, попри все сказане, в Севастополі все-таки відкриють цей пам’ятник одіозній імператриці, гнобительці України. Словом, просвітяни знову на передовій, у вирі боїв за нову демократичну Україну. Про це ще раз нагадав у заключному слові Павло Мовчан, зазначивши, які перепони чинять прийняттю в парламенті двох нових законів про мову, підготовлених за безпосередньої участі “Просвіти”. Росія та її ставленики тут, у нас, прагнуть зруйнувати демократичну коаліцію. Так що ювілейний рік зовсім не буде роком парадів і самих лише святкувань, а роком щоденної роботи. * * * Головна рада затвердила заходи з відзначення ювілею “Просвіти”, участі товариства у відзначенні 75-річчя Голодомору. Прийнято рішення про проведення акції “Просвітяни — за європейський вибір”. Найактивніших діячів відзначено медаллю “Просвіти” “Будівничий України”. Сесія Головної ради розглянула низку організаційних питань і прийняла відповідні рішення. Рада кооптувала до свого складу й обрала до Центрального правління і затвердила на посаду заступника голови ВУТ “Просвіта” відомого українського письменника Василя Фольварочного. Рада задовольнила прохання головного редактора газети “Слово Просвіти” Любові Голоти звільнити її з посади. Любов Василівна, яка 12 років керувала нашою газетою, зосередилася на творчій праці, а також авторській програмі на Українському радіо. Рада висловила Любові Голоті вдячність за багаторічну працю в газеті, а також призначила її головою редакційної колегії газети “Слово Просвіти”. Рада затвердила виконувача обов’язків головного редактора газети “Слово Просвіти” Валентину Давиденко на посаді головного редактора газети. Її також введено до складу Головної ради і Центрального правління товариства. До складу Головної ради було кооптовано письменників Олександера Шокала, Михайла Наєнка, Віктора Гамана, заступника голови “Молодої Просвіти”, інтернет-редактора нашої газети Євгена Букета, голову Студентського братства Олега Яценка.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин