VIII з’їзд «Просвіти» · “Носієм національного сумління була і є “Просвіта”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
І ПРОСВІТЯНИ — СІЛЬ ЇЇ
Слово Просвіти, №25 за 2009 рік
кож член Центрального правління Юрій Гандзюк. Це диски для дітей молодшого і старшого шкільного віку, пізнавально-просвітницькі комп’ютерні ігри українською мовою. Сподіваємося, що держава зацікавиться проектами і продукуватиме їх на замовлення Міністерства культури і туризму, а також Міністерства освіти і науки. Бо, зокрема, на тих дисках — історія України і світу, видатні композитори, художники, традиції нашого народу, світ рослин і тварин, уроки іноземних мов і багато іншого. Молодіжна субкультура з неодмінною складовою насильства та вбивств поширюється з неймовірною швидкістю. Культура не ділиться ні за статевим, ні за віковим принципом. Вона не може створюватися щоразу наново, а може лише збагачуватися поколіннями. Чим, власне, і займаються просвітяни — чи то в Одесі, чи в Чернігові, чи у Вінниці. Розрив культури між поколіннями — це не просто погибель, це анігіляція всього попереднього досвіду нації, здичавіння молодих, на чому, власне, й зосереджують увагу продуценти цього отруйного пійла. Українців принижують послідовно, щоденно. І ми вже не помічаємо того, що Шустера сприймаємо як належне, з його чужим словом і ворожою установкою для української нації — роз’єднувати, протиставляти і зіштовхувати. Приниження не можна терпіти до безкінечності. Нові господарі, що висадилися на роздоріжжя вседозволеності й прихватизаційних процесів, переконані, що лише долар все забезпечує, все вирішує в економіці та політиці, свідомості.
ШАНОВНЕ ТОВАРИСТВО!
Щиро вітаю вас із відкриттям VIII з’їзду Всеукраїнського товариства “Просвіта” — найстарішої громадської організації, діяльність якої завжди була спрямована на утвердження української національної ідеї, розвиток національної культури, формування національної свідомості та піднесення духовності українського народу. Біля витоків “Просвіти” стояли такі видатні світочі української культури, як Борис Грінченко, Леся Українка, Микола Лисенко, Олена Пчілка, Михайло Старицький. Вони заклали підвалини духовного відродження нації, її культури, мови. Сьогодні, у час утвердження української держави, культурно-освітні проблеми як ніколи актуальні. Переконаний, що влада і “Просвіта” повинні об’єднати свої зусилля для того, щоб гуманітарна політика в Україні відповідала українським національним інтересам і європейським традиціям. Щиро зичу всім причетним до організації та участі у з’їзді плідної роботи, творчого натхнення, нових звершень і здобутків!
Міністр охорони навколишнього природного середовища України Георгій ФІЛІПЧУК
Тому й з’являються у свідомості руйнівні стереотипи, чуже слово, аби зруйнувати духовний код нації. Щоб ми незабаром не змогли прочитати навіть Шевченків “Заповіт”. І це не тому, що “просунута” молодь так пішла вперед, а тому, що вона неспроможна осягнути того, про яку Україну писав Тарас Григорович, для чого він це робив далеко від рідної землі. Духовні диверсії й клонування поширюються. І декому здається, що мети досягнуто: українства вже не існує в політичному гетто телебачення. Рано, панове! Ми є, “Просвіта” існує, і свідома того, що організація повинна набирати потужностей за рахунок власних ресурсів. Колись я почув, як один з учасників шоу “Свобода” з якимось дивним неукраїнським прізвищем сказав, що “в економіці сумління нема”. Можливо, для них і нема. Але в усьому мусить бути сумління. І носієм цього національного сумління була і є “Просвіта”. Завдання наші непрості. Не робитиму зараз повного переліку цих завдань: ми розробимо на нинішньому VІІІ з’їзді програму діяльності “Просвіти” на наступні роки. Вже сьогодні, зібравши всі наші ресурси, нашу волю, зробимо новий крок у завтрашній день. Адже цей день уже відмінний від того, що ми мали за цей звітний період. Інформація панує над світом, дуже швидко шириться. Але ми не повинні лише консервувати те, що було, адже можемо так усамітнитися. Ми даємо собі звіт, що не зможемо найближчим часом взяти владу повноформатно у свої руки — маю на увазі українську силу. Ми розуміємо, що попереду ще чекають складні випробування на відстоювання національного, адже це робити надзвичайно важко. Перед нами стоять інші виклики, які супроводжуються, до того ж, світовою кризою. Але причина політичної й економічної кризи зумовлена одним — кризою духовною, нівеляцією культури, руйнуванням духовного осердя людського життя. Кожен день — це нові виклики. І ми повинні бути змобілізованими, готовими до дії й саможертовними. У цьому й полягає сенс діяльності просвітян. Робота партій, хоч би як патріотично вони називалися, періодична. Наша ж робота щоденна.
Після 11-серійного просвітницького художнього фільму “Заповіт”, присвяченого життю і творчості Шевченка, ми виготовили чотирисерійний художній телефільм “Березовський” з циклу “Слава України”, присвяченого великим синам нашого народу. Тут треба подякувати саможертовним митцям — Леонідові Мужуку, членові Центрального правління Товариства, а також Валентинові Мисливому. Зараз триває робота над другим фільмом, присвяченим генієві української музики Бортнянському. Великий успіх “Просвіти” — випуск на екран 26-серійного анімаційного фільму “Лис Микита” за однойменною поемою Івана Франка. Фільм створений колективом на чолі з членом Центрального правління Володимиром Кметиком. Це перший такий анімаційний серіал за часи незалежності України. На черзі подібні серіали “Тарас Бульба”, “Казки великого міста”. Особливо хочу наголосити, що наша співпраця з Українською Церквою Київського Патріархату та Греко-Католицькою Церквою зараз не менш важлива, ніж у часи, коли засновувалася “Просвіта”. Люди довіряють церкві, люди вірять “Просвіті”, й ми маємо виробити спеціальні програми наших спільних заходів, які підтримали б український дух, національну душу, які б сказали нації: “Духа не угашайте!” І тут якомога скоріше потрібна Тарасова церква. Сьогодні у складі ВУТ “Просвіта”: міських об’єднань — 23, районних — 242, міськрайонних — 121, первинних осередків — 5343, колективних членів — 131. Загальна чисельність членів “Просвіти” — 285 637 (з них пройшли перереєстрацію 87 %). За звітний період створено нових: первинних осередків — 182; районних об’єднань — 15; залучено до лав “Просвіти” 18 075 нових членів. Більшість осередків створено в навчальних закладах, закладах культури, військових частинах. Головна агітація — розповсюдження видавничої продукції “Просвіти”. Найчисельніші обласні об’єднання: Тернопільське — близько 12 тисяч членів; Івано-Франківське — близько 16 тис.; Львівське — близько 15,5 тис.; Черкаське — 8,5 тис.; Чернівецьке — близько 7 тис.;
Миколаївське — близько 6 тис. У цих об’єднаннях пройшли перереєстрацію від 80 до 90 % членів “Просвіти”. Вдалося налагодити роботу Дніпропетровського, Волинського, Закарпатського обласних об’єднань. Добре поставлена робота в Черкаському, Хмельницькому, Сумському, Луганському, Кіровоградському, Донецькому, Чернігівському обласних об’єднаннях. Тамтешні просвітяни беруть найактивнішу участь у проведенні всеукраїнських заходів згідно з планом діяльності ВУТ “Просвіта”, зокрема, в дитячих конкурсах “Диво калинове” ім. Д. Білоуса та “Палітра українського слова” (конкурс плаката і малюнка), проводять всеукраїнські фестивалі “Джерело талантів” (Донецьк), “Коляда” (Рівне) та інші. У цих областях також краще відбувається перереєстрація членів “Просвіти”. Найліпше поставлена робота зі студентською та шкільною молоддю в Миколаївській, Хмельницькій, Черкаській, Луганській, Донецькій областях. В Івано-Франківській області краще вдається створювати сільські первинні осередки, їхній досвід варто запозичати. А тепер — про наші духовні первні. Чому ми приділяємо значну увагу історії нашої нації — і далеко-минулій, і новітній? Тому, що тенденція розглядати вітчизняну історію лише як історію помилок, непорозумінь і кривавих взаємопоборювань, як історію поразок порівняно з іншими націями є неприпустимою. Це закріплює комплекс меншовартості, нав’язує дефект нормальності: гляньте, як непомітно формується думка про те, що потрібно відмовитися від власної ідентичності, перестати бути українцем, якого заштовхують у шаровари та вишиванки, аби боротися в рекламних роликах з колорадськими жуками. Від нас вимагають, аби ми змінили свій цивілізаційний код, щоб не стали успішною нацією. Як запевнюють соціопсихологи, позитивний погляд на себе і групу, до якої належиш, є природним і наснажуючим, у той самий час як самоприниження і низька оцінка своїх груп — ознака глибокого психічного неблагополуччя, яке послаблює колективну волю і дезінтегрує великі людські масиви. Ось чому ми, просвітяни, популяризуємо позитивні сторінки нашої історії, такі як битва під Жовтими Водами, Конотопська битва, новітній Майдан, не додаючи смутків до розчарувань, які справді були. Але згадаймо слова одного з філософів, який зауважив, що коли відходить начальство, всі починають очікувати нового, забувши, що найвищим начальником є Христос. Хіба нам потрібен наглядач, погонич, цензор, керуючий, указуючий, регламентуючий?.. Саме тому наша акцентована патріотичність, як дехто потрактовує нашу просвітянську позицію, означає фундаментальну загальнолюдську потребу самоповаги та поваги до власного роду і нашої унікальної історії. Тому формула “Ми — сильні”, до якої почали вдаватися претенденти “на президента”, є переконливою, бо ми таки сильні без міфологізації своєї минувшини — і далекої, і близької. Ми з вами робили, творили свою новітню державу, перебуваючи в меншості, але ми зміцнили моральне здоров’я своєї нації. Нам слід зробити все можливе, аби гнітючі комплекси і настрої меншовартості, які системно нам нав’язують, були знівельовані висотою нашого духу і міццю віри. І наша історія є найуспішнішою! Адже через століття уярмлення ми відродили Українську державу. Ми не дамо себе ошукати — чи наступного року, чи запевняючи себе, що наше місце в Європі заброньоване сотні років тому. Адже ми — самодостатня нація, і Захід в жодному разі не є ані ідеалом людського розвитку, ані моделлю для наслідування. Ми — українці. І це значиміша категорія, аніж європейці… Бо за нашими плечима — тисячолітня історія творення своєї культури, мови, ментальності людьми з глибокими почуваннями, вірою в Бога, вірою в самих себе. У найближчій глобалізаційній перспективі Україна перебуває нев найгіршій позиції, незважаючи на демографічну кризу: все-таки ми, українці, належні до білої раси, зберігаємо абсолютну більшість україні: наші люди, як засвідчило останнє десятиріччя, вельми адаптивні, здатні виживати за найтяжчих умов, до чого не спроможний жоден європейський соціум, адже, навчившись, а точніше, пристосувавшись (укотре!) жити на руїнах, ми не втрачаємо віри в себе, в свою перспективу, в свою Україну. Воля до життя, воля до благополуччя дає нам надію на завтрашню Україну. Наш девіз актуальний, як і 140 років тому: працювати на відродження України необхідно постійно і всюди, не співвідносячи свою діяльність із політичними реаліями чи політичними лідерами, яких виставила політична короткочасова кон’юнктура… Неналежна увага теперішньої влади до просвітницького руху має ту саму природу, як і неувага до творчої української інтелігенції, думка якої ігнорується, або завалюється, захаращується монбланами актуальних політтехнологічних “стратегем”… І принцип, за яким ми діємо, які діяли наші попередники, сформульований задовго до нас, встиг стати девізом Римського клубу, і не втрачає актуальності: мислити глобально, діяти локально. Наші ж національно-демократичні партії хочуть і мислити, і діяти глобально, усуваючись від щоденної, часом невдячної копіткої робо-
Закінчення на стор. 4
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
