Мандрівки історією · “Все це — наша історія. Подобається вона комусь чи ні, але, принаймні, її треба знати”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
ГЕРОЙ МОТОРОШНОЇ ЛЕГЕНДИ
Слово Просвіти, №25 за 2011 рік
370 років тому народився знаменитий “чернігівський упир”, генеральний обозний Василь Касперович Дунін-Борковський. Про нього зняті кіносюжети, багато всього написано. І досі екскурсоводи оповідають про те, як Василь Дунін-Борковський (1640—1702) перетворився на упиря і гасав по нічному Чернігову, лякаючи людей, мов Дракула… Хто ж він був насправді?
Прихід на Лівобережжі до влади Многогрішного, в якого В. Борковський служив перед тим кілька літ, визначило подальшу долю вибельського сотника. Він присягнув новому гетьману. На цей час Василю Борковському було 28 років. Призначення чернігівським полковником вибельського сотника, на нашу думку, відбулося за протекцією впливового Л. Барановича, який волів бачити у Чернігові у відповідальному уряді своїх учнів, а не випадкових людей. Василь Борковський щедро обдарував пізніше чернігівські собори, монастирі. Так, 1675 року за сприяння чернігівського полковника були відновлені бані, надбудовані абсиди Спасо-Преображенського собору, одного з найдавніших в Україні (ХІ ст.). 1814 року за одним із проектів планувалося зробити розпис Спаського собору і “на другому простінку зобразити чернігівського полковника і військ Запорозьких генерального обозного Василя Дуніна-Борковського з написом, що сей благочестивий і ревний христолюбець влаштовував у граді сім нові храми Божі і поновлював занепалі; поновив святоліпно і цей всемилостивого Спаса храм і багатим начинням наділив у 1672 і 1685 роках”. Так само за його кошт відремонтована П’ятницька церква. Значні суми полковник вклав і в будівництво та реставрацію Воскресенської, Єлецької церков, трапезної Єлецького монастиря.
СЛАВНИЙ ПОЛКОВНИК
Ставши чернігівським полковником, В. Дунін-Борковський отримав від І. Са-
Портрет Василя Борковського із колекції Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського мойловича на ранг 28 червня 1672 р. у Понорницькій сотні села Авдіївку, Казилівку та Холми, а також Бобровицю під Черніговом і підтвердження на село Борківку в Березнянській сотні. За життя В. Дунін-Борковський відзначився не тільки щедрими пожертвами на храми, монастирі. Він згадується при здачі Чигирина 1676 р., тоді він увів до вового заступника. Роль почесного генерала В. Борковського ображала. І це розуміли ті, хто переконав його піти на великий ризик. Безурядні опозиціонери не могли відразу претендувати на гетьманську булаву. Борковський, як компромісна висока особа відповідав вимогам моменту. А тому в обставинах, що склалися 1687 р., він був головним претендентом на булаву. Не випадково прізвище генерального обозного як кандидата на посаду гетьмана вигукувалося частиною козацької старшини під час виборів 25 липня 1687 р. біля річки Коломак. І генеральний обозний своїм підписом формально очолив заколот. Але гетьманом став Мазепа. Легенда про те, ніби Голіцин пропонував Борковському гетьманство за десять тисяч рублів, а той через свою скупість не погодився, не відповідає реаліям. Так само позбавлена логіки легенда, за якою Мазепа випросив у нього вказану суму і отримав генеральний уряд. Адже Борковський навряд чи міг мати 10 тисяч рублів (50 тисяч золотих), бо за службу отримував на рік 1000 золотих. Та якби у нього й було стільки грошей, то генеральний обозний їх би не пошкодував за гетьманську посаду. Адже гетьманське правління дало б можливість компенсувати витрати.
ТОВАРИШ МАЗЕПИ
Як головний претендент на гетьманську булаву 1687 р. генеральний обозний, здається, мав потрапити до тих, кого гетьман не бажав би бачити у своєму уряді. І все ж таки Борковський залишився на відповідальній посаді другої людини в Гетьманщині до дня своєї смерті 1702 р. Як нам видається, п’ятнадцятирічна співпраця І. Мазепи та генерального обозного ґрунтувалася на засадах довіри, дружби, взаємоінтересу. Пов’язуємо це, по-перше, з їх ймовірним спільним навчанням у Києво-Могилянському колегіумі; по-друге, з наявністю у Василя Борковського брата в
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
