Постаті · “Погляди Сковороди і Руссо на суспільство, людину, науку, мистецтво, педагогіку — суголосні”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Руссо і Сковорода
Слово Просвіти, №25 за 2012 рік
Віктор КОСТЮЧЕНКО
У червні 2012 року відзначаємо 300 річчя з дня народження французького філософа і письменника Жан Жака Руссо. Цього ж року в грудні виповниться 290 років з дня народження українського філософа і письменника Григорія Савича Сковороди.
Сини віку Ці двоє великих громадян всесвіту володіють багатьма схо# жими характерологічними спо# рідненостями і в біографічному плані, і в суспільно#філософ# ських прагненнях покращити людство шляхом удосконалення самої людини, ліквідації майно# вої нерівності, гармонізації від# носин громадянина і держави, збереження природи і людини як її частини. Григорій Сковорода на десять років молодший за Жан#Жака Руссо. Народилися вони у різних країнах: Руссо у республіканській Швейцарії (28.06.1712), Сковоро# да у Малоросії — колонії Росії (03.12.1722). Жили і творили в різних умовах. Але мислення обох спрямовувалося на одне: потребу шукати “новий світ”. Для цього, на їхнє переконання, слід було упорядкувати співвід# ношення багатства та бідності, визначити взаємини “народ і влада”, “народ і наука”, “народ і релігія”. Внесок обох у пошуки “ново# го світу” величезний. Збагачене їхніми ідеями людство прагне вті# лити ці ідеї в життя. У різних кра# їнах це відбувалося і відбувається по#різному залежно від грома# дянсько#суспільної розвинутості, рівня освіченості держави, її де# мократичних прямувань і голов# не — від бажання самого сус# пільства. Помер Руссо 1778 року в міс# течку Ерменонвіль поблизу Па# рижа в маєтку маркіза Жирарде# на. Сковорода помер 1797 року в селі Іванівці (нині Сковородинів# ка) на Харківщині в садибі помі# щика Ковалевського. …Що таке сьогодні Контрак# това площа у Києві на Подолі? Це безбережне людське стовписько, бо тут сходяться кінцеві маршру# ти трамваїв, автобусів. Тут стан# ція метро. На площі у скверику 1976 року встановлено пам’ятник українському просвітителю, пе# дагогу, музиканту Григорію Ско# вороді. Автор — скульптор Іван Кавалерідзе. Парадоксаль# но: той, хто тікав від шуму міст, пропагуючи селянський спосіб життя, чистоту помислів і дій на лоні природи, опинився у центрі суєти. На Контрактовій площі розташована Академія, у якій він навчався. У мужицькому одязі, постолах, із торбиною за плечи# ма, переступивши роки, сторіч# чя, він дивиться на свою альма# матер, на молоде покоління сту# дентства. Погляньмо на життєві віхи Г. Сковороди. Він — студент Киє# во#Могилянської академії, співак придворного хору у Санкт#Пе# тербурзі, викладач колегіумів у Переяславі й Харкові, народний вчитель у поміщицьких сім’ях, чиновник дипломатичної місії в Угорщині, подорожній європей# ськими країнами. Це становить більше третини свідомого життя.
Невже він всюди одягався у му# жицький одяг? Питання рито# ричне. Що перше спадає на дум# ку, коли дивишся на пам’ятник? Пастух, наймит, прочанин. А де ж освічена людина? Адже на пор# третах він зображений у світсько# му одязі. …І ось ви у Швейцарії в Жене# ві, де народився Руссо. На острові посеред мальовничого Женев# ського озера височить величава скульптура Руссо. Пам’ятник скульптора Жан#Жака (збіг імен) Прадьє встановлено ще 1835 року. Автор зобразив його схиленим над книгою. Уся Женева дивиться на одного з провісників ідей фран# цузької революції Руссо, а Руссо споглядає свою улюблену Женеву. Кілька разів пам’ятник Руссо по# вертали, щоб він міг побачити все своє місто. Прозоро#чиста вода озера, лебеді, умиротворені швей# царці й тисячі туристів ніби від# творюють ту згармонізованість, яку колись шукав видатний пред# ставник Просвітництва.
На житейських перехрестях Суспільні умови, в яких наро# дився і в яких минали дитячі роки Руссо у Швейцарії, з малоросій# ськими не зрівняти. Але рано за# лишившись без матері, Руссо пі# шов селами, заробляючи на хліб своєю музикою і піснями. Він близько зійшовся з простими се# лянами, життя яких контрастува# ло з життям заможних верств. Це вплинуло на його подальші по# гляди. Г. Сковорода народився в селі Чорнухи на Полтавщині. Форму# вали його як мислителя народна філософія, антикріпосницькі на# строї, фальш владної і церковної верхівки, яка, наживши маєтнос# ті на народних злиднях, перели# цьовувалася і відгороджувалася від народу. Поневіряння молодості, ман# дрівний спосіб життя переважно у сільській місцевості творили душевний лад і заповітну мрію Руссо мати свій садок, хатку, ко# рову, ставок і оточення з простих незіпсованих цивілізацією тру# дівників. Таку ж ідилічну картину малював собі й Сковорода, хіба що додавши до цього пасіку. Звід# си в обох митців особливе місце у творчості посідає образ села і як досконалий продукт матеріальної культури, і як продукт духовного багатства. Сад дає людині злагоду і рівновагу. Це і сад науки, і Бо# жий сад, що родить любов і мир. “Лише село — “країна”, лише сільський люд — “населення”. Монархічна Франція, де довго жив Руссо, різко увиразнила його республіканські симпатії. У своїх художніх і наукових працях він постійно порівнював мораль і спосіб життя простих людей із мораллю і способом життя вер# хніх прошарків Парижа не на ко# ристь останніх. Правда, паризькі салони похитнули погляди Руссо на багатство. Із часом він став не такий категоричний, як у моло# дості: йому хотілося і грошей, і слави. Тоді як Г. Сковорода був стійкішим. Він твердо заявляв: “Жереб мій із бідняками”. Природа щедро наділила обох талантами: чуттям слова, музи# кальністю. Обожнювали вони книгу. Особливо захоплювалися філософією стародавнього світу й міфологією. Це мало вирішальне значення в осягненні освіти і роз# витку наукових інтересів. Обоє стали реформаторами. Руссо запропонував наблизити салонну французьку драматургію до народної. А в нотній грамоті замінити нотні знаки на цифрові позначки. Мистецька еліта Пари# жа, звичайно, не все сприйняла з новацій Руссо, але його помітили науковці й запросили до автор# ського складу знаменитої фран# цузької “Енциклопедії”. Г. Сковорода реформував по# етику, викладаючи у колегіумах. Він створив свою поетичну шко# лу з власною теорією віршування і власним світобаченням явищ природи, суспільного життя, ду# ховної сфери. У цьому полягало його новаторство, що й стало причиною того, що офіційна вла# да вдалася до переслідування вче# ного, звільнила від учительської праці. Свою поетику він застосо# вував під час написання віршів, дбаючи про ясність думки та ме# лодійність у віршоскладанні, осуджуючи при цьому “письмо# дзвонство”. Якийсь час Руссо і Сковорода працювали народними вчителя# ми у багатих сім’ях. Потім набуті навички знадобилися для напи# сання педагогічних трактатів. Обоє служили в дипломатич# них місіях. Руссо — у французь# кій у Венеції. Сковорода — у ро# сійській в Угорщині. Руссо, помі# чаючи закулісні спекуляції, по# чав їх розвінчувати, і його звіль# нили з роботи. Сковорода завдя# ки посольській службі мав мож# ливість побувати у європейських країнах. Особливо припала йому до душі республіканська Швей# царія. Він відвідав багато міст ці# єї країни. У Базелі вклонився пам’яті улюбленого філософа Еразма Ротердамського, який тут жив. Думається, що в мандрах Швейцарією він знайомився з творами Вольтера і молодого Жан#Жака Руссо. Єпископи, ченці й товариші по академії не раз пропонували Г. Сковороді присвятити себе церкві. Вони переконували, що це забезпечить безбідне життя і постійний дах над головою: “Ти будеш столб церкви і украшеніє обителі”. На що він відповідав: “Я столботворення умножать со# бою не хочу, доволі й вас столбов (неотесаних) во храмі Божієм”. Так само й Руссо часто приби# вався до монастирів. Духовенс# тво, побачивши розум, знання, таланти, схиляло його лишитися в обителі. Та Руссо, в якого вже зародилось іронічне ставлення до Бога, не збирався носити нена# висну йому рясу. Цікаво, що й у Руссо, й у Ско# вороди вчителями були стародав# ні грецькі та римські філософи Плутарх, Горацій, Сократ, Овідій.
У пошуках гармонії ХVIII століття — активний пошук європейською філософі# єю сенсу людського буття. Мате# ріаліст Вольтер у Франції закла# дає основи Свободи, Рівності, Братерства. Ідеаліст Кант у Ні# меччині заперечує матеріалізм, пропагує ідеї існування матері# ального світу поза людською сві# домістю. Демократична, гуманіс# тична філософія Г. Сковороди бу# ла, так би мовити, між філософі# єю Канта і філософією Вольтера. У ній можна натрапити на пере# гуки з матеріалізмом Вольтера й ідеалізмом Канта. А от погляди Сковороди і Руссо на суспільс# тво, людину, науку, мистецтво, педагогіку — суголосні. Ні про які впливи тут не йдеться. У разі, якщо Сковорода і познайомився з творами Руссо, мандруючи Швейцарією (1750 р.), то, напев# но, це були перші поетичні твори та ще, можливо, трактат “Розмис# ли про науки і мистецтва” (1750 р.). Всі інші твори Руссо з’явилися друком пізніше, коли Сковорода вже повернувся до Малоросії. Але найвірогідніше, про що можна твердити майже безперечно, Сковорода в Європі вдихнув республіканського повіт# ря, духу свободи (Liberte), що го# тували народ Франції до взяття Бастилії та проголошення Декла# рації прав людини і громадянина. Вперше в історії цей дух сколих# нув народ. Саме тоді вільнолюбні ідеї французьких енциклопедистів розповсюджувалися Європою. Відомо, що й російська цариця Катерина II загравала з ними, листувалася з Вольтером. Чи не тоді всевладна цариця звернула увагу на придворного співака, двадцятирічного освіченого ук# раїнця, погляди якого були спів# звучними з політичними, етич# ними поглядами енциклопедис# тів? Тож не випадково вона захо# тіла мати при дворі “свого” ен# циклопедиста, який володів би європейськими (давніми й сучас# ними) мовами. Г. Сковорода влаштовував її. Він думав по#єв#
ропейському. Цариця звернулася до нього з пропозицією лишити# ся на службі при дворі. На що не# залежний Г. Сковорода відповів: йому його сопілка й воля дорожчі “царського вінця”. Ідеал для Руссо — розумна трудяща людина, що прагне піз# нати себе. Це не ті розкішно вдяг# нуті “пестунчики долі”, піднесені на хвилі багатства, коли народ у бідності. Видатний мислитель епохи Руссо засуджував досягнен# ня тодішньої науки і техніки, бо вони не поліпшували умов життя переважної більшості людей, а їх# німи плодами користувалася ли# ше верхівка суспільства. Руссо ім# понує людина, яка силою розуму розвіює морок і при цьому “за# глиблюється в себе, щоб вивчити людину і пізнати її природу, її обов’язки і її призначення”. Із#поміж численних художніх праць і наукових трактатів Руссо особливе місце посідає трактат “Суспільний договір”, який ціка# вий і сьогодні. Найперше для тих, хто приходить до влади. “Сус# пільний договір” — твір політич# ний, у якому зроблено спробу створити зразкову державу, де ба# гатства розподілено справедливо. “Людина народжена вільною, а тим часом вона в кайданах”, — повторював Руссо. Від цих кайда# нів (політичних, майнових) її не# обхідно звільнити. Суспільний договір між вла# дою і народом можливий у країні, яка справді гарантує рівноправ# ність перед законом, яка створює дієву конституцію, що дбає про справедливість. Руссо обґрунто# вує створення республіки, де па# нує народовладдя і законодавче, і виконавче. Г. Сковорода у центр своєї фі# лософії ставить людину, яка “са# мопізнанням матері#природи” (“заглиблюванням в себе” у Рус# со) досягає істини. По#сучасному звучать слова філософа: “…вимі# ряли землю, море, повітря, небе# са, потурбували задля металів зем# ний живіт… будуємо незрозумілі машини, насипаємо прірви, зупи# няємо і скеровуємо водну течію… Але горе в тім, що при тому всьо# му відчувається, начебто бракує чогось великого”. А велике народ# жується, коли все те в’яжеться тіс# но з суспільними потребами лю# дини і не шкодить природі. Зав# жди в серці має бути місце для добра. “Краще мить чесно жить,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
