Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Кожен його етюд, пейзаж випромінює світло добра і любові, дарує радість”. Палітра · с. 14сторінка оригіналу ↗

Радість зустрічі

Слово Просвіти, №25 за 2012 рік

Богдан ГОРИНЬ Рафаель Багаутдінов зна0 ний і незнаний. Доля. Твор0 чість. Оточення: Монографія0 колаж / Проект та упорядку0 вання С. Йовенко. — Київ.: Ук0 раїнський письменник, 2012. — 329 с. Спостерігаючи за тим, що ді! ється в українському парламенті, з болем усвідомлюємо, як не люб! лять Україну деякі політичні “енки” (не хочу називати їхніх прізвищ), скільки сил вони докладають, щоб Україна не мала своєї історії, куль! тури, мови, мистецтва, як цинічно протиставляють себе тому наро! ду, серед якого живуть. Але є ве! лика радість, коли згадуємо бага! тьох вихідців з інших етносів, кот! рі, наче компенсуючи втрати, від! кривають українській нації своє любляче серце, нічого не вимага! ючи за свою любов. Таких прикла! дів у нашій історії — від найдавні! ших часів і понині — дуже багато. Це і шляхтич Станіслав Мрозо! вицький — військовий і політичний діяч часів Хмельниччини, оспіва! ний у народних піснях як Моро! зенко, за яким “Україна плаче”, виходець зі шляхетського роду ви! датний історик В’ячеслав Липин! ський, політичний і військовий ді! яч — архікнязь і ерцгерцог Австро! Угорщини Вільгельм Габсбург, що прибрав ім’я Василь Вишиваний, не говорячи про багатьох діячів різних царин культури, зокрема письменників. Україна перед ними у великому боргу, як і перед етніч! ним татарином Рафаелем Багаут! діновим — людиною, яка знає й розуміє страдницький шлях Украї! ни, близький до страдницької долі його народу. У кінці 90!х рр. північноатлан! тична асамблея проводила в Ка! зані семінар, в якому я брав участь Микола ЦИМБАЛЮК Його університети “Нас ніхто не виховував, — якось скаже в одній із розмов Ми! кола Іванович, — ми виховували один одного (у їхній родині було 8 дітей — авт.), старші менших, а по! тім і я возив у візках, змайстрова! них батьком, моїх менших братів”. Це, так би мовити, у формальному розумінні. Але справжній талант виховується на 95 % особистою наполегливою, до сьомого поту працею. Решта — оточенням: ро! диною, школою, селом, живою і неповторною природою. Малий Миколка з дитинства був під вра! женням маминого малювання, яка непогано розписувала у стилі на! родного примітивізму. Вже учнем поталанило йому зустрітися з учи! телем Степаном Музиченком. Від нього він засвоїв ази малярства і вміння любити прекрасне й високе. як голова української парламент! ської делегації. Учасники семінару дізналися, що майже чотириміль! йонний Татарстан порівну поділе! ний на татарське й нетатарське населення (за переписом — татар 49 відсотків). Така ситуація була в Естонії, Латвії, інших республіках, а у п’ятнадцятимільйонному Ка! захстані проживало всього 5 міль! йонів казахів — все це результат імперської політики Москви, він! цем якої був, як і в Україні, страш! ний голодомор!етноцид, що заб! рав більшу половину казахського етносу. Крім відвертого обміну ду! мок й гостинності, з якою нас приймали татари, мені назавжди запам’ятається зустріч із муфтієм, котрий повів делегацію у мечеть, і, пригощаючи медом й вином, док! ладно розповів про трагедію та! тарської нації в мовному й релігій! ному аспектах, про те, як Татар! стан із труднощами повертається до своїх національних і релігійних традицій. Під час довірливих роз! мов із татарськими опозиційними політиками я відчув велику тугу та! тар за власною державною неза! лежністю і почув від них готовність до боротьби: “Ми виборюватиме! мо незалежність, але не так, як це робить Чечня”. Імперську політику Кремля вповні відчула на собі вся родина Багаутдінових. Доля заки! нула Рафаеля Багаутдінова — си! на репресованих батьків в Україну, де він акліматизувався, полюбив українців, а українці полюбили йо! го. Буває так, що в людини дві ма! тері — та, що народила, і та, що виховала. Татарстан народив, а Україна виховала, у серці, душі ху! дожника живуть дві батьківщини, тому він водночас український і та! тарський художник. Під всіма оглядами Рафаель Махмутович — унікальна творча особистість з унікальною долею. Велику справу здійснила Світлана Йовенко, реалізувавши через ви! давництво “Український письмен! ник” власний проект монографії! колажу “Рафаель Багаутдінов зна! ний і незнаний” (упорядкування та редакція С. Йовенко). Своєрідне новітнє жанрове утворення — “ко! лаж” має великі можливості дати образ людини в усій повноті, усій багатогранності й складності, в усіх її вимірах, що й потверджує це неординарне видання. Книга мудро побудована. Як! що вдатися до метафори, її архі! тектоніка нагадує храм, у якому, крім оздоби (іконостаси форзаців, велика кількість кольорових і чор! но!білих світлин, репродукції кар! тин) чути розмаїті голоси, що один одного змінюють, доповнюють, надаючи храму повноти духовного життя. Дане художником інтерв’ю Ма! рині Бондаренко, статті мистец! твознавців Леоніда Владича, Ва! лентини Рубан, письменників Ми! хайла Слабошпицького та Вален! тини Давиденко кожний по!своєму вводить спраглих за красою й ду! ховністю у храм книги. Все тут об! думано, відповідним чином роз! ставлено. Написана на одному емоційному подиху стаття В. Дави! денко з акцентами, що Рафаель Махмутович починав як графік, проілюструвавши до сорока книг, перейшов до акварелі, а на початку 80!х — до олійного живопису зі своєю пуантилістичною манерою тісно поєднана з наступними публі! каціями. В поміщеному уривку з роману Слабошпицького “Авто! портрет художника в зрілості” є згадка про письменника Василя Барку, а вже на наступній сторінці — епічний, по!філософськи заг! либлений голос самого Барки, кот! рий, осмислюючи творчість Рафа! еля Багаутдінова, зупинив увагу на портреті “замордованого великого поета!в’язня Василя Стуса”, поруч — репродукція композиції з розп’ятим поетом. Колючий дріт обвиває його руки й тіло. Серед па! горбів виглядають голови мучени! ків і сім поминальних свічок. Це реквієм по убієнних. Композиція, яку можна б назвати “Розп’ятий Стус” — чи не єдиний твір із траге! дійним змістом і настроєм, але без розп’яття храм — не храм, бо му! сили бути ті, що заплатили життям, щоб можна було насолоджуватися красою, осмислювати в пейзажах таїну природи, розгадувати в пор! третованих їхню емоційну й інте! лектуальну сутність. У створеному Світланою Йо! венко колажному храмі книги можна почути чимало цікавих спостережень, глибоких думок про життєвий і творчий шлях ху! дожника, побачити репродукції творів, що випромінюють радість зовнішнім образом. “У Миколи, скільки його пам’ятаю, завжди та! кий шляхетний образ, начебто він рафінований інтелігент. Хоча по! ходженням він із села. А українці віддавна мають якусь внутрішню інтелігентність, навіть якщо не от! римали високої освіти чи й, може, не знали жодної літери… Це свід! чить про духовне щеплення”. Може, тому Стратілатова шев! ченкіана найкраща (не просто одна з кращих) у нашому мистецтві. Крім сили неординарних робіт за мотивами творів Кобзаря, він упо! рядкував і написав текст до видан! ня “Тарас Шевченко — академік гравюри”. Воно складається з двох частин: власне альбому і книжки. В альбомі вміщено 26 офортів, ран! ню гравюру в техніці гальваноакус! тики тощо. Окремо до нього дода! ється книжка — монографія, авто! ром якої і є, зокрема, Микола Іва! нович. Мистецтвознавці єдині в оцінці його праці: лише такий дос! відчений і талановитий графік міг так глибоко і всебічно проникнути у

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин