“Читальня змінила духовне обличчя села, поволі з людських душ зникала зневіра, апатія, безнадія”. “Просвіті” — 145 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗
Нам би такий ентузіазм!
Слово Просвіти, №25 за 2013 рік
Богдан ВИХАНСЬКИЙ, заступник голови осередку ТУМ “Просвіта”, смт Дубляни, Самбірщина
Епохи, як казав колись Борис Грінченко, маємо право судити з висоти свого часу, а от людей, що жили тоді, тільки з погляду тієї епохи. Це справді так, бо ось привідкриємо її на хвилиночку і побачимо, що “уже восени вони харчуються хлібом із висівок, а в передновинок — лише бур’яни. Вони здатні лише з-під палки йти на панщину, працювати на себе у них не вистачає сил. Тож воду вони п’ють не з криниці, а з річки чи потока. Другий їх напій — спалююча нутро горілка. Брудні і голодні очікують вони весною на допомогу від пана, котрий не дозволяє їм померти з голоду. В їх житло сонце не має доступу, там лише сморід і дим, котрий вкорочує їх мізерне життя, а найбільше вбиває дітей. У цій темниці спить на соломі господар, поруч із яким його гола дітвора, обнявши за шию теля”. Не помилимося, коли скажемо, що саме так жили мешканці села Корналовичі, що на Самбірщині, піддані панів Созанських, одному з яких так шкода було давати оту весняну запомогу своїм злидарям задаром, що наказав у шапках і подолках приносити за неї напорпану з-під ніг землю і насипати у відповідному місці. Отож ще донині на території колишнього палацу, де сьогодні підноситься красуня-школа, бовваніє пагорб, який так і зветься: “голодна гора”. І саме таких людей через двадцять літ після скасування панщини, взялися вивести на світлосяйні верховини вселюдського поступу кілька десятків відважних і небайдужих патріотів-українців, що їх за любов до простого люду називають “народовцями”. Перші спорадичні дії просвітян, таких як Маркил Желехівський, котрі, набравши торбу книжок, ішли від хати до хати, дуже скоро переконали керівників організації — Анатоля Вахнянина і Омеляна Партицького, що успіх справи — в наближенні до народу. 1875 року вони добиваються права засновувати філії у повітах, а згодом — відкривати читальні в усіх селах і містах краю. У Самбірському повіті така філія з’явилася 03.09.1891 року, а вже наступного року стараннями о. Березинського — перша читальня у селі Кульчиці. У Корналовичах таку читальню відкрили 12 червня 1904 року — тому, що третину населення села становили поляки, які виявляли значний спротив. Опір чинив і колишній власник села, а тоді — власник величезного маєтку, посол до Галицького сейму пан Фелікс Созанський. Та фанатик просвітянства адвокат Данило Стахура, обраний головою повітової філії 28 грудня 1903 року, з допомогою щойно призначеного священика Льва Федоновича зумів знайти у селі підтримку, і читальню вдалося відкрити. У звіті, поданому до львівської Централі, читаємо: “В читальню вступило 91 чоловік, в керівному ядрі: Іван Беца, Гринько Буньо, Микола Волянський, Гринько Гавриляк, Дмитро Листопад, Михайло Писар, Микола Тхорик, Василь Янушевич. Провідниками усього руху були: сільський писар Василь Беца та Микола Грущак, який обраний головою і в домі якого і розміщуватиметься читальня, причому — безплатно”. У Корналовичах збереглися всі просвітянські звіти, подані керівниками читальні, та Книга протоколів сільської ради (“Ксєнґа ухвал ради гмінней” за 1899— 1920 рр). Тож бачимо саме ті зміни, які настали внаслідок появи читальні “Просвіти”. Ось протокол гмінної ради від 30 березня 1907 року: “Рада громадська, зібрана в числі 12 членів, ухвалює одноголосно, що від нинішнього дня яко язик урядовий нашої громади, як у внутрішнім урядуванні, так і на вні з партиями і в кореспонденції з властями автономічними і правительственними має вживатися виключно язик РУСЬ- КИЙ. Печать громадська має бути також з написом руським і поручаєся начальникови громади щоби безпроволочно о згадану печать постарався. О сій ухвалі належит повідомити ц. к. (цісарськокоролівське) Староство і Виділ повітовий” (с. 85). І всі 12 членів ради підписалися по-українськи (Александр Бачинський, Микола Волянський, Тома Гінко, Андрій Піць… Илія Буньо — війт). За Теодора Бецу й Теодора Возняка, що поставили хрестики, їхні імена й прізвища вивів сільський писар Василь Беца. Під впливом роботи читальні село змінилося. Ще вчора темне й аполітичне, а сьогодні — національно-усвідомлене. Товариство “Просвіта” усвідомило, що самої культосвітньої діяльності замало, народ бідує і треба його підносити й економічно, тож створено “Народну Торговлю”, “Крайовий Союз Кредитовий”, “Крайовий Молочарський Союз”, Товариство “Сільський Господар”. У Корналовичах, створено аматорський театральний гурток, хор при читальні, відзначаються українські національні свята. Одночасно створюється кооператив “Будучність”, який відкриває крамничку споживчих товарів і майстерню з виготовлення дахівки і бетонних кілець (через село тече Дністер, тож повно гравію і піску). Читальня змінила духовне обличчя села, поволі з людських душ зникала зневіра, апатія, безнадія, які схиляли селян до пияцтва (панщина ще довго давала про себе знати: 1875 року на кожного галичанина припадало по 14 літрів спожитого алкоголю!). Потребою життя ставала газета, книжка, громадська праця. Наразі десь у стодолі, перетвореній на глядацький зал, відбувалися театральні вистави, звідси лилася рідна українська пісня, лунало закличне слово. Аж до початку І Світової війни “Просвіта” виступає як провідна українська організація. Перед 1914 роком вона мала 75 філій, 2944 читалень та об’єднувала майже 200 тисяч членів товариства. Не стихала її діяльність і в роки війни: просвітяни поставили перед паном вимогу відпустити малоземельним ті земельні угіддя, які Двір не міг обробити. Таку ж практику застосовували за часів ЗУНР. Ось — умова, записана в тій же Книзі протоколів від 12 квітня 1919 року: “Обшар двірський застерігає собі 75 морґів землі власними силами обробити, а решту землі відступає яко винайм безземельним і малоземельним після цін, які подала повітова земельна комісія в газеті “Наддністрянські вісті” з дня 28 березня 1919 року”. Не без участі Товариства галицька молодь масово вступала в Легіон Українських Січових Стрільців. У Самборі добровольців вишколював колишній офіцер, письменник і просвітянин Андрій Чайковський, із Корналович вишкіл пройшли двоє сільських юнаків: Іван Гавриляк та Петро Паньків, яких зарахували у восьму сотню Легіону УСС. А хіба без діяльності читальні можливий був би такий державницький ентузіазм: уже 10 листопада 1918 року в Корналовичах засідає Комісія громадська під проводом Миколи Грущака, призначеного Комісаром громадським, у складі комісії — Маґда Піровська, перша жінка в громадському уряді. В громадську раду обрано 12 радних, Івана Бецу обрано заступником комісара. Піднесено пройшли і перші в новітній Українській державі вибори 21 грудня 1918 року. Із поразкою ЗУНРу та приходом польських окупаційних властей усі українські організації заборонили і дозволили аж після укладення 23 березня 1921 року Ризького договору, за яким до Польщі відійшла вся Західна Україна. Того ж року серед перших дев’яти читалень у Самбірському повіті стала діяти і читальня в Корналовичах. Значних успіхів вона досягла з приходом до керівництва 1924 року Миколи Беци. Саме в час його
Надзірна рада кооперативу «Будучність» у селі Корналовичі (1929 рік). Сидять зліва: Василь Беца, Микола Беца (голова читальні), Василь Янушевич, Андрій Піць, Василь Ярема, Петро Фляк. Стоять: Василь Буньо (писар читальні), Петро Сілецький, Осип Гінка, Петро Гінка (заступник голови читальні), Осип Яцимірський, Іван Ковальчук (керівник молочарні), Осип Городиський
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
