“Де і коли суспільство серйозно схибило в своєму розвиткові? І що всім нам потрібно робити сьогодні?” · 8 Суспільство · с. 8сторінка оригіналу ↗
Державна Біблія, оборонний вал
Слово Просвіти, №25 за 2013 рік
У червні 1996 року депутати Верховної Ради ухвалили Конституцію України. Це сталося на п’ятий рік після проголошення незалежності. Народні обранці працювали усю ніч з 27 на 28 червня. Під час голосування «ЗА» висловилися 315 парламентарів. Ухвалення Конституції на той час українські патріоти сприйняли з тріумфом. Про значення Конституції в житті нашої держави і кожного громадянина в сьогоденні розмірковують відомі державні діячі, науковці, письменники, митці. Пропонуємо вашій увазі їхні роздуми і оцінки.
День Конституції — свято зі сльозами на очах
Максим СТРІХА, фізик і письменник: — Сьогодні не всі вже про це пам’ятають, але ухвалення Конституції України 17 років тому справді стало святом. Після небувалої за напругою “конституційної ночі” Україна отримала Основний Закон, яким могла пишатися і з якого могла почати будівництво справді правової, цивілізованої держави. Могла, але так і не розпочала… Що було потім — відомо. Спершу президент Кучма опирався ухваленню конституційних законів, які б встановили нормальні правила гри на управлінському полі. Здається, лишень закон про Кабінет Міністрів ветувався 6 разів. Паралельно відбувся ганебний референдум 2000 року, який мусив передати всі реальні важелі впливу в державі президенту. Але не вийшло — вибухнув “касетний скандал”. Потім у розпал Помаранчевої революції було ухвалено конституційну реформу, яка робила систему влади парламентськопрезидентською. Проте події наступних років показали: ані президент, ані відповідальний перед парламентом уряд не готові були співіснувати мирно, кожен прагнув усієї повноти влади. І все завершилося тихим конституційним переворотом, коли Конституційний суд відновив редакцію Конституції 1996 року вже для президента Януковича. А сьогодні примара виборів 2015 року приводить до чергового “дежавю” — знову видобуто з нафталіну інструмент “народного референдуму”. Рушницю на стіні повішено. Питання лишень, коли (і в кого) вона вистрілить. Отже, на жаль, сьогодні мало хто в Україні серйозно зважає на Конституцію, ухвалення якої породило стільки надій. Безпринципні й продажні юристи готові витлумачити будь-які положення так, щоб забезпечити всевладдя “гаранта” і його “сім’ї”. Рішення ухвалюються з міркувань хвилинної політичної доцільності, і вже нікого не хвилює їх відповідність Основному Закону. Прикладів — скільки завгодно. Конституція забороняє перебування на території України іноземних баз — але Янукович розпочав із Харківських угод, які роблять перебування іноземних вояків на українській землі фактично вічним. Конституція встановила державний статус української мови (а Конституційний суд 1999 року вичерпно цей статус розтлумачив) — але правляча більшість скандально протягує закон Ківалова-Колесніченка, який цілком нівелює статус державної мови, визначений Конституцією… Зневага до Конституції пронизує сьогодні всі сфери життя. Починаючи від вищих (Основний Закон встановлює, що депутати голосують особисто, але “кнопкодавство” давно стало нормою). І закінчуючи тим, що на фікцію перетворилася гарантована Конституцією повага до власності, майна, недоторканності житла пересічного громадянина. Що з цих статей Основного Закону київській вчительці, яка мала нещастя жити в приватному секторі Печерська, де земля нині “золота”, і яку на підставі вироків українських судів українські рекетири викидають сьогодні з власної хати… Я можу зрозуміти пафос закликів окремих політиків до “перезаснування держави” (мовляв, ця, пронизана сваволею й корупцією, виправленню вже не підлягає). Тільки, на жаль, реалістичних шляхів такого “перезаснування” ніхто досі так і не запропонував… А поки День Конституції є для нас не лише ще одним вихідним, а й черговою нагодою замислитися: де і коли суспільство серйозно схибило в своєму розвиткові? І що всім нам потрібно робити сьогодні?
Позбутися спадщини московського тоталітаризму
Левко ЛУК’ЯНЕНКО, український політик, громадський діяч, письменник: — У Конституції України тема прав людини виписана дуже докладно. Враховано міжнародний досвід, документи ООН, Декларацію прав людини. І там додати вже нічого. Проблема в тому, як саме виконується цей розділ про права людини. Їхнє дотримання залежить від влади. Але влада в Україні антиукраїнська, московської орієнтації. Люди ці походженням не українці, представники московської політичної культури, яка в основі своїй антидемократична,
тоталітарна. Для Росії протягом 500 років характерне централізоване управління і відсутність демократичних свобод. У російської нації, московитів, нема такого поняття, як свобода, вольність. І ось люди з такими політичними традиціями опинилися на найвищих щаблях влади в Україні, й тепер докладають усіх зусиль, щоб прищепити російські поняття на українському ґрунті. Така влада тягне нас до Москви, хоче зробити нас такими, як московити, знищити у нас демократію, свободу, дотримання прав, які забезпечують нормальний розвиток людей. Тому українцям треба активізувати свою діяльність, щоб замінити таку владу.
Оборона і факти
Євген ЛУПАКОВ, голова Спілки офіцерів України, капітан 1 рангу у відставці: — Стаття 17 Конституції України визначає: “Захист суверенітету і територіальної цілісності України… є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, зах ист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України”. Нині ж конституційний обов’язок виконують переважно патріоти українського війська — люди, які мають одну професію — захищати Батьківщину. Є, правда, невелика групка “проффесіоналів”, здебільшого у верхніх ешелонах командування, яка прийшла до державних силових структур з метою наживи. Саме присутність останніх нині катастрофічно позначилася на обороні держави. Зважте: при заявленій Міноборони України мінімальній потребі фінансування Збройних сил в сумі 22,8 млрд грн, в ухваленому на 2013 р. бюджеті ця цифра скоротилася до 14,3 млрд грн, що становить лише 63,2 % від мінімальних потреб. Згідно з Законом України “Про оборону”, наші Збройні сили повинні фінансуватися у розмірі 3 % ВВП, ця норма на 2013 рік становить лише 0,8 % ВВП і є меншою порівняно з кризовими 2008 і 2009 рр. і меншою більш ніж на 1 млрд грн порівняно з 2012 р. Мізерними є кошти бюджету на оновлення і вдосконалення військової техніки та озброєння, що ставить під сумнів здатність Збройних сил виконувати поставлені перед ними завдання оборони країни. З іншого боку бюджетом на 2013 р. зовсім не передбачено бюджетних коштів на житлове будівництво для військовослужбовців. Подібного не було у жодному головному фінансовому документі держави за всі роки нашої незалежності. Це при тому, що ганебна і дика проблема безхатченків захисників вітчизни лише у Збройних силах України сягає понад 44 тисячі сімей! Зате один з іноземців в українській владі (не дивуйтеся, були на цих посадах і кримінальники, яким навіть СБУ допуску до таємниць не давала) гарантував забезпечити бездомних захисників протягом наступних двадцяти років!!! Ось такі нині реалії з виконанням владою норм Конституції у царині оборони держави.
Моральний закон — вселюдська основа культурного саморозвитку
Олександер ШОКАЛО, культурософ: — Конституція, як будь-який писаний закон, лишатиметься словесною декларацією, доки людина, суспільство не почнуть жити за неписаним моральним законом. В людині дія морального закону виявляється в триєдності істинного думання, праведного діяння й правдивого висловлення. Таким є принцип моральної зрілості людини. У суспільному житті морально зрілі люди досягають взаєморозуміння, взаємодії, взаємодопомоги без словесних декларацій. Взаємодопомога як зародок моральності діє навіть у тварин, оберігаючи їх од внутрівидової боротьби. У людських спільнот взаємодопомога є внутрішнім моральним чинником самоорганізації індивідів у “збірну особу народу” (П. Куліш), у “суцільний культурний організм нації” (І. Франко) та основою соціальної справедливості. Задекларована Конституцією незалежність не стала для українського суспільства основою соціальної справедливості, бо й далі в Україні владарює аморалізм нелюдського користолюбства, егоїзму, захланності, породжуючи внутрівидовий антагонізм. Отже, в Україні під декларацією Основного закону й декорацією державної атрибутики діє узаконене беззаконня. І тепер ті народні обранці, які ухвалювали Конституцію і в захваті не усвідомлювали, що вони лише учасники нової великої драми в українській історії, стали нарікати, що в країні нема інститутів влади, які захищали б Україну як незалежну державу та забезпечували б дію Основного закону. Сталася велика ілюзія: замість влади як системи управління суспільством запанувала антисистема володіння людськими й природними ресурсами. Ця антисистема тримає знеособлену масу українського суспільства в керованому хаосі, періодично збурюючи соціальну конфронтацію маніпулюванням масовою свідомістю через мовно-етнічні, релігійні та інші зовнішні чинники. А знеособленість українського народу запрограмована в самій Конституції: “Український народ — громадяни України всіх національностей”. Так з Основного закону вилучено природну правову підставу української національної ідентичності й підмінено її громадянською ідентичністю, а отже, одразу вилучено з політичного життя збірну особу корінного українського народу — базовий культуротворчий, націєтворчий і державоутворюючий чинник. Суттю української національної ідентичності як основи громадянської ідентичності є духовний тип людини агрокультури з первинністю морального чинника життя на засаді питомої природно-культурної традиції. Нагадаю серйозне застереження видатного українського вченогоекономіста, державного діяча М. Тугана-Барановського: “…Політика ніколи не може бути вищою від рівня культури”.
Врахувати думку кожного
Богдан АНДРУСИШИН, доктор історичних наук, професор, заступник голови товариства “Просвіта” НПУ ім. М. П. Драгоманова: — Виповнюється уже 17 років з дня ухвалення Верховною Радою Конституції незалежної української держави. Весь цей період Конституція робить свою справу. Вона на рівні Основного закону нашої держави гарантує громадянам України основні права, обов’язки і свободи людини. У Конституції передбачений великий комплекс культурних і соціальних прав людей. Культурні належать до найголовніших прав, хоча людям завжди болить те, що їм ближче — соціальні питання. Та соціальні питання лежать у ширшій культурній площині. Тож у розв’язанні соціально-культурних проблемі полягають найбільші запити сьогодення. Члени конституційної асамблеї, яка сьогодні працює в Україні, уперше в новітній історії або і взагалі в історії конституційного процесу в Україні, — визначні ученіюристи, конституціоналісти, представники гуманітарних професій.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
