Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Необхідно за будь-яких, навіть щонайтяжчих, обставин зберігати людську гідність, віру в справедливість”. На часі · с. 7сторінка оригіналу ↗

Перша монографія про кримськотатарську народну емігрантську пісню

Слово Просвіти, №25 за 2017 рік

Гуменюк О. Айтыр да агьларым — Скажу та й заплачу. Кримськотатарська народна емігрантська пісня кінця XVIII–XIX століть: монографія. — К.: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2016. — 374 с. Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАНУ У щойно виданій монографії Ольга Гуменюк віддає належне своїм попередникам та окреслює стан фольклористичної фіксації й вивчення народної пісні кримських татар. Тут, як вона слушно зазначає, насамперед слід назвати ім’я Олексія Олесницького, українського та російського фольклориста, котрий 1910 року під грифом московського Лазаревського інституту східних мов видав фольклорний збірник “Песни крымских турок”, де вмістив розділ емігрантських пісень. Варто також додати, що той же Лазаревський інститут східних мов закінчив свого часу видатний орієнталіст Агатангел Кримський, і що Олексій Олесницький співпрацював з академіком у 20–30-х роках, зокрема, при укладанні поетичного додатку до наукової розвідки А. Кримського “Література кримських татар”. На рубежі XIX й XX століть, а згодом у 20—30- х роках роках XX століття чимало зробили в царині збирання й дослідження народної пісні кримських татар спершу слов’янські, а згодом і тюркські фольклористи, серед яких Аркадій Кончевський, В’ячеслав Пасхалов, Климент Квітка, Асан Рефатов, Яг’я Шерфедінов. Ця робота не припинялася і в умовах депортації, де вийшов трьома виданнями (Ташкент, 1957, 1979, 1990) оновлений, значно доповнений збірник Я. Шерфедінова. З середини 90-х років у Сімферополі виходять нові ґрунтовні видання — збірники Ільяса Бахшиша та Едема Налбандова з передмовою Муртази Веліджанова (1996), Февзі Алієва (2001), ще один збірник Ільяса Бахшиша (2004). Як цілком слушно зазначає Ольга Гуменюк, передмов, які до того ж з’являються далеко не в усіх фольклорних збірниках, вкрай обмаль задля належного наукового осягнення кримськотатарської народної пісні. Перу української фольклористки належать видані в Сімферополі перші монографічні дослідження пісенного фольклору кримських татар, а саме: “Меджбур олдым мепн бир гуле — Взяла у бран мене троянда. Поетичний світ фольклорного пісенного жанру — макаму” (2008), “Учь къаранфиль — Три гвоздики. Журливі мотиви в кримськотатарській народній пісні кохання” (2011), “Авада учан телли турна — В небі лине ключ журавлів. Художнє осягнення драматизму любовних стосунків у кримськотатарській народній пісні” (2012), “Нане сувы ичерим — Вип’ю м’ятної води. Пісні щасливого кохання в кримськотатарському фольклорі” (2014). У новій монографії Ольги Гуменюк вперше ґрунтовно розглядається кримськотатарська емігрантська пісня кінця XVIII—XIX століть. Адже саме на кінець ХVIII ст. припадає початок трагічного розставання корінних мешканців Криму із рідною землею (хоча головні суспільно-політичні катаклізми, які припадають на ХІХ століття, спричинили три чорні хвилі еміграції кримських татар). Про переживання і сподівання вигнанців поетично яскраво виповідається в народних казках, які аналізує Ольга Гуменюк, особливо детально розглядається такий образно своєрідний, багатий на фантастичні й соціально-побутові образні картини казковий епос “Муджизели балыкъ” (“Диво-риба”). Посилаючись на праці відомих українських та тюркських дослідників, О. М. Гуменюк осмислює жанрово-стильову специфіку емігрантської пісні як насамперед своєрідної підгрупи суспільно-побутової лірики, в якій, проте, виразно даються взнаки епічні аспекти, що певною мірою зближує її з історичною піснею. Тут також розглядаються соціально-історичні передумови виникнення й функціонування кримськотатарської емігрантської пісні означеного періоду, подається детальний огляд історії фіксації й вивчення кримськотатарського емігрантського фольклору. Наголошується, що слідом за О. Олесницьким збиранням та вивченням саме емігрантської пісні кримських татар плідно займалися Юсуф Болат та Ібраїм Бахщиш, Февзі Алієв. Окремий фольклорний збірник “Къырымтатар муаждир тюркюлери” (“Кримськотатарські емігрантські пісні”), впорядкований поетом Аблязізом Велієвим та композитором Сервером Какурою, побачив світ лише 2007 року. Авторка першої монографії про кримськотатарську народну емігрантську пісню ґрунтовно аналізує відповідні зразки фольклорної лірики кримських татар XVIII—XIX століть, визначає провідні її цикли. Окремий розділ присвячений детальному аналізу розлогої оповіді “Кримський дестан” — єдиного епічного фольклорного твору відповідної тематики, що дійшов до нас. Дослідниця задля розв’язання поставлених перед собою завдань плідно послуговується комплексом методів, серед яких — історико-функціональний, структурно-типологічний. Особлива роль в її дослідженні належить естетико-філологічному методу, що дає змогу предметно представити художній світ осмислюваного фольклорного явища, розкрити особливості поетики кримськотатарської емігрантської лірики та епіки. Вона переконливо доводить, що соціально-побутова конкретика, життєва достовірність тут невіддільна від промовистої символіки, метафоричності та версифікаційної вигадливості, від неповторної музикальності не лише музичних, але й літературних текстів аналізованих фольклорних творів. До Ольги Гуменюк жоден дослідник кримськотатарського пісенного фольклору не здійснив такого ґрунтовного аналізу поетики народної пісні, версифікаційних особливостей цих фольклорних творів, не розкрив взаємодії драматичних, епічних та ліричних стильових аспектів, чітко не окреслив цілісну систему образних, інтонаційних, ритмічних та ряд інших контрастів, притаманних поетиці емігрантських творів кримських татар. Тому другий розділ книги “Художній світ фольклорної емігрантської лірики кримських татар кінця ХVIII—XIX століть” заслуговує на особливо високу оцінку. Важливо, що в монографії подаються, як додаток, кримськотатарські емігрантські пісні в оригіналі та в українських перекладах, здійснених Віктором Гуменюком. І в аналізі конкретних творів, і в узагальненнях Ольга Гуменюк досягає неабиякої ґрунтовності й чіткості. Ось як, наприклад, вона характеризує тематичні обрії аналізованих пісень: “Провідні тематичні мотиви кримськотатарської емігрантської лірики кінця XVIII—XIX ст. — болісне відчуття втрати минулої слави й величі Криму, перетвореного на печальне румовище (“вирандыр”); відтворення нещасть та страждань простого люду; звинувачення як призвідців нестерпної скрути не так завойовників, як власної знаті; потерпання старших, насамперед матерів, з приводу мобілізації кримських юнаків до осоружного війська; наголос на необхідності за будь-яких, навіть щонайтяжчих, обставин зберігати людську гідність, віру в справедливість вищих сил, які неодмінно мають зглянутися на людські бідування й відновити порушену гармонію; туга розлуки з близькими людьми, з рідною землею, а разом з тим певне сподівання на те, що її гіркота якоюсь мірою буде пом’якшена відчуттям немарності жертви, адже несподівана вимушена подорож не раз трактується як переселення на ті терени, де шанують іслам і де правовірним вільніше буде дотримуватися його приписів і звертатися з благальними молитвами до Господа… Усі ці мотиви нерідко поєднуються в одному творі, хоч здебільшого в тій чи іншій пісні можна виділити один з них як провідний. Скажімо, в пісні “Шу вапурнынъ думаны” (“Цього пароплава дим”) відтворено щемливий момент прощання з рідною землею, відплиття від дорогих серцю берегів, в пісні “Манифестлер бизге кельди” (“Маніфести до нас дійшли”) превалює релігійний мотив, а в пісні “Аман, Мевлям, къуртар бизни!” (“Леле, Господи, помилуй нас!”) йдеться насамперед про рекрутчину” [с. 277–278]. Відзначений тематичний поліфонізм невіддільний від інтонаційного багатства (від болісного розпачу до стоїчної стриманості), що своєю чергою веде до психологічної проникливості, до поєднання ліричних та епічних аспектів пісенної оповіді. Змістові й формальні аспекти, тематичні й власне естетичні за такого аналітичного й водночас цілісного підходу важко розмежувати, вони глибоко пов’язані між собою. Таке окреме дослідження, яким є монографія Ольги Гуменюк “Скажу та й заплачу. Кримськотатарська народна емігрантська пісня кінця ХVIII—XIX століть”, заслуговує на увагу й високу оцінку, бо вперше так детально і ґрунтовно розглядається художній світ кримськотатарської народної емігрантської пісні. Відродження кримськотатарської духовної культури, започатковане на рубежі 80–90-х років минулого століття й пов’язане з процесом повернення кримських татар на рідну землю з депортації, значною мірою зумовлене плеканням і розвитком національного фольклору, зокрема й народної пісні. Недавня перемога співачки Джамали на популярному міжнародному конкурсі не останньою чергою зумовлена орієнтацією саме на ці традиції. Адже в своєрідній образності, інтонаціях, мелодиці виконуваного нею твору можна відчути відгомони кримськотатарського пісенного фольклору, зокрема й емігрантських пісень.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин