«Просвіта» сьогодні · “Злиття двох дисциплін “Українська література” і “Зарубіжна література” в один навчальний предмет є злочином”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Б’ємо на сполох!
Слово Просвіти, №25 за 2017 рік
Підтримую і схвалюю звернення і відкритий лист до вчителів доктора педагогічних наук, професора НПУ ім. М. Драгоманова Олени Ісаєвої (“СП”, ч. 1 за 2017 р.); погоджуюсь із вимогами відкритого листа до міністра освіти і науки Лілії Гриневич від провідних науковців, учителів-практиків, методистів, батьків (“СП”, ч. 4 за 2017 р.); підтримую ухвалу науково-практичної конференції “Державна мова в освіті” (5 жовтня 2016); розділяю тривоги Ірини Фаріон, Івана Ющука, Катерини Мотрич, Галини Пагутяк, Володимира Ференца — цвіту національної гуманітарної еліти, які б’ють на сполох, щоб зберегти мову і духовні цінності багатостраждального народу України.
Емма ШАПОВАЛОВА, кандидат філологічних наук, учитель-методист, відмінник освіти України, голова МО “Просвіти” м. Новомосковськ
Міське об’єднання “Просвіти” Новомосковська підтримує звернення культурно-суспільного товариства зі Львова, приєднується до громадськості й ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка з вимогою до Верховної Ради: скасувати злочинний, антиукраїнський закон відвертих агентів Росії Ківалова і Колесніченка, ухвалити новий Закон про мову. Державною мовою України є українська в усіх сферах, особливо у галузі освіти. Дивно, як могла ВР ухвалювати Закон “Про освіту”, не скасувавши злочинний закон Ка-Ка і не ухваливши нового Закону про мову. Пропозиція МОНУ про злиття двох дисциплін “Українська література” і “Зарубіжна література” в один навчальний предмет “Література” (подано проект 23 грудня 2016, до 30 січня 2017 необхідно було надіслати пропозиції) є злочином. Таке “злиття” призведе до поверхового ознайомлення з українською і зарубіжною культурою, а це основний засіб у формуванні національної свідомості, громадянства, відчуття європейця. Ще проблема — якою мовою учні і студенти читатимуть тексти зарубіжної літератури? Переконана — російською. Чому? Звернімо увагу на статистику і аналіз видавничої справи Дмитра Пилипчука. За 24 роки в незалежній Україні зменшилося видань художнього перекладу зарубіжної літератури українською мовою учетверо, а російськомовних перекладів зросло вдвічі. Та ще й потік перекладних видань із Росії, який ніхто не обліковував, був “підпорядкований одній меті: не дати утвердитись в Україні українській мові як державній”. Дмитро Пилипчук застерігає: “Слово є зброєю, а чуже слово є чужою зброєю і в чужих руках”. Це повинні розуміти чиновники державного апарату. Адже є указ Президента №534 від 1 грудня 2016 року. Вчителі б’ють на сполох: як можна багатство української літератури в програмах 10—11 класів втиснути в рамки виділених годин? Поверхове вивчення літератури (через брак часу) призведе до духовного занепаду і деградації молоді. Тепер щодо програм МОНУ з літератури. Науковцям і вчителям варто продумати, в якому аспекті вивчати літературу в 10—11
класах, у коледжах і училищах, ВНЗ. Переконана, що буде збережено курс історико-хронологічного розвитку літературного процесу, текстуальний аналіз “вершинних творів”, тематичне осмислення надбань української класики та сучасної літератури, виділення окремих особистостей письменників. Варто звернутися до синтезу і аналізу, але так, щоб не загубити, а поглибити інтерес учнів до вивчення художньої літератури як засобу відображення життя та історії, формування моралі. Важливо приділити увагу і вивченню життєпису письменників як взірців для формування особистості школяра — не тільки за хронологічною таблицею, а на основі спогадів про нього друзів по перу, однодумців, на основі щоденників, на матеріалі серії літературно-біографічних творів. Завдання науковців, кафедр української літератури університетів та педінститутів — підібрати фактичний матеріал, документи, фотографії письменника, підготувати для вчителів методичні посібники, відеозаписи, які можна було б використати на уроках. МОН повинно робити замовлення, проводити конкурси. Старшокласники на основі вивченого раніше повинні узагальнити матеріал про народну і авторську пісню. Саме народна пісня повинна витіснити примітивну попсу. Відомо, що випускники японських шкіл повинні знати близько 200 народних пісень Японії. А хіба арсенал народної пісні України бідніший? Учителю треба мати записи народних і літературних пісень. Окремий урок — авторські пісні на слова Тараса Шевченка та інших класиків. Це може бути дослідницько-пошукова робота: знайти тексти, мелодію, виконавців, історію пісні. Рекомендуємо пісні: “Сміються, плачуть солов’ї” Олександра Олеся, “За Україну” Миколи Вороного, “Ой, у лузі червона калина” С. Чернецького, “Пісня про рушник”, “Вчителько моя” Андрія Малишка, “Два кольори”, “Лелеченьки” Дмитра Павличка, “Осіннє золото” Дмитра Луценка, “Червона рута” Володимира Івасюка тощо. Можна давати дослідницьку і пошукову роботу на тему “Пісні про кохання”, “Козацькі пісні”, “Жартівливі пісні”. Мені випало допомагати укладати збірник “Ув’язнені пісні України”, які у захалявних книжечках зібрав політв’язень Михайло Шевельов. Його арештували 1950 року, коли навчався в 9 класі. Вирок виніс Дрогобицький обласний суд — 10 років позбавлення волі (за ст. 54-10 ч.ч. І, КК УРСР). Керівник хору Віктор Промовдо записав ноти до пісень, зібраних Шевельовим, з його голосу, він мав чудовий тенор. Тема “Ув’язнені пісні України” теж може бути матеріалом для дослідження. Далі — список авторів, твори яких рекомендовано вивчати текстуально. Вважаю за доцільне виділити цикли: література початку XX століття (Микола Вороний, Олександр Олесь, Агатангел Кримський, Богдан Лепкий, Гнат Хоткевич, Богдан-Ігор Антонич); література Розстріляного Відродження (Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Євген Плужник, Микола Хвильовий, Валер’ян Підмогильний, Лесь Курбас); література 1960—1970-х років (Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Василь Голобородько, Іван Дзюба, Микола Руденко, Ігор Калинець, Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк); література періоду війни (Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга); українська література в еміграції (Тодось Осьмачка, Іван Багряний, Улас Самчук, Василь Барка) та інші. Ці письменники — цвіт української нації, а їхні твори вічні. Для текстуального вивчення слід би рекомендувати зразки драматургії XІX—XXI ст., щоб відродити генетичний потяг українського народу до лицедійства, артистизму і вистав. “Просвіта” свого часу в основу ставила організацію драмгуртків, вони були в кожному містечку і селі. Під час вивчення драматичних творів клас повинен стати малим театром, щоб вийти на велику сцену. Варто пропонувати і тему “Література рідного краю”. Для різних областей тут будуть різні автори і тексти. Тематичне вивчення літератури в 9—11 класах — один із напрямів програми з літератури. Діти залюбки вивчатимуть інтимну лірику класичної і сучасної літератури, читатимуть сонети і виконуватимуть романси. Вірші про кохання сприятимуть вихованню краси вірності, норм моралі. Важливо не оминути тему, яка формує національну свідомість — твори про мову, про обов’язок митця в боротьбі за рідне слово. Ці уроки літератури поєднати з уроками мови, коли вивчається історія походження української мови, шляхи і методи її нищення, функції мови та культура мовлення. Можна використати добірку текстів зі збірок “Мово рідна, слово рідне”, “Найдорожчий скарб”; “Молитву про мову” Катерини Мотрич, “Українці мої”, Віктора Баранова, книги-дослідження Анатолія Погрібного, Сергія Плачинди, Сергія Піддубного “Філософія слова”, “Українські світила та символи”, статті
Ірини Фаріон, “Мистецтво ґречності” Ольги Корніяки та ін. Треба вчити старшокласників і студентів порівнювати публіцистичний, науковий текст із художнім, знаходити спільне і відмінне. Пропонувати учням самостійно скласти публіцистичний чи художній текст про красу і багатство рідної мови, про обов’язок кожного громадянина знати мову держави, в якій живемо. Вчити молодь уникати суржику, росіянізмів, кальок. Важлива тема “Збереження і охорона природи, довкілля”. Кожен урок літератури повинен бути пов’язаний з практикою життя, з активною участю учнів у вирішенні проблем, про які вони читають у художніх і публіцистичних текстах. 2017 року — 85 років трагічної події в Україні, спланованого Голодомору-геноциду. Прочитаймо твори письменників про це, запалімо на уроці свічку пам’яті, згадаймо односельців, які стали жертвами сталінських голодоморів. Актуальна тема сьогодення — війна і мир. Старшокласники повинні знати земляків, які загинули в боях, захищаючи рідний край. Варто порівняти твори про події Другої світової війни з творами про московську агресію на Донбасі і в Криму. Нещодавно я презентувала свою збірку “Герої не вмирають! Хай згинуть вороги”, присвячену воїнам-новомосковцям, які загинули в боях із московським окупантом, у ліцеї “Самара” і виконкомі. Бачила, як пробуджується національна гідність старшокласників, їх готовність захищати рідний край, як залюбки вони читали і вивчали вірші. Ще одне питання — це методика вивчення художнього тексту так, щоб учні не втратили інтерес до читання. Варто відкинути застарілий метод, який нав’язувався Білецьким і Мазуркевичем у підручниках: тема, ідея, художні образи, засоби художнього вираження. Ідею твору треба не нав’язувати, а виводити на основі прочитаного твору. Мені пощастило бути аспіранткою професора університету імені Олеся Гончара в Дніпрі Клавдії Павлівни Фролової. Вона уже в 1970—1980-х роках розробила нову методику аналізу художнього твору з позиції естетичних категорій. Учні повинні знайти в тексті естетичну категорію прекрасного, гармонійного, драматичного, трагічного і комічного, визначити, що митець утверджує, якими художніми засобами створює зриму картину, моделює дві тези: добра і зла. Книга К. П. Фролової спря-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
