Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Той, хто диктує вірші, Надиктував вже мені…” 7 Втрата · с. 7сторінка оригіналу ↗

«Поховайте мене в Теліжинцях…»

Слово Просвіти, №25 за 2018 рік

Фото на згадку в редакції “Слова Просвіти” * * * Як близько лягають снаряди, Ляга за снарядом снаряд… А той, що на мене зарядить, Хай вибере добрий заряд, Щоб скурвого сина рознесло На друзки, на бризки, ущент! Життя золоте перевесло — В один божевільний момент! А то аж до пекла дістало — Ікаром розбитим внизу Лежу, одчахнувши забрало, І небо зубами гризу!.. О земле! Твої кладовища За мною вже мчать навздогін. Та сила небес щонайвища Мене підіймає з колін… * * * Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха. Ще каторжника роботи. Ще нагадайте усім: Йому було перед смертю всього лише сорок сім. А то підробили діда і шкутильгаєте з дідом. Ліниву свою недолугість за ним пускаєте слідом. А він вибухає і шпетить всю вашу дурну макітру І молодо круговертить. Молодо! Проти вітру! А він все шукає до пари — наймичку з сиротою, А він пропада за маною — не вашою, а отою! І горне гору роботи, бо в нього роботи гора. Гори до нього горнуться, сонце — на вістрі пера. Він пильно у нас вдивляється. Вільний свавільний самум. Здається, ядерно вибухне з отих непокірних дум. А то регоче і тішиться, наче хлопчисько радий. Шевченко був молодим. Шевченко завжди молодий. Листопад 1995 року 19 червня 2018 року у Києві відійшов у засвіти на 82-му році життя Іван Драч. Видатний поет, кінодраматург, громадський і державний діяч світової слави. Україні залишив правдиве, іронічне, розчулене, дошкульне, пам’ятливе, солоне, діткливе, печальне, ніжне, пекуче, сиротливе, кохане, люте, пристрасне слово, яке не сплутаєш з чиїмось іншим і не назовеш лукавим. Чи не в цьому полягав секрет гострої сучасності його творів? Власне, кожен із читачів відповість на це запитання сам, бо Іван Драч протягом свого життя не втратив, а примножив властивості свого щедрого таланту, світобачення і світовідчуття, які вирізняють його у поетичному всесвіті. Скалка до скалки, пазл до пазла, кадр за кадром — і українське буття з його втраченим і віднайденим раєм, з його пекельними буднями, несамовитістю і шаленством людського щастя і розпуки лягали на міцну основу душевної гармонії українського Поета. Повідомляючи про смерть Івана Федоровича Драча, друкуємо його вірші, які промовляють до кожного з нас. Земля Вам пухом і вічна пам’ять, Поете. Любов ГОЛОТА * * * Поховайте мене в Теліжинцях, Де так пахне безсмертям трава, Де ліси, мов списи, гороїжаться І де Роська, мій Стікс, проплива. Поховайте мене в Теліжинцях — Не люблю я пихатих столиць. У Теліжинцях сонечко ніжиться В сяйві юних дівочих лиць. У Теліжинцях світ мені тулиться, Смак води і дотепність дядьків. Кожна пташка, кожнісінька вулиця Мене прагне вже сто віків. Мчать ракети, теліги теліжаться. Пропаде все у землю сиру. Поховайте мене в Теліжинцях — Там ніколи я не помру… * * * Той, хто диктує вірші, Не хоче мені диктувати. І от я сьогодні вирішив Про горе своє написати. Той, хто диктує вірші, Іншим диктує щоночі. Як риба у хитрій верші, Образи в них пророчі. Той, хто диктує вірші, Надиктував вже мені… І ти вже цьому повіриш… Ти віриш?! А я ще ні…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин