Погляд · “Вони готові до реваншу, але ще не все для цього готове”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Легітимний велосипедного рейтингу
Слово Просвіти, №25 за 2019 рік
Катерина МОТРИЧ І ось державний корабель і штурвал у руках нового “капітана”. Щоправда, він ще більше відчуває руль велосипеда, але так хочеться захоплених очей, сміху, всенародної сімдесятивідсоткової любові. Але вона кудись поволі відповзає, розчиняється в повітрі і її дедалі важче втримати. І дедалі більше примружених очей, спрямованих на постать новоявленого керманича, доскіпливих коментарів його вчинків, в’їдливих кпинів і тривожних оцінок. І тривога ця почасти нагадує переживання дбайливих батьків, у підлітка яких важке дозрівання. Вони бояться, щоб він не наробив дурниць, не вліз у погане товариство, не дай Боже, не приохотився до наркотиків, не привів у хату злодіїв та не наробив родині лиха. Інституція держави перетворюється в глум, політичне шоу з ностальгійним “кто бил нічєм, тот станєт всєм” і отим ленінським спічем “каждая кухарка сможет управлять государством”. Щось подібне ми почули від легітимного і в інавгураційній промові. “Фартух та кокошник” цієї “куховарки” ми вже бачимо, і дух комуністичних суботників та “дружби народів” стає дедалі відчутнішим. Мовляв, якщо щось піде не так, то винен не лише я, а ота “груповуха” і таки ж та, що звикла чистити цибулю, крутити м’ясо на котлети, а нині крутить штурвал державного корабля. І цей політичний кавеен, ба, “розсміши коміка”, вже не смішить коміка, а трішки відлякує новою роллю камікадзе, чи ризикованого каскадера, в якого є один дубль і він може бути фатальним. Це видно з погано замаскованої розгуби і хронічного прагнення сподобатися вже брюссельському “глядачеві”. Але він лише анатомічно схожий на того “прикольного”, такого рідного, всепоїдального, яким кишить Палац “Україна”, готового синіти від реготу навіть коли йому покажуть пальця і який заковтує всяку зовсім недотепну бридоту із зомбоящика. Бо той, брюссельський, все бачить, чує, аналізує, делікатно приховує іронію і не купляється ні на дешеве загравання, ні на прагнення здаватися розумнішим. І якщо зі своїми легко й органічно вдавати пришелепкуватого чи й дебілуватого хохла, то тут треба натягувати на обличчя інтелектуальну маску європейця, переказувати кепською англійською те, що записане в Конституції і вдавати керманича великої держави, грамотного політика. А з цим уже проблемніше. У всьому винна доля. Це вона виробляє такі карколомні віражі. Лягати спати отаким собі безтурботним Голобородьком, що нам’яв у велосідлі свій всенародно визнаний рейтинг в багатосерійних кілометражах, а прокинутися капітаном державного корабля, в якому багато пробоїн і всюди чатують підступні рифи і гонять хвилі акули, таки ж не до сміху. А жартівниця-доля розбудила тебе голосом Баклана “господін презідєнт” і ти не можеш отямитися й повірити, що у цього архаїчного транспорту така дивовижна фортуна і така всенародна любов. І вона дісталася тобі, як плід спокуси, а ті, що кинули тобі її прямісінько під переднє колесо того ретро-транспорту, може, ще не відкрили для себе й для тебе, що цей плід зветься плодом добра і зла. І ти ту долю добряче насмішив і закликав до неї не лише грайливих лоскотавок, а й лиховісних валькірій. Тож вони будуть вже інших смішити тобою, гратися, і проєкт цих веселих чортиць буде зватися “посміємося з коміка”. Бо ж колишні “приколи” дедалі помітніше стають проколами, помилками, шкідливими для країни вчинками і наказами, втручанням у державні справи дружбанів-квартальців. Бо “пацани” загралися, оп’яніли від реготів охлосу та своєї влади над ним і вирішили, що ось такою толокою можна керувати державою, вальяжно й безкарно, кланяючись у бік Росії та зневажаючи мову країни, її закони, і це буде ще один “успішний” проєкт. Гай-гай! Скільки їх було вже в тебе, Україно, скільком ти відспівала заупокійних і спровадила до пекла. Від Батия, скаженого Петра, Лєніна—Сталіна—Брежнєва—Януковича — до “95 кварталу” — один сатана. А сценарій цієї ролі писали ті “сценаристи”, в яких стали западати вже щелепи, бо їх відлучили від грошових потоків і від української корови-сименталки, вим’я якої вони доїли то гуртом, то поодинці, і видоїли. Їх вгріли держаком лопати і спровадили, вим’я трішки наповнилося. І от вони знову рушили до неї. “Конюха” обирали гуртом, щоб і браму відкрив, і не заважав, а сприяв за дійки вхопитися. Але коли б те розуміли ті макоцвітні пастухи, що випасають ту корову. Це вони з її кізяків зробили кулю і вистрелили нею в Україну… Коли б не війна і не ця велика кров, що ось уже шостий рік поспіль ллється на сході, коли б не ця українська скорбота і велика трагедія, то всі ці витівки української долі могли б здатися лихим сном. Особливо стає боляче і кривдно, коли на “Прямому” телеканалі чи то на інших бачиш і чуєш розумних, освічених, патріотичних і, як на підбір, вродливих молодих чоловіків і жінок. Їхня українська європейськість породжує багато думок і роздумів про ще негустий елітний прошарок нашої нації і про те, що “совок” видозмінився, як колорадський жук. Його плоть живе в капіталізмі, розкошах, а дух — у бараках, гуртожитках і на “стройках комунізма”. І це поєднання небезпечне, бо він із затятістю, ментальністю й агресивністю азіата-совка не дозволить вигнати свою плоть із капіталізму, офшорів, дорогих маєтків, яхт і екзотичних островів. А його дух незмінно жадатиме нового союзу, “дружби народів”, “русского міра”, бо це його духовний вимір. І ти починаєш майже фізично відчувати десь поруч недолугу українську долю і з відразою запитуєш її: “Що ти, стерво, витворяєш? Нащо так поглумилася над нами?! Подивися на цих елітних, мислячих і патріотичних молодих людей! А ти знову наступила на ще гірші й щербатіші граблі”. І на мить здається, що реальність — всього лиш лихий сон, бо такими гарними й розумними не може! Не повинен! І не здатен керувати ось такий маленький вождь великих амбіцій, з якого сміються навіть наші закляті вороги. Це злобний московський вєщатєль про бандеровцев-дітоїдів Є. Кисельов показав у своїх новинах кадри, за які не просто соромно, а тебе спалює тисячолітній вогонь зганьблення. Маленький чоловічок (я свідомо оминаю слово “президент”, бо він не мій президент) у позі вождя світового пролетаріату щось гнівно й злісно говорить (боюся помилитися, але, здається, про тарифи) і свій імпровіз пересипає “інтелектуальними сленгами: “Нє надо бла-бла-бла”. І знову через абзац це ж таки “бла-бла-бла”. І звучить в’їдливий коментар москаля: “То лі…, (не вловила двох попередніх реплік), то лі…, то лі подзакусівшій тамада”). Як казали древні, sapienti sat. Та й перед вояками явився, як на сцені Палацу “Україна”, і ату там всякі церемоніальні традиції, правила, і як має вітатися з вояками військовокомандувач держави. Як там віталися князі та гетьмани з дружиною та козаками. Він же обранець мас, кумир охлосу, їздовий простого “вєліка”. Ось і відповідно до свого транспорту і свого совкового вишколу привітався з вояками: “Прівєт!”. Я, мовляв, щойно примчав на передову на своєму президентському вєліку, щойно ногу з педалі зняв, ось тільки холошу прищепкою чи великою шпилькою, як це роблять сільські дядьки, защебну, щоб ланцюг не зажував, і з вами про жизнь “бла-бла-бла”. Та чого там панькатися з лексикою! Вся “еліта” “95-го” на всю соборну верзе що хоче, мовляв, ми королі пролетарського регіону, ми все можемо собі дозволити; у наших жилах тече кров того ж таки натовпу. І це чи не основний прохідний бал до нової ВР. Головне не законотворча робота і політичний досвід та зрілість, а нові обличчя. Он і єврокомісар Жанклод Юнкер про це натякнув і навіть поплескав легітимного по обличчі. За що у відповідь одержав високу оцінку: “Класная встрєча… Очєнь добрий тьоплий дядька”. Клас! Кльово! Нєт базара. І знову батькуєш і ненавидиш безневинну цифру “73”, яка вибрала тобі і твоїм дітям зовсім не твою долю. І ти гасиш у собі й не можеш погасити той вогонь, який випалює тебе зсередини і ти укотре переконуєшся, що українці, хохли і малороси — не рідня і навіть не земляки. Бо українці — адаміти, скіфи, Києві нащадки. А тугодумні хохли — від яничар, усіх поневолювачів. А малороси в імперських бараках зачаті, пасинки “русского міра”, правофлангові “п’ятої колони”. І це та правда, яка пече і ранить, бо їх виявилося більше, бо саме вони вчинили акт наруги над Україною, привівши до влади невігласів з неукраїнською ментальністю, чужим духом, ненавистю до всього українського і жадобою влади. Вони готові до реваншу, але ще не все для цього готове. Поки що закидають у соцмережі ті думки, які кишать у їхніх головах. Чи то дух Кагановича й Постишева над ними витає, але ненависть до всього українського не прикрита і її не сховати. Дарма, що ці п’ять років Україна крок за кроком повертала саму себе на свої терени, дружбани і легітимний негайно хочуть спихнути на смітник історії ВР і завести в неї просто “нові обличчя”. Бо попередні їм не подобаються і так велить натовп. Так легітимний і перед суддями Конституційного суду “бла-бла-бла”. І це ще одне свідчення того, що в нього як державника не те що раннє дитинство, а період памперсів. Бо глава держави у своїх рішеннях має керуватися лише законами, Конституцією, а не тим, подобаються йому чи ні “дядьки” і “тьотки” ВР. Тому треба негайно поміняти на нові. Ручні, в доску свої, які й голосувати будуть так, як повелить диктатор. Отож і закон про мову збираються поміняти на “бла-бла-бла”. І всі міністерства й державні установи заповнять-таки ж свої. Їх народить від “95”-го багатодітна і плодовита “Ліга сміху”. Та й український дух нащадки Кагановича-Постишева збираються спровадити з радіомовлення. Їм пообіцяли, що під ними горітиме земля і “русскій мір” може прийняти їх у свої обійми, як і “попєрєдніков”. Легітимний відмежувався від озвученого дружбаном-квартальцем, але в тому, що це було їхнє спільне “бла-бла-бла” — хто б сумнівався. Досвід Путіна-Жириновського. Там давно існує престольний тандем: що озвучує Жириновський, те в голові у Путіна. Ще зовсім відчутні вібрації повітря, у яких витало гнівне легітимного “Свинарчуки, Свинарчуки”. Батькування президента Порошенка за них. А ось легітимний сам зводить свинарник зі своїми свинарчуками. Бо й призначення І. Баканова, юриста і співвласника “95 кварталу” на посаду в СБУ, і звання лейтенанта дав. І що з того, що той не служив, не воював! Це ж інший “свинарник” і в ньому свої правила і свої “нові обличчя”. Але хвилю гніву вже збурунив, особливо серед військових, що відгибіли на війні і такої пошани не заслужили, як цей юрист, що має переродитися на стража держави. Бач, ніхто не наважується посадити тракториста за штурвал літака, а тут мовби й можна. У новому “свинарнику” таки ж мають бути “нові обличчя”. І дешеве шоу і бездарна гра у цьому призначенні розрахована на тих таки ж “73”. І текст того монологу таки ж для рідного електорату. І звучав він приблизно так: “Хоч ти мені і друг, але істина дорожча. …Будеш працювати для українського народу”. Повірити у це не дозволяє і фальш у голосі, і те, що звучало це нелюбою для легітимного мовою. Було це, звісно ж, для телекамер із серії їзди на велосипеді, для отого “зебіла”, щоб він вковтнув солодку слину і вкотре сказав собі та щоб неодмінно повторив це у день парламентських виборів, що цей “велосипедист”, у якого він повірив, рідніший від батька, бо дбає про нього. У малороса цей текст може викликати злість, бо це звучало “по-бандєровскі”. Отак і балансує, як вело по горбистій дорозі — між тими, що хочуть в Європу і НАТО і тими, що — в Митний союз. Але ще й третій недавно вималювався: європейський. Це його він у Брюсселі запевняв, що курс на Європу і НАТО незмінний. Але щойно повернувся додому, вдихнув дух Голобородька, як відразу ж прорік: мовляв, із НАТО треба зачекати, бо не всі знають, що це таке і з чим його їдять. Треба народу розказати, що воно не дуже страшне, проведемо референдум, а вже тоді… Ось вам і оголена суть совка. Та це з легітимним треба провести просвітницьку роботу і розповісти про силу і значимість альянсу. Та це він, дитя пролетарського регіону, отруєного антиєвропейською й антинатовською пропагандою, ще не вирішив для себе туди вступати. І тому балансує між полярними поглядами. Крокує мовби й до Європи, але поки що в “5-й колоні”. Кланяється всім відразу: головою до єврокомісарів, своїх потенційних виборців, що обрали курс в НАТО і Європу. Ну, а тим, що заскучали за русскім матом і духом шмурдюка, поки що в поклоні показує…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
