“Місце людини в житті залежить від того, · як вона користується власним волевиявленням”. Філософська світлиця · с. 12сторінка оригіналу ↗
Українська філософська думка доби Відродження (XIV–XVI ст.): Іван Вишенський
Слово Просвіти, №25 за 2021 рік
Сергій ПРИСУХІН, доктор філософії, викладач Київської православної богословської академії
“Українська філософія, існування якої нараховує більше, як тисячу років, лише в наші дні набула статусу національної філософії. Адже протягом сторіч українська духовна культура та її здобутки привласнювалися іншими народами,
коли їхня історія виявлялася значно коротшою… Ці привласнені багатства знову повертаються до скарбниці українського народу”
І. Бичко, А. Бичко1
Кардинально новий етап у поступі духовної культури України розпочався під впливом західноєвропейської Реформації (XІV–XVІ ст.) і був позначений утвердженням раніше не знаних, притаманних їй цінностей ренесансного гуманізму, які створили оригінальні форми і зміст тогочасної української філософської думки.
З одного боку, розвивалися ренесансні духовні цінності, що було пов’язано з реформуванням католицизму, а з іншого, загострилось протистояння ортодоксальної православної церкви всім інокультурним впливам, що надходили іззовні й могли зашкодити її інтегративній цілісності та ефективності функціонування. Це поглиблювало віддавна існуючий етноконфесійний (а відповідно й етнокультурний) конфлікт між католицизмом і православ’ям. Страх перед польською католицькою експансією призводив до невиправданої самоізоляції української духовної культури.
Незважаючи на всі спроби уникнути кризових явищ у житті
1620/30 рр.), який більшу частину свого життя провів у монастирях Афона (Греція).
Іван Вишенський народився в
Західній Україні (Галичині) в містечку Судова Вишня на Львівщині, де здобув початкову освіту. Живу Луцьку, Острозі. У 1570–1580 рр. переселився на Афон (Греція),
“Порада”, “Писание до всіх обще, в Лядской земли живущих”, “Писання к утекшим от православной віры епископам”, “Извіщение краткое о латинських прелестях…”, “О еретиках”, “Загадка філософам латинским”, “Слід к постижению и изучению художества”. Після 1600 р. Іван Вишенський написав ще кілька творів: “Краткословный отвіт Феодула Петру Скарге”, “Послання Домнікії”, “Зачапка мудрого латынника з глупым русином”, “Послання львівському братству”, “Послання Іову Княгиницькому”, “Позорище мысленное” та ін.
У зв’язку з тим, що свої рукописні твори Вишенський писав за межами України, вони зазвичай мали форму послань
(писань), адресованих українському народу або конкретним особам. У своїх посланнях Іван Вишенський неодноразово звертався до земляків з проханням його послання читати громадою, переписувати, а оригінали повершуки сутності людини та її місця в світі. На його погляд, сутність людини становить умовна єдність антагоністично протилежних матеріального тіла й душі. Місце людини в житті залежить від того, як вона користується власним волевиявленням, що, зрештою, дає їй змогу зробити вибір між тілесною чи духовною формою існування. Неправильний вибір (задоволення тільки тілесних потреб) неуникно призводить до смерті тіла й душі, і навпаки, правильний – гарантує безсмертя душі й вічне блаженство. Духовний вибір людини – це передусім вивчення Святого Письма, творів східної патристики, а також самопізнання й заглиблення у свою внутрішню природу. Єдність цих двох процесів веде до містичного просвітлення духовного розуму Божою істиною.
І. Вишенський вважав, що
Бог дарує людині свободу, щоб вона самостійно визначилася, з ким хоче бути – з Богом (духом, добром) чи дияволом (утіленням
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
