Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Кінозал · “Борис Івченко та Іван Миколайчук – друзі зі студентських років, соратники, за плечима яких – низка здійснених і нездійснених проєктів”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Іван Миколайчук і Борис Івченко

Слово Просвіти, №25 за 2021 рік

Музей театрального, музичного та кіномистецтва України запросив на показ фільму “Пропала грамота”. Захід присвятили 80-річчю від дня народження двох видатних постатей українського кіно – Івана Миколайчука та Бориса Івченка. Багато хто вважає “Пропалу грамоту” знаковим фільмом для української нації. Відштовхнувшись від гоголівської оповідки, творці стрічки – автор сценарію Іван Драч, кінорежисер Борис Івченко, актор Іван Миколайчук – вибудували фільм, де опрацювали архетипні національні характери, дали нове життя козацькому міфу – і в добу “застою” відрефлексували колоніальний статус України в межах імперії. Такий фільм не міг з’явитися на порожньому місці. За ним стояв не лише оригінальний сценарій Івана Драча, а й велика режисерсько-акторська співдружність. Борис Івченко та Іван Миколайчук – друзі зі студентських років, соратники, за плечима яких – низка здійснених і нездійснених проєктів: успішна, талановита “Анничка”, “Марина”, в якій Миколайчуку замість головної ролі дозволили зіграти лише епізод, не дуже вдала стрічка “Коли людина посміхнулась”… І, звісно, легендарна “Пропала грамота”. – У 1961 році було прийняте рішення відкрити кінофакультету Київському театральному інституті імені Івана Карпенка-Карого, – розповідає старший науковий співробітник відділу історії кіно Анастасія Канівець. – Віктор Івченко робить набір студентів, серед яких були Іван Миколайчук, Раїса Недашківська, низка інших людей, які згодом стали відомими акторами. Вже через два роки Миколайчук знімається у фільмі Володимира Денисенка “Сон” та “Тінях забутих предків” Сергія Параджанова. Паралельно навчався Борис Івченко, син відомого режисера, який успадкував талант батька. Практично з 13 років він працював на знімальному майданчику. І коли настав момент дебюту, то вже мав певні навички. Перший повнометражний фільм Бориса Івченка мав назву “Анничка”. Сценарій запропонував львівський журналіст Терентій Загорулько за власною повістю. У співсценаристи він запросив Віктора Івченка. Сценарій був досить правильним за радянськими канонами. Західна Україна, часи Другої світової війни. Дочка багатого ґазди Анничка – наречена поліцая. Вона випадково знаходить радянського партизана, закохується в нього, відповідно змінюється світогляд дівчини. У даному випадку жінка ніби асоціюється із Західною Україною, а чоловік, якого вона покохала, – із шляхом цивілізаційного розвитку. Фільм Бориса Івченка цікавий тим, що у ньому живуть Карпати. Як згадував учасник фільму актор Іван Гаврилюк, під час зйомок вони теж жили в Карпатах, у місцевому клубі вчилися танцювати аркан. Режисер пішов досить незвичним шляхом зйомок фільму: знімав від першої сцени до останньої, аби зберегти відчуття послідовності дії. Московський Комітет з кінематографії відгукнувся на сценарій з розчаруванням, оскільки очікувалося, що фільм матиме суспільну вагу, а насправді “перетворився на мелодраму, де переважає любовна лінія”. Але глядачі сприйняли фільм досить тепло. І немала заслуга в цьому Івана Миколайчука, який створив образ поліцая, що був досить незвичним для радянського кінематографа і радянської культури загалом. Цей образ багатогранний, складний, неоднозначний. Він не займається тим, що грабує населення і ґвалтує дівчат. Навпаки. Роман – людина, сповнена гідності. Він не схожий на грубуватого сільського хлопця, яким цей образ виписаний у сценарії. Власне, це молодий військовий, майбутній офіцер. Навіть дивно, що в ті роки міг пройти такий образ. Можна припустити, що контроль над кінематографом був ще не таким жорстким. Напевне, якби фільм знімався кілька років потому, навряд чи зміг би вийти на екрани в такому вигляді. Образ Романа знаходить певне продовження у творчості Івана Миколайчука, коли він створює сценарій фільму “Білий птах з чорною ознакою”. Орест у новому сценарії розвиває образ Романа, а Дана певною мірою є варіацією образу Аннички. Наступною великою роботою Бориса Івченка, яка також створювалася у співпраці з Іваном Миколайчуком, стала “Пропала грамота”. Почалося все з того, що на кіностудії ім. Олександра Довженка виникла ідея екранізувати всі повісті Миколи Гоголя з циклу “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Проте зняли лише два фільми. Перший – “Ніч на Івана Купала”, який створив Юрій Іллєнко, став справжнім вибухом і невдовзі був заборонений, другий – “Пропала грамота”, теж мав нещасливу історію стосунків з владою. Сценарій “Пропалої грамоти” замовили Івану Драчу. Повість Гоголя невелика, а її сюжет – досить умовний. Іван Федорович при написанні сценарію використовує твори Марка Кропивницького, Григорія Квітки- Основ’яненка, Олекси Стороженка. З цього всього створює інший сюжет, який насправді дуже близький до світу Гоголя. Спочатку над фільмом працював Віктор Гресь. Не склалося. Доробити стрічку доручили Борису Івченку. До здачі фільму залишалося 9 місяців, якусь частину бюджету вже використали, все доводилося починати практично з нуля. Це був виклик. Івченко погодився з умовою, що роль головного героя виконуватиме Іван Миколайчук. Як і в попередній їхній спільній роботі, внесок Івана тут важко переоцінити. Він дуже тонко відчував народну культуру, постійно передавав своє бачення режисерові, виступав консультантом. Варто також віддати належне і Борису Івченку, який вже будучи фаховим режисером, довіряв Миколайчукові, дозволяв йому імпровізувати. Важливою була і музика, яку також подарував Миколайчук. Вона задавала настрій багатьох епізодів, іноді додавала до сюжету нових нюансів. Крім того, що фільм був надзвичайно легким за сюжетом, він досить тонко побудований з точки зору історичної фактури. Коли

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин